На годиннику – близько 19-ї. У дворі Михайлівського собору збирається чимало людей, як для звичайного вечора вівторка. Багато – у військовій формі та з прапорами України. У їхніх руках – квіти та лампадки. Всередині собору протиснутися зовсім складно. Частину іконостаса закриває плакат з обличчям Ісуса, навколо якого – портрети героїв Небесної Сотні, внизу – цитата з Біблії: "Немає більше від тієї любові, як хто душу свою покладе за друзів своїх".
Наступні 45 хвилин тут триватиме молебінь за загиблими на Євромайдані шість років тому. А поки що люди перешіптуються між собою, розглядаючи чорно-білі обличчя на банері, запалюють свічки та дивуються кількості небайдужих поруч.
У лютому 2014-го у Михайлівському був польовий шпиталь / 24 канал
"Кому потрібні лампадки, підходьте, будь ласка", – Антоніна, працівниця Музею Революції Гідності, роздає всім охочим скляні фіолетові каганці на виході з собору. Поки ми розмовляємо про ініціативу музею, один за іншим підходять учасники Ходи пам’яті і вже за кілька хвилин лампадок майже не залишається.
Панахида завершилася, тож усі готуються колоною вирушати за наперед оголошеним маршрутом: телефонують рідним, які на молебінь не встигли і чекають на площі, дорослі пояснюють дітям, що відбувається та для чого людям запалені лампадки.
Кожен охочий може безкоштовно взяти лампадку / 24 канал
Вся метушня на Михайлівській площі відбувається під звуки бандури. Музикант акомпонує собі на інструменті, співаючи пронизливу народну пісню з християнськими мотивами та часто повторюваними словами про життя по той бік: "Мимо раю душа йшла, та у рай не зайшла". Музику розбавляють періодичні заклики розбирати лампадки та підпалити свічки в них – вже ініціатива іншого учасника Ходи, який тримає напоготові запальничку.
Бандурист на Михайлівській площі / 24 канал
Близько 20-ї колона вирушає у бік Європейської площі та вулиці Грушевського, де у січні 2014-го убили перших євромайданівців – Сергія Нігояна та Михайла Жизневського. Час від часу люди скандують знайомі усім з Революції Гідності гасла: "Слава Україні – Героям слава", "Слава нації – смерть ворогам", "Україна – понад усе!".
Однак, зважаючи на сумні роковини, все ж частіше звучать покрики "Бути воїном – жити вічно", "Герої не вмирають!" та "Героям Небесної Сотні тричі – слава, слава, слава!".
Важливо: Ключові дати Євромайдану: хроніка
Кількасот учасників ходи, серед яких, зокрема, рідні героїв Небесної Сотні та учасники Революції Гідності, між собою обговорюють події тих днів шість років тому. Для багатьох це – можливість зустріти тих, з ким звела їх доля під час Євромайдану та згадати, як це було.
Інші, здебільшого, обговорюють зміни у країні: земельну реформу, рішення Володимира Зеленського і його команди, також – порівнюють нинішній та попередній уряди.
Колона спускається до Європейської площі / 24 канал
Перша зупинка – біля пам'ятного знаку Михайлу Жизневському на вулиці Грушевського. Поруч з портретом героя люди ставлять лампадки і квіти. Кілька людей низько поклоняються та шепочуть "дякую".
Одна жінка, Тетяна Домашенко, тут залишає буклет з короткими біографіями героїв Небесної Сотні та власними віршами, присвяченими їм. Розповідає: це – частина великої книги, авторкою якої вона є. Також жінка переконана: саме з її вірша у 2014-му виникла назва "Небесна Сотня".
"21 лютого 2014 року, коли несли під "Плине кача" ці труни, я там була, на Майдані. І дивлюся – здійнялася зграя голубів у небо. Кажу: "Людоньки, це ж – небесна сотня!". Тоді і вірш написала", – говорить Тетяна, переминаючи у руках гілочку калини.
Згадує жінка, що і за всі дні перебування на Євромайдані час від часу перетиналася з тими, кому згодом присвятила своє творіння:
Хіба хто знав, що це будуть герої Небесної Сотні? От Яків Зайко. Коли 18 лютого я була на Майдані з іконою, він весь час підходив до тієї ікони, молився. Такий сивий чоловік. Того дня його вбили.
Михайло Жизневський став однією з перших жертв розстрілів / 24 канал
"Шість років як в калейдоскопі – все крутилося-вертілося", – ділиться враженнями від плинності часу одна із учасниць ходи. Жінка визнає: все ж за цей період "змінилися і ми, і країна наша". Тут хтось заводить гімн України і наша розмова завершується. Автомобілі, які проїжджають повз колону, сигналять в унісон.
Під час Ходи лунають лозунги часів Майдану та державний гімн / 24 канал
Студент-історик Андрій несе букет білих хризантем.
"Я прийшов сюди, щоб вшанувати пам'ять Героїв Небесної Сотні. Вважаю, що вони зробили значний внесок в історію нашої держави. Вони змогли показати та довести, що ми – гідна нація, а не лише точка на мапі цього світу", – пояснює він свою участь у Ході.
Колону супроводжує кілька поліцейських автомобілів, попереду – медики. Всього за порядком стежать близько пів сотні правоохоронців.
За порядком під час Ходи стежить поліція / 24 канал
Ще одна учасниця Ходи, Олена, з колегою приєдналися до колони після роботи:
Ми були весь час на Майдані під час Революції Гідності. Від самого початку і до завершення. Одного дня не були – якраз 18 лютого – мама прийшла з роботи раніше, побачила по телевізору, що там таке робиться, і просто не відпустила. Сьогодні прийшли, щоб згадати тих героїв, які віддали своє життя за краще майбутнє нашої країни.
Чимало людей одягнені у військову форму. Серед них – Тарас, який у 2015 році пішов добровольцем у ЗСУ. На досить банальне для таких подій питання відповідає з посмішкою:
Я ж ідейний. Я і в 2014 році тут був. Правда, не на барикадах, допомагав хлопцям – продукти, сигарети все це. І 18 лютого пам'ятаю. Коли був штурм, я був там он біля Будинку профсоюзів (показує рукою у бік Майдану, – 24). Тоді ще метро перекрили, то довелося пішки три станції іти. А куди діватися було? Допомагали і таксисти тоді, і автобуси возили безкоштовно людей на Майдан. Вся Україна підіймалася.
Читайте також: Обличчя Євромайдану: де зараз лідери протестів
Монумент Героям Небесної Сотні – фінальна точка Ходи. Сюди колона доходить о 21-й, як і було заплановано. Люди по черзі кладуть квіти та запалені лампадки біля портретів на граніті. Хтось мовчки хреститься, хтось стає на коліна і не стримує сліз. Чутно негучні "дякую" та "пробачте".
Монумент Героїв Небесної Сотні / 24 канал
З-поміж усього помічаю дитячий малюнок: синя та жовта долоньки, між яким – серце та підпис "Я пам’ятаю". Його автор – семирічний Ілля "Морпіх". "Це – мій позивний", – діловито пояснює хлопчик і розповідає, що насправді малюнків він приніс кілька.
Іллю привела на ходу бабуся Наталя. Він, як виявилося, є наймолодшим волонтером України (і навіть був нагороджений медаллю "За незламність духу" ГО "Медики Майдану").
"З трьох років зі мною волонтерить. У госпіталі був помічником бійців. Хто не хотів їсти – кормив їх з ложечки. Разом їздили на позиції військових, возили допомогу, але зараз лише в Києві – школа", – розповідає жінка.
На пропозицію зробити фото хлопчик одразу погоджується: "Але тільки з бабусею!".
Семирічний Ілля приніс до монументу кілька малюнків / 24 канал
Це – чи не єдина розмова цього вечора, яку можна назвати позитивною. Дивлячись на маленького "Морпіха", хочеться вірити у краще. Тоді як інші діалоги спонукають до роздумів:
Поки винні не покарані, історія буде повторюватися. От сьогодні (18 лютого, – 24) під Золотим обстріл був… Бо не доведені справи до кінця. Донбас повинен повернутися, ну і Крим – безсумнівно. Коли це станеться – тоді і поговоримо про те, чи не зрадили ми наших Героїв.
Люди ще довго не розходяться з алеї Героїв Небесної Сотні. Знайомлять своїх рідних з бойовими побратимами, кілька разів співають гімн та згадують події, які відбувалися "ніби вчора". Насправді ж – цілих шість років тому.
Як відбувалося вшанування Героїв Небесної Сотні / 24 канал