Як пісня, яку спочатку не оцінили, стала світовим хітом, та до чого тут Мортен Гаркетт – розкаже 24 Канал.
Що відомо про Мортена Гаркетта?
Мортен Гаркетт народився 14 вересня 1959 року в Конгсберзі, Норвегія. У 1982 році він приєднався до Пола Воктара-Савоя та Магне Фурухольмена, разом із якими створив a-ha. Їхній головний хіт спочатку називався Miss Eerie. Після кількох перезаписів композиція отримала назву Take On Me та вперше вийшла у 1984 році.
Пісня не стала великим хітом, тому гурт записав її ще раз, а згодом випустив утретє – вже з новим музичним відео. Саме третя спроба у 1985 році змінила все. Відео, у якому живі сцени поєднали з мальованою анімацією, стало справжньою революцією.
Кліп режисера Стіва Баррона розповідав історію дівчини, яка потрапляє у світ коміксу й закохується в його героя. Саме цей візуальний образ допоміг перетворити пісню на міжнародний феномен.
Кліп на пісню Take On Me гурту a-ha: дивіться відео
Чим особлива пісня Take On Me?
У США Take On Me піднялася на перше місце Billboard Hot 100, а у Великій Британії досягла другого рядка. Для a-ha це був прорив світового масштабу. Та за яскравим звучанням пісні ховається несподівано сумний відтінок.
Попри енергійне звучання, у Take On Me є меланхолійний підтекст. Герой пісні розуміє, що їхня історія може бути недовгою, а фраза про те, що він піде вже за день чи два, додає композиції відчуття крихкості моменту.
Саме тому через десятиліття Take On Me звучить не лише як безтурботний поп хіт 1980-х, а й як пісня про крихкість моменту та страх втратити людину.
Особиста драма Гаркетта
Для Мортена Гаркетта ця пісня стала одночасно найбільшим професійним проривом і композицією, з якою його ім'я назавжди пов'язали мільйони слухачів. Однак останні роки для співака виявилися непростими.
У 2025 році Гаркетт повідомив, що йому діагностували хворобу Паркінсона. Він розповів, що переніс кілька операцій на мозку, а лікування допомогло частково контролювати симптоми. І, можливо, саме тому сьогодні рядки Take On Me звучать зовсім інакше, ніж у 1985 році.
Пісня про момент, який може зникнути "за день чи два", через чотири десятиліття перетворилася на нагадування про те, наскільки швидко минає час – і наскільки довго може жити музика.