"Я з острахом очікував цього дня, - сказав Маруан Шамах після останнього свого матчу за "Бордо". - Я знав, що мене переповнюватимуть емоції, і що без сліз не обійдеться. Проте, я ще не знав, як відреагують фани на моє рішення залишити команду".
Як виявилося, 26-річний нападник даремно турбувався. Вболівальники на арені "Шабан Дальма" бурхливо підтримували дії футболіста, а коли після фінального свистка Шамах видерся на легендарну фанатську трибуну Virage Sud, його зустріли гучномовним скандуваннями: "Мерсі, Маруан! Мерсі, Маруан! Мерсі!"
"Бордо" став для мене другою родиною, - зазначає гравець. - Я був дитиною, коли потрапив у клуб, і пройшов через великі випробування, аби пробитися до головної команди. Думаю, всі фани любили мене за те, що я завжди викладався на полі на 150 відсотків".
"Я ніколи не розраховував своїх сил, - продовжує він. - Я просто бігав, бігав і боровся, бився доти, доки міг встояти на ногах. Але щоб так викладатися, мені завжди була довіра тренера, партнерів та уболівальників. Наразі в "Арсеналі" мені пощастило мати підтримку від клубу та фанів".
Шамах перейшов до "Бордо" у 16-річному віці та попервах стикнувся з певними труднощами. "Я родом з великої та дружної сім'ї, і завжди все робив зі своїми трьома братами, а також любив проводити час із молодшою сестрою. І раптом я повинен був залишити все це…"
Утім, за підтримки батька Мустафи Маруан наполегливо розпочав пізнавати таємниці гри поруч із Крістофом Дюгаррі. "Дюгаррі допоміг мені стати більш впевненим у власних силах, - зізнається нападник збірної Марокко. - Він навчив мене краще тримати м'яч та правильно рухатися на полі"
Шість місяців потому юнак заслужив на виклик до лав національної збірної Франції, яка тоді була чинним чемпіоном світу. На той час Шамах вже виступав за триколірних на юнацькому рівні, і тепер мав замінити у головній команді Дюгаррі… Але у 19 років нападник зробив свій вибір на користь Марокко. "Можливо, я дещо поспішив тоді із рішенням, - зізнався Маруан. - Але я знав, наскільки важливо це для моїх батьків, і наразі пишаюся тим, що відіграв за Марокко вже 50 поєдинків. Мені не хотілося забувати про своє коріння".
Велике прагнення футболіста допомагати іншим помітно і на полі. Придивившись до його стиля гри, можна переконатись - він схильний більше віддавати, ніж приймати, і це свого часу породило чимало дискусій, буцімто Шамах недостатньо егоїстично поводиться на полі, щоб стати великим бомбардиром. Його гольовий доробок досягав двозначного числа лише раз за перші шість сезонів професіональної кар'єри. Дискусії не вщухали, допоки у 2007 році "Бордо" не прийняв Лоран Блан.
"Я досі пам'ятаю нашу першу розмову з тренером, - пригадує Шамах. - Він сказав, що поставив мені гарну оцінку за гру і розраховує на мене, але, якщо я бажаю грати регулярно, то мушу підвищити рівень своєї майстерності та більше забивати. Блан підкреслив, що все залежить він мене самого".
Маруан прийняв виклик та довів свій клас у виїзному матчі з "Монако", що відбувся у грудні 2008-го. "Бордо" по ходу зустрічі поступався з рахунком 0:3… Блан випустив марокканця на другу половину поєдинку. і відтоді ніколи в ньому не сумнівався - нападник провів два голи та асистував Фернандо Кавенагі, коли той оформив переможний м'яч (4:3).
Той день став переломним у кар'єрі Маруана. Він більше не вважав себе гіршим за таких майстрів, як, приміром, Еммануель Адебайор, і за підсумками сезону-2008/09, коли "Бордо" вперше за десятиліття здобув чемпіонський титул, забив 13 голів у Лізі 1. "Лоран Блан сказав мені, що, якщо я залишусь, ми разом зробимо щось чудове в Лізі чемпіонів, і він мав рацію", - продовжує Шамах.
"У дебютному для себе сезоні ми були як туристи в цьому турнірі, - згадує форвард. - Ми поїхали в гості до "Челсі" й просто дивилися та захоплювалися ним. Ми знали, що не є фаворитами, але нам дуже хотілося показати свої найкращі якості. Минулого разу "Бордо" виступив досить непогано - двічі переміг на груповій стадії "Баварію", і був близьким до того, аби вийти у півфінал".
Шамах мав залишити "Бордо" ще в 2009-му, але жирондинці відхилили пропозицію лондонського "Арсеналу". Шамах стиснув зуби і продовжив грати, забивши десять голів у Лізі 1, і п'ять разів відзначившись у Лізі чемпіонів, де почував себе самотнім на вістрі атаки: "Це вимагало дуже багато роботи. Але мені сподобалося, наприклад, таранити оборону "Юве", хоча я розумів, наскільки вона міцна".
Він все ще відчуває себе винним у тому, що залишив "Бордо" вільним агентом. "Вони так багато зробили для мене, мені дійсно шкода, - говорить футболіст, який наразі прагне прогресувати в Лондоні. - Я можу грати набагато ліпше. Арсен Венгер - великий тренер, який знає, як розкрити найкращі якості своїх гравців". Шамах має рацію: в перших шести матчах за "канонірів" він забив тричі.
Нападнику не вистачає його родини, особливо - уваги матері, але допомагає присутність молодшого брата, який переїхав до Лондона разом із Маруаном. "Коли я повністю адаптуюся, я гратиму ще краще, - обіцяє марокканець. - Я повинен потоваришувати з партнерами по команді, вивчити мову та відкрити для себе нову культуру. Я намагаюся розвиватися в кожному аспекті мого життя".