Існують десятки переказів, за якими львівські пивовари були змушені платити неофіційну "данину" магістрату. А, до прикладу, рурмайстри – тодішні працівники водоканалу, – могли придумати сотні технічних причин, за якими відходи з броварень було заборонено зливати в міську каналізацію. І так, доки бровар не давав йому дзвінку монету.
Пиво, зварене у Львові, вже тоді було надзвичайної якості. Його замовляли вельможі з Баварії. Кіньми його везли в таку далечінь, – а це кілька тижнів, – і воно не псувалося. А в 1607 році львівські солодовники-пивовари склали навіть спеціально присягу, зміст якої полягав у тому, що броварі обіцяють варити якісне, смачне і хороше пиво та забезпечувати міщан роботою.
Львів'яни любили й поважали своїх броварів. Пізніше місцеву традицію пивоваріння перейняли приїджі ченці-єзуїти. Їм граф Станіслав Потоцький навіть надав землю і дозволив варити пиво за їхніми рецептами. А магістрат виділив лише 4 шинки, де можна було куштувати привезений із-за кордону хмільний напій. Та попри те, львівські городяни не зраджували традиціям і смакували лише пиво місцевих броварів.