Про це в інтерв'ю "РБК-Україна" розповів заступник начальника Головного управління розвідки Міністерства оборони України генерал-майор Вадим Скібіцький.
Звідки Москва бере деталі?
Одними з найбільш критичних елементів для російського озброєння залишаються системи навігації. Для їхнього виробництва Москва використовує компоненти, які походять із різних країн.
Найбільш критичні елементи, наприклад, системи навігації вони дістають від американських компаній, щось йде з Китаю, Японії, Тайваню, Південної Кореї, Європи. Причому далеко не всі ці компоненти військового чи навіть подвійного призначення – на сьогодні вони використовують для озброєння багато елементів виключно цивільного призначення,
– зазначає Скібіцький.
Водночас Росія розуміє вразливість такої залежності та намагається створити власну компонентну базу. За словами генерал-майора, одне із завдань, яке Москва ставить перед своїми виробниками, полягає у максимальному переході на компоненти власного виробництва.
Зокрема, це стосується проєкту "Дань-Т", для якого Росія прагне забезпечити використання виключно власної компонентної бази. Однак повністю відмовитися від імпортних технологій Росії поки не вдається. Особливо складною проблемою залишаються двигуни для нових російських ударних безпілотників.
Окрему проблему для Москви становить виробництво турбореактивних двигунів для "Герані-4" та «"Герані-5".
Якщо говорити про "Герань-4" та "Герань-5" – у них стоїть проблема щодо турбореактивних двигунів, вони намагаються виробити свої. Наразі вони повністю залежні у постачанні таких двигунів від Китаю, і вони дорогі, кожен – близько 35-40 тисяч доларі,
– каже він.
Для України питання іноземних комплектуючих у російській зброї є важливим не лише з погляду розвідки, а й у контексті санкційної політики. Українські структури відстежують, які саме іноземні компоненти використовуються у російському озброєнні, та передають цю інформацію міжнародним партнерам.
Для нас це теж є проблемними питаннями, які підпадають під міжнародні санкції. У нас – у розвідувального співтовариства, апараті РНБО, МЗС, радника президента з питань санкцій – є в цьому напрямку певні успіхи, ми визначаємо, які іноземні критичні елементи використовуються росіянами, усе це публікується і надається нашим партнерам для опрацювання,
– зауважує Скібіцькиий.
Окремою проблемою є те, що частина деталей, які Росія використовує у виробництві озброєння, спочатку не призначалася для військової сфери. Це можуть бути електронні компоненти, системи навігації та інші технологічні рішення, які виробники створюють для цивільного ринку. Після потрапляння до Росії такі компоненти можуть інтегруватися у військову продукцію.
Тому для ефективного санкційного тиску недостатньо контролювати лише безпосередніх виробників зброї. Необхідно відстежувати весь ланцюг постачання – від виробника окремої мікросхеми чи навігаційного компонента до російського підприємства, яке використовує його у ракеті або безпілотнику.
Росія водночас намагається скорочувати таку залежність, розвиваючи власне виробництво. Однак ситуація з турбореактивними двигунами для "Гераней-4" та "Гераней-5" показує, що навіть за масштабної мобілізації власного оборонно-промислового комплексу Москва поки не може повністю відмовитися від імпортних технологій.
Нагадаємо, Росія продовжує нарощувати виробництво ракетного озброєння. За основними типами ракет російський військово-промисловий комплекс зараз виконує місячні плани на 110 – 120%, а за окремими позиціями перевищення сягає 200%.