Попович каже, що успіх на війні визначають не лише зброя чи гучні технології, а й нібито "непомітні" речі – від тактичної медицини до правильного маркування вантажів. Саме вони, за його словами, роблять армію сумісною, швидкою та здатною діяти без зайвої бюрократії. Про це мовиться у матеріалі 24 Каналу.
Дивіться також Мільйони євро, 1000 виробників і дрони за 30 тисяч: як Україна та НАТО нарешті заговорили однією мовою
Чому стандарти НАТО виявляються сильнішими за радянську систему?
Мирослав Попович наголошує, що його позиція базується не на теорії, а на особистому досвіді служби в американському та українському війську. Він підкреслює, що навіть у недосконалому вигляді стандарти НАТО працюють краще за радянську модель, бо орієнтовані на сумісність, швидкість і практичний результат. Одним із прикладів він називає польову медицину.
- Те, що бачив в Афганістані в американській армії – IFAK, протоколи тактичної медицини, джгути, – він побачив в Україні вже в перші дні повномасштабного вторгнення майже в тому самому вигляді. Такий уніфікований підхід, каже Попович, дозволив швидко навчати людей прямо в полі, без великих стаціонарних центрів.
- Ще один, на перший погляд, буденний елемент – маркування вантажів. Але саме воно, за словами Поповича, визначає, чи доїде техніка та спорядження з Європи в Україну вчасно і без плутанини. У війні, де логістика вирішує дуже багато, правильне маркування стає частиною бойової ефективності. Окремо він наголосив на важливості горизонтального командування.
На противагу радянській і російській системі, де рішення проходить довгий ланцюг погоджень, українська модель працює значно швидше: ціль помітили, передали через Delta найближчій доступній групі, дали координати і живий стрім – і удар відбувається без зайвої вертикалі. Попович пояснює, що в сучасній війні затримка коштує занадто дорого. Якщо передавати ціль угору по ланцюгу командування, вона часто встигає змінити позицію або зникнути.
Саме тому швидка горизонтальна комунікація, на його думку, стала однією з ключових переваг української армії.
Своє місце в цій системі мають і технічні стандарти. Попович згадав NATO codification system – 13-значний код для кожного гвинтика, чіпа, боєприпасу, дрона чи камери. На перший погляд це виглядає бюрократично, але на практиці працює як спільна мова для армій і постачальників.
Він також навів приклад системи DODGE – цифрових закупівель, де батальйони і навіть взводи можуть замовляти потрібне напряму у виробника, без зайвих посередників. На його переконання, саме така логіка робить забезпечення гнучким і швидким.
Ще один принцип, про який говорить Попович, – AM1: державні контракти мають отримувати лише ті виробники, чия ефективність підтверджена бойовими звітами, а не презентаціями зі стрільбища. Він вважає, що війна не терпить красивих слайдів без реального результату.
Які існують проблеми?
Разом із тим Мирослав Попович навів і зворотний приклад. Одна компанія виготовляла дрони-бомбардувальники, які ефективно працювали під час визволення Херсонської області. Після успіху вона отримала великий державний контракт, однак за рік відстала від розвитку ворожої протидії й фактично припинила існування.
- Таким чином, Попович робить висновок: перемогу у війні забезпечують не лише героїзм і зброя, а передусім система – стандарти, сумісність, швидка комунікація і здатність армії навчатися швидше за ворога.