Здається, що було все, і марш оркестрів, і різні інсталяції, єдиного чого не було – військового параду, а так мирні акції та покладання квітів до пам’ятників. Проте, без пригод не обійшлося. Більшість урочистостей відвідала журналістка сайту "24".

Ранок, Хрещатик. Людей ще зовсім мало. Вздовж усієї вулиці аж до Європейської площі групи людей викладають слова “Пам’ятаємо—1939-1945-Перемагаємо”. Кожна літера – це біла коробка.

Акція була запланована на 09:00, проте літери досі викладають. Організаторам трішки заважає вітер, який піднімає коробки та розносить по вулиці.

Одна з учасниць акції сказала, що нереально перерахувати скільки коробок буде у цілому написі. Пізніше стане відомо, що загальна їхня кількість 23,5 тисячі. Напис займає 750 метрів. Усі перехожі починають цікавитися акцією, шкода, що не можуть побачити, як це виглядає з висоти.

"А за чиї ж то гроші? То ж, напевно, за гроші людей стільки коробок, не безкоштовно ж…", — каже бабуся, яка проходила поруч і неоднозначно відреагувала на таку акцію пам’яті. Пізніше вона розповідала, як не легко зараз жити, як не вистачає грошей, і що донька в неї інвалід, а ліки дорогі.

"…тому і доводиться займатися заробітками", — сказала вона побажала удачі.

Учасники акції все викладали слова, і залишалося лише чекати кінцевого результату.

Близько десятої на Майдані та Хрещатику побільшало людей, навіть можна було зустріти ветеранів.

Також по Хрещатику ходила дуже креативна жіночка. Вона власноруч намалювала плакат з малюнками по обидві сторони. Сказала, що буде ходити з ним по центру, і попередила, що другий бік плакату потрібно розглядати уважніше.

Але окрім організаторів, які намагалися довести інсталяцію до кінця, та звичайних киян, біля Будинку профспілок почали скупчуватися підозрілі люди.

Спершу вони не привертали уваги, але потім серед них з’явилися голосисті люди з блокнотами, які взялися направляти усіх до "точки збору". Через 15 хвилин людей стало ще більше. Ще одна річ, яка кидалася в око — вони автоматично ділилися на колони. Цікавість перемогла – приєдналася до одної з колон.

Вже через кілька хвилин стало зрозуміло, що організовується якийсь мітинг. Усіх повели на Європейську площу, там було ще кілька колон. Людей дійсно багато, як мінімум 400 осіб. З криками "Первая десятка… По 10 человек!", якийсь чоловік почав вистроювати усіх у велику колону. Потім інший почав усіх повідомляти, що треба рухатися у бік музею води. Усі ніби одне одного знали, тому спостерігати краще збоку.

"Идем отсюда!" – так одну з пенсіонерок, що теж намагалася приєднатися до колони, відмовляв онук. Проте жіночка, що ледь йшла, вперто намагалася стати до усіх інших.

Коли запитали правоохоронців і бійців, які спостерігали за правопорядком, хто організатор цього всього, то хлопці з посмішкою відповіли, що самі хотіли б дізнатися.

Колони піднялися на кілька метрів в бік музею води і почали якийсь перерахунок. Один з контролюючих колони почав у наймолодших учасників питати скільки кому років. Стало зрозуміло, що привели навіть школярів, чи першокурсників.

Несподівано колони почали рухатися в інший бік. Усі розвернулися та попрямували до Арки дружби народів. І тут правда вирвалася на зовні. Двоє так званих "мітингувальників", почали кричати біля Філармонії, що їм не заплатили. Вони розповіли, що їм за дві години мали дати 100 гривень, а вийшло, що "кинули". Ще розповідали про якісь погрози. Один з двох сміливців, на питання: "Хто організатор?", сказав: Ті, хто зараз на сцену там вийдуть, ті і організатори.

Усі інші проплачені пішли разом до Арки Дружби народів, а там був повний набір. По дорозі до Арки кожні 30 метрів стояли хлопці в радянській формі та грали військові пісні. Деякі з перехожих не соромилися і підспівувати.

Як тільки піднімаєшся на верх, видно сцену і прапори "Опоиційного блоку". Але найяскравіше враження залишила гречка. Там вона усюди. Працювала польова кухня, яку спершу і не помітиш через величезну чергу. Гречку їли поки грав оркестр "Водограй", нею закушували, її брали по кілька порцій одразу.

Привернули увагу діти, яким роздавали прапори "Опозиційного блоку". Коли я запитала, чи прапори лише їм роздали, чи їх взагалі роздають усім, дівчинка років 17-ти почала мені віддавати свій прапор. Така реакція дітей здивувала.

Потім на сцену вийшов Юрій Бойко. Він привітав усіх з Днем Перемоги і тричі побажав "щастя і здоров’я", а ведучий двічі сказав любити одне одного не зважаючи на колір шкіри і расу. Після цього виступу попрямувала до Парку Слави.

Вхід до Парку Слави, і першого кого зустрічаю – комуністи. Червоний прапор, кульки з комуністичною символікою та багато георгієвської стрічки. Біля монументу Слави безліч квітів та суперечок. Одні кричать "Слава советской Украине", інші "Слава Україні! Героям Слава!.

В парку Слави було дуже багато ветеранів. Кияни дякували та дарували їм квіти, фотографувалися та просили розповісти про війну.

Біля Музею війни виступали військові оркестри різних країн. Людей надзвичайно багато, військових та ветеранів теж. Усі оркестри після виступу в Музеї війни мають виступати в різних парках Києва. Тут атмосфера надзвичайно святкова.

Проте є речі, які засмутили — людей з георгіївськими стрічками дійсно багато. Ба більше – зовсім неподалік сцени можна було придбати таку стрічку за 3 гривні.

Після того, як пройдешся по усіх заходах на День Перемоги, то залишається неоднозначне враження. Тішить, що люди не забувають, організовують нові цікаві акції, діти цікавляться історією. Проте в пам’яті закарбувалася гречка зі смаком 70-річчя перемоги, не заплачені гроші "активістам" та суперечки з лайкою перед монументом Слави.