Російська агресія проти України дійшла до тієї точки, коли самі окупанти не розуміють, що їм робити далі. Від перших цілей так званої СВО, які передбачали "Київ за 3 доби", вони дійшли до "героїчного" (насправді ні) взяття 19 будинків в Авдіївці, які Путін подає як велику перемогу, порівнянну зі Сталінградом. Росія нині робить гарну міну за поганої гри й бажає показати себе самураєм, який не має цілі, а лише шлях. В підсумку виходить пенсіонер у годину пік у громадському транспорті. Він також не має цілі, втім, і сам шлях його під питанням.

Саме цими ментальними проблемами можна пояснити чергове російське загострення навколо Харкова. Нині Росія активно закидує українське місто-мільйонник КАБами, обстрілює ракетами, тестує проти мирного населення свої жахливі й смертоносні новинки УМПБ Д-30. У такий спосіб Росія зносить цілі квартали колись російськомовного Харкова. Нині Кремль знищив фактично всю критичну енергетичну інфраструктуру мільйонного міста, його мешканці опинились на межі гуманітарної катастрофи. 24 Канал розповідає про плани Росії щодо Харкова та оцінює їх реалістичність.

До теми Що відомо про КАБи, якими Росія б'є по Харкову та інших прифронтових містах

У Росії тамтешні пропагандисти активно заговорили про новий наступ на Харків і навіть про його оточення. Також у Росії вже готові визнати захоплення міста – новим "верховним босом" СВО.

На це натякає і сам Путін. Після завершення цирку під назвою "вибори президента РФ" Путін сказав, що Росія буде змушена "в якийсь момент, у який ми вважатимемо за доцільне", створити санітарну зону на територіях, які сьогодні контролює українська влада.

Створити зону безпеки, подолати яку буде досить складно, застосовуючи ті засоби ураження, які противник використовує насамперед, звичайно, іноземного виробництва, – Путін 18 березня 2024 у власному виборчому штабі недолуго пояснює майбутні атаки на Харків необхідністю "захисту" Бєлгородщини та Курщини.

Паралельно в ЗМІ (переважно західних, але й в російських "ліберальних" виданнях "Вєрстка" та "Мєдуза") пішли заяви про новий наступ російського війська на Харків. При цьому "Мєдуза" чесно визнає, що ретранслює думки персон, наближених до Кремля, але не береться визначити баланс між бажаним і дійсним.

Дивуватись тут не варто. Автори публікацій (немов той Ілон Маск) не несуть за них фактичної відповідальності, тому можуть писати про все що завгодно. А саме – про наступ росіян в Арктиці чи на Балтиці, концентрації ударних угруповань Росії та Білорусі біля Сувальського коридору, десант у Молдові та черговий ядерний шантаж.

Ми також це проходили. Нас уже лякали новим наступом на Київ, а також обіцянками морського штурму Одеси та проламування сухопутного коридору до Придністров'я. От тільки нині Росія втратила майже всі свої великі десантні кораблі у Чорному морі, а ті, що залишилися на плаву, "чомусь" втекли до Новоросійська. Росія також втекла з Херсону й нині ніяк не може взяти під контроль село Кринки на лівому березі Дніпра.

Джерелами в авторів подібних публікацій, як правило, виступають аноніми або ж відставні генерали та експерти з минулих війн, більшість з них прогнозували фіаско українського спротиву ще 2 роки тому.

  • Такі прогнози сіють жах серед європейців і паралізують їхню волю до спротиву. Лише деякі політики сприймають такі погрози як виклик і розуміють, що мета – це ескалація заради деескалації.
  • Натомість більшість далека від реального розуміння речей і сприймає розмови про силу та загрозу Росії буквально та прагне зупинити її у той самий спосіб, у який намагалися зупинити Гітлера в 1938 році, тільки замість Австрії та Чехословаччини нині Україна.

Отже, для агресії проти нової держави росіяни спочатку мають перемогти Україну й вивільнити ресурси, залучені в цій війні, а також відновити свій потенціал. І це питання років, а не місяців.

Тож Україна виграє для Європи час, але платить за це надто велику ціну. При цьому ворог намагається залякати, вбити та зламати моральний дух українців та примусити українську владу до переговорів про перемир'я, за час якого Росія спробує відновити сили для продовження війни.

Експерти припускають, що похід на Харків може розпочатися влітку 2024 року. Нині зимовий наступ Росії фактично виснажився. Ворог втратив десятки тисяч людей і сотні одиниць техніки й при цьому спромігся захопити лише руїни Авдіївки, а на решті ділянок Сили оборони змусили Росію зав’язнути в боях тактичного значення.

Росія вже намагалась захопити Харків і навіть спромоглася розпочати штурм міста. Це відбувалося в лютому – на початку березня 2022 року. Там російські елітні війська були розбиті силами спротиву, а багатокілометрові колони російської техніки стали спаленим металобрухтом.

Як горіла російська техніка в Харкові: дивіться відео

У відповідь ображені росіяни вирішили помститися мирному населенню міста та почали регулярні обстріли спальних кварталів Харкова за допомогою РСЗВ та різних ракет.

Українська Харківщина мала стати ще однією "новою територією" Росії. Там також планувався "референдум" і навіть був відомий результат – 75%. Втім, спостерігачі від ЗСУ у вересні 2022 року зіпсували окупантам всі плани.

Терор проти мирних українців став можливим завдяки географії.

  • Харків стоїть фактично на кордоні з Росією. Саме тому окупантам зручно обстрілювати українське місто просто з Бєлгорода або ж бомбити за допомогою авіації, що розташована на найближчих аеродромах.
  • Особливістю російської армії є те, що вона може наступати лише там, де може забезпечити необхідну логістику, насамперед – залізничну.

Втім, на цьому переваги для Росії завершуються. Українське командування розуміє всі ризики, а тому навколо Харкова нині створено потужну мережу укріплень, про які не мріяв навіть Суровікін.

Процес фортифікацій та мінування буквально всього активізувався саме з 2024 року. Мовиться не лише про загальнонаціональну програму оборони, але й про окремі заходи, спрямовані на посилення обороноздатності саме Харкова та збільшення військового контингенту захисників міста.

Ми вже маємо досвід бойових дій у Харківській області, нам вдалося "прорахувати" противника та звільнити значну частину Харківщини. Саме тоді відбувся масштабний обвал російського фронту. Якщо росіяни рушать туди знову, Харків стане для них фатальним містом,
– головнокомандувач ЗСУ Олександр Сирський про готовність Сил оборони дати відсіч окупантам.

  • За оцінками ГУР МО, нині сухопутна компонента армії окупантів складає 474 тисячі вояків. Все це військо розподілено у пропорціях на широкому фронті в понад 1 000 кілометрів.
  • Росія вже довела, що може брати міста (точніше, їх руїни), але для цього їй потрібні кількісна перевага над ЗСУ та значні людські ресурси.
  • За час боїв за Бахмут окупанти втратили приблизно 50 – 60 тисяч людей. Порівнянні цифри втрат можуть бути у Росії й в боях за Авдіївку та навколишні села.

Росія традиційно зосереджує великі маси військ для своїх операцій, але далеко не завжди це дає результат. Так, понад 100 000 росіян зуміли взяти Авдіївку, але пам'ятаєте, як влітку 2023 року ЗМІ лякали українців тим, що ворог зібрав під Куп'янськом 100 тисяч особового складу, понад 900 танків, понад 550 артилерійських систем і 370 реактивних систем залпового вогню (до речі, це угруповання можна порівняти з контингентом військ, які колись мав СРСР в Афганістані)? І що, який результат?

Українську оборону не було прорвано, а сам ворог зазнав важких втрат. Це не означає, що українцям було легко (навпаки), але це говорить про рівень складності та масштаб операцій. Для прориву оборони та оточення Харкова, ворогу потрібні будуть сотні тисяч людей.

І тут постає питання про нову мобілізацію в Росії. Для Путіна це означатиме фактичний ва-банк, адже непопулярний крок порушує давній курс на атомізацію російського суспільства, висмикує людей з економіки та посилює "втому від війни" у всіх інших.

Мобілізація в Росії
Агітація в Росії виглядає так / Фото EPA

Отже, для атаки на Харків Росії потрібно суттєво збільшити свій кадровий ресурс і прискорити його підготовку, а також знайти нову техніку, бо темпи її винищення в Україні лише пришвидшуються.

  • У 2022 і 2023 роках Росія активно поповнювала людський ресурс коштом зеків, але нині вони закінчилися.
  • Також завершуються мешканці проблемних регіонів, для яких гроші, які платить Путін за вбивства українців, є чи не єдиною можливістю сплатити борги за кредитами.

Нині ж в бій має піти "середній клас" і мешканці російських міст, ті самі москвичі та інші "дорогіє росіянє".

Однак навіть набрані нові сотні тисяч не гарантують успіху в боях за місто-мільйонник. Російські генерали це розуміють, а тому знову вдаються до терору та залякування мирних людей. Саме цим пояснюються бомбардування Харкова. Окупант не може захопити міста та села, а тому знищує їх дистанційно, як це було у 1980-і під час "війни міст" – одного з етапів виснажливої ірано-іракської війни.

Проте розрахунок на те, що українці будуть спокійно спостерігати за тим, як Росія знищує їх будинки, дуже наївний. Ситуація з наближеністю Харкова до кордонів з Росією має і зворотний бік, а це означає, що росіяни не повинні нарікати на дзеркальну відповідь.

Натомість західні союзники, насамперед США, мають нарешті усвідомити небезпеку й зрозуміти, що вони також будуть нести відповідальність за російські атаки проти України.

Адже бомбардування Харкова, де досі проживає 1,3 мільйона людей, стали можливими через те, що ЗСУ не має ресурсу збивати носіїв КАБів – літаки Су-34 і Су-35, не має достатньої кількості снарядів, щоб знищувати ворога. Не має ATACMS і F-16, не має достатньої кількості PATRIOT і Abrams. Цю ганьбу необхідно виправити, і лише тоді цинічні заяви Путіна про "санітарний кордон" залишаться пустими погрозами.

З огляду не масштабність завдання і неспроможність Росії його реалізувати можна припустити, що заяви про атаку на Харків – це спроба дезінформації, таке собі мега ІПСО, але з реальними бомбардуваннями та фактичним геноцидом (а як інакше назвати знищення всіх електростанцій на Харківщині).

Насправді ж головною ціллю може бути відволікання уваги ЗСУ від осяжних цілей Росії. А це насамперед Часів Яр, захоплення якого відкриває окупантам шлях до Слов'янська та Краматорська, а також потенційно дає контроль над всією Донецькою областю, про який так мріяли російські пропагандисти ще з 2022-го року.