Провідний ізраїльський воєнний експерт Сергій Ауслендер був гостем ефіру 24 Каналу.

Розмова була присвячена філософії сучасної війни та проблеми пошуку балансу між кількістю та якістю.

Сергій Ауслендер детально розібрав тему на прикладі проблеми постійної нестачі ракет – надважливої зброї в сучасній війні.

24 Канал подає текстову та перекладену на українську версію розмови.

Повномасштабне вторгнення Росії змусило союзників поступово переглядати власні обмеження. Спочатку Україна отримала переносні протитанкові комплекси, потім артилерію, сучасні танки, винищувачі та інші види озброєння.

Коли Україна отримала перші Storm Shadow і SCALP (крилаті ракети малої дальності відповідно до критеріїв ДРСМД, – 24 Канал), це стало переломним моментом війни. Вперше ЗСУ змогли системно діставати російські командні пункти, склади боєприпасів і логістичні вузли далеко за лінією фронту. Згодом до цього арсеналу додалися й американські ATACMS (балістична ракета малої дальності).

Але дуже швидко стало зрозуміло: навіть найсучасніша ракета не здатна кардинально змінити ситуацію, якщо її можна застосовувати лише епізодично. А інших варіантів наразі не існує, бо далекобійні ракети весь цей час є найбільш дефіцитним ресурсом.


Постійний дефіцит ракет у ЗСУ дає можливість росіянам адаптуватись / Скриншот

WhatsApp Якщо Telegram заблокують Не губіть 24 Канал – підписуйтеся на нас у WhatsApp Додати

Причина не лише в політичних дискусіях навколо їх передачі. Сучасні крилаті ракети надзвичайно складні у виробництві, дорогі й виготовляються відносно невеликими партіями. Навіть країни НАТО не мають таких запасів, які дозволяли б роками підтримувати війну високої інтенсивності.

Паралельно Україна розвиває власні програми, зокрема проєкт "Фламінго". Але налагодити масове виробництво високотехнологічних ракет у країні, яка щодня перебуває під ударами, надзвичайно складно. Саме тому європейські країни почали шукати інше рішення.

Однією з перших відповідей на цей виклик стала британська програма BreakStop, якою опікуються MBDA UK, MGI Engineering та Rotron Aerospace. Вони розробляють бюджетний аналог Storm Shadow. Але справа не лише в грошах.

Її ідея суттєво відрізняється від того, що Захід робив досі. Мова вже не про закупівлю або модернізацію наявних ракет, а про створення абсолютно нових систем, які з самого початку проєктують під реалії війни в Україні.

Три компанії отримали контракти на розробку власних рішень – від самої ракети до наземної пускової установки. Після завершення випробувань найуспішніші проєкти можуть перейти до серійного виробництва, причому не лише для України, а й для європейських армій.

Фактично вперше за багато років Європа створює нову ракетну платформу не під абстрактні потреби майбутніх конфліктів, а під досвід реальної війни, яка триває просто зараз.

Найцікавіше в цій програмі – базові вимоги до нової ракети. Вона повинна вражати цілі на відстані понад 500 кілометрів, нести потужну бойову частину й залишатися достатньо точною для ударів по складах, логістичних центрах або військовій інфраструктурі.

Але головна вимога – ціна.

Якщо сучасні крилаті ракети коштують мільйони доларів, то нові розробки мають бути у кілька разів дешевшими. Це дозволить виробляти їх не десятками (як зараз), а значно більшими партіями.

Не менш важливою є ще одна вимога – повна відмова від американських компонентів. Таким чином розробники прагнуть уникнути обмежень експортного режиму ITAR, які можуть впливати на передачу озброєння іншим країнам.

Саме тут, здається, відбувається головна зміна.

Якщо раніше інженери насамперед шукали способи зробити ракету максимально досконалою, то тепер не менш важливими стають швидкість виробництва, доступність і можливість швидкого масштабування.

Так народжується зовсім інша філософія сучасної ракетної війни.

BreakStop – лише одна зі складників нової стратегії.

Паралельно Велика Британія працює над програмою Nightfall – мобільним оперативно-тактичним ракетним комплексом. За задумом розробників, він має поєднати велику дальність із високою мобільністю: пускова установка швидко виходить на позицію, виконує запуск і залишає район ще до того, як противник встигне завдати удару у відповідь. Саме так сьогодні працюють найефективніші далекобійні комплекси.

Головна спільна особливість проєктів полягає не в рекордній дальності чи складних технологіях, а в можливості швидко й відносно дешево виробляти великі партії ракет.

Ще один напрямок – ракета Ruta, яку створює швейцарська компанія Destinus спільно з німецьким концерном Rheinmetall.

На перший погляд це виглядає як ще один перспективний проєкт, а швейцарська компанія вже освоїла серійне виробництво власного турбореактивного двигуна. Для ракетної галузі це означає набагато більше, ніж поява окремої моделі ракети.

Створити сучасний двигун – означає побудувати технологічний ланцюг, який у майбутньому дозволяє масштабувати виробництво. Саме тому важливою новиною є не лише сама Ruta, а й готовність Королівства Нідерланди фінансувати її виробництво для України. Фактично мова йде про інвестиції не в одиничні постачання, а у виробничі потужності.


Ракета Ruta – те, що треба для сучасної війни / Колаж – Destinus

Усі три програми мають різні технічні рішення, але одну спільну логіку.

Війна в Україні показала, що високоточна зброя сама по собі не гарантує результату. Якщо ракети запускають невеликими партіями, противник поступово адаптується: посилює протиповітряну оборону, змінює логістику, розосереджує склади й командні пункти.

Саме тому дедалі більшого значення набуває не окремий "ідеальний" зразок озброєння, а можливість регулярно завдавати масованих ударів.

Найбільший ефект дає одночасне застосування різних засобів ураження – ударних безпілотників, реактивних дронів, крилатих і балістичних ракет. Така комбінована атака змушує систему протиповітряної оборони одночасно реагувати на різні типи цілей і значно ускладнює її роботу.

Саме тому Європа вже думає не лише про характеристики окремої ракети, а про те, як створити систему, здатну стабільно виробляти великі партії далекобійної зброї.

На жаль, навіть за найкращого сценарію нові системи не стануть масовими вже завтра.

Від розробки до серійного виробництва необхідно пройти випробування, налагодити виробничі процеси й забезпечити постачання компонентів. Тому перші результати варто чекати лише наприкінці 2026 року, хоча більш реалістичним є 2027-й. Для сучасної війни – це довго, але для Європи, якою вона була ще кілька років тому, – надзвичайно швидко.

Не менш серйозними залишаються й інші виклики:

Перший – виробничий.

Ракетна промисловість потребує складних технологій, високоточного обладнання та великої кількості спеціалістів.

Другий – політичний.

Європейські уряди змінюються, а разом із ними можуть змінюватися бюджетні пріоритети. До того ж країнам доведеться одночасно поповнювати власні арсенали й підтримувати Україну.

Третій ризик – адаптація Росії.

За час війни російська армія вже навчилася частково протидіяти окремим типам західних ракет. Це не робить їх неефективними, однак суттєво скорочує той проміжок часу, коли нова зброя здатна забезпечити максимальний ефект.

Якщо подивитися на всі ці програми разом, стає зрозуміло: Європа фактично переглядає власний підхід до розробки далекобійного озброєння.

Досвід України показав, що війна на виснаження, яка триває нині, вимагає не поодиноких дорогих ударів, а системної можливості виробляти зброю швидко, у великих обсягах і без критичної залежності від зовнішніх обмежень.

Саме тому сьогодні головною новиною є не поява чергової ракети. Головна новина полягає в іншому: європейські країни почали будувати нову модель оборонного виробництва, у якій український досвід став відправною точкою.

Чи реалізуються всі ці програми в заявлені терміни, поки що сказати важко. Але сам напрямок уже визначений. Якщо раніше союзники переважно передавали Україні готову зброю зі своїх запасів, то тепер вони починають створювати озброєння, яке від самого початку проєктують під потреби цієї війни. Саме це і є найважливішою зміною, за якою варто уважно стежити.