У центрі міста, де зараз рівненько викладена бруківка, раніше простягалися суцільні болота і трясовини. Кажуть, місцеві жителі приходили сюди полювати на качок. Річка була немаленькою, нею ходили невеликі рибальські шхуни, і до Львова навіть припливали гості з Балтійського моря.
Час від часу норовлива Полтва виходила з берегів і затоплювала підвали та церковні підземелля. В останніх зазвичай ховали знатних осіб, а це загрожувало накликати на місто біду.
Після декількох випадків, коли хвилі забирали з собою вирвані з корінням дерева, хатні меблі і навіть свійських тварин, у міських чиновників урвався терпець. Звинувативши річку у смороді та великій кількості комарів, її наказали закувати в бетонний колектор.
Читайте також: Український митець підкорив Youtube портретом із цвяхів
Незвична для українців технологія вже було давно випробувана німцями, тож львів'яни не експериментували. 1870 року закрили перші 15 кілометрів річки. А напередодні Другої світової війни Полтва повністю опинилась під землею.
Заховані під землю притоки з часом перетворювалася на дороги, а навколо зводили будинки. Тому саме Полтві, Львів завдячує лабіринтами своїх вуличок.
Після того як над Полтвою збудували саркофаг, у забудованому центрі Львова, з’явилося чимало місця. Настільки багато, що на її лівому березі помістився навіть оперний театр. Існує легенда ніби з оркестрової ями й досі можна почути підземний шум бурхливої Полтви.