Більшість грибників сприймає їх за чудернацькі поганки чи рідкісні плісняві нарости. Проте ця істота не належить ані до рослин, ані до царства грибів. Науковці називають її лікогалою деревною (Lycogala epidendrum), а в народі вона здавна відома під містичною назвою "вовче молоко", розповідає "Лісовиця".
Жива крапля, що вміє полювати
Найбільш приголомшлива таємниця лікогали полягає в тому, що на початку свого життєвого циклу вона взагалі не має форми кульки. Це повноцінна рухома амебоподібна маса – плазмодій. Поки плазмодій молодий, він ховається всередині вологої деревини або під корою. Цей напівпрозорий слизовий згусток буквально повзає по капілярах гнилої деревини, самостійно обираючи найтемніші та найвологіші напрямки.
Знамените "вовче молоко" / Фото "Лісовиця"
Плазмодій не просто вбирає вологу – він хижо поглинає бактерії, спори цвілі, дріжджі та мікроскопічні рештки, обтікаючи їх своїм тілом і перетравлюючи на ходу. Коли ж запас поживних речовин вичерпується або наближається час дати потомство, лінивий драглистий мисливець радикально змінює форму поведінки.
Плазмодій виповзає на освітлену поверхню кори чи пенька і розпадається на окремі пухирці розміром від 0,5 до 1,5 сантиметра. Саме в цей момент вони набувають ультраяскравого неоново-рожевого або коралового забарвлення. Якщо легенько натиснути на таку молоду кульку, тонка оболонка лусне, а з неї бризне пастоподібна рожева рідина, за яку організм і охрестили "вовчим молоком".
З часом кульки темнішають, грубшають і стають попелясто-сірими або темно-бурими. Всередині них дозріває мільйонний пилок сухого спорового порошку. За першого ж пориву вітру або удару важкої краплі дощу суха оболонка тріскається, вистрілюючи спори назовні, щоб розпочати дивовижний цикл спочатку. Зустріти цього мандрівного слизовика в лісах України можна аж до перших серйозних заморозків у листопаді.