Могутні воїни чи суперзірки Римської імперії: правда та вигадки про гладіаторів

Джерело: "Боги війни" на 24 каналі

Якщо з хлібом і до хліба у небідній Римській державі здебільшого все було гаразд, то легалізувати видовища там здогадалися не одразу. Країна зі столицею у Вічному місті невпинно розросталася, згодом – перетворилася у величезну імперію.

До теми Перші бізнесмени: хто такі тамплієри і як вони заробляли гроші

Чим більше було земель – тим більше достатків, рабів та проблем, які треба вирішувати. Зокрема, як людей помирити та забавити у час коли улюблене хобі – це бійка. "Хочете – отримайте", – подумали мудрі керівники держави і приблизно у 105-у році до нашої ери офіційно закріпили бої гладіаторів у статусі публічних видовищ.

Те, за що карали, стало головною подією в житті держави. З часом відповідних боїв чекали більше, ніж свята, навіть влаштованого на честь імператора. Звичайні безправні раби перетворилися у справжніх зірок, улюбленців публіки та головним ресурсом своїх господарів.

Як виникла ідея гладіаторських боїв

Ідею боїв гладіаторів римляни запозичили у своїх предків – етрусків. Поєдинки гладіаторів – це погребальний обряд відповідних древніх племен. Так етруски робили жертвоприношення: групі людей роздавали зброю, хто вижив – молодець, проте інші гинули на честь богів.

Звісно, грамотні римляни взяли у предків лише ідею, довкола якої побудували величезний бізнес. Спершу поєдинки гладіаторів організовували тільки на свята: день сходження на престол імператора чи щось на кшталт цього. Однак приблизно на початку нашої ери бої силачів стали не просто однією з частин гуляння, а повноцінним червоним днем календаря.

Щодо боїв гладіаторів приймали ставки / Фото 24 канал

Натовпи вболівальників, афіші та купа охочих прийняти щедрі ставки на результати поєдинків – масштаб подій того часу відрізняється навіть від вечорів боксу чи змішаних єдиноборств.

Що передбачала програма боїв

Програма дійства могла складати кілька сотень поєдинків. Аперитивом були показові виступи та концерти, які розігрівали глядачів. Організацією шоу займалися спеціально навчені люди.

Спершу на арену випускали новачків – бійців, які лише починали завойовувати ім'я. Справжніх суперзірок приберігали "на десерт". Тож організатори сучасних подій усіх бойових видів спорту працюють чітко за римськими "кресленнями".

Справжні суперзірки виходили на арену останніми / Скриншот з фільму "Гладіатор" 2000 року

Грандіозні шоу відбувалися не лише в столиці, гладіатори виступали в різних містах імперії, навіть на різних континентах. "Здрастуй, Цезарю, приречені на смерть вітають тебе", – цей вислів став візитівкою цілої імперії.

Акт абсолютної покори перед вождем страшенно полюбили режисери кіно. Щоправда, далеко не завжди на екранах показують, що насправді особливого вибору у гладіаторів не було. Адже тих, хто відмовлявся битися – показово лупцювали на потіху публіці.

Хто ставав гладіатором

Водночас на власну долю гладіатори не скаржилися, навіть навпаки. Майже всі гладіатори, особливо на зорі зародження цієї "професії" – раби. У всіх них був вибір: битися на арені або до скону гарувати на господаря. Тобто виконувати всі його забаганки і сподіватися, що він прокинеться в хорошому гуморі і не захоче заради втіхи вбити чи покалічити свого раба.

Читайте також Чи вбивали дітей найкращі воїни людства: уся правда про спартанців

Тому міцні чоловіки робили все, аби зарекомендувати себе і показати власну силу і дух. Римські товстосуми і знать фактично мірялися талантами своїх гладіаторів. Тому на "вирощування" гладіаторів багатії не шкодували ні часу, ні коштів.

Перспективних рабів відправляли у спеціальні школи, де при вступі змушували підписати так званий контракт. "Абітурієнт" визнавав себе мертвим і в разі травми чи дійсно загибелі "навчальний заклад" не ніс відповідальності перед господарем раба за "пошкодження майна".

Багатії не шкодували часу та грошей на гладіаторів / Cкриншот з фільму "Гладіатор" 2000 року

Як готували "студентів" для боїв

Здебільшого хлопці залюбки приймали правила гри, адже умови життя в школах гладіаторів були значно кращими, ніж у звичайних рабів. Студентів смертельного поєдинку:

• добре годували;
• лікували;
• навчали битися: голіруч і з різними видами зброї.

Жили вони, звісно, не в розкоші, в казармах було тісно та темно, але все ж у майбутньому хлопці могли отримати рудіс – меч, який дарували гладіаторам за особливі заслуги. Він давав хлопцям омріяну свободу.

Відповідні історії траплялися вкрай рідко, та все ж були. Це неабияк додавало мотивації воїнам колізею, тож доволі швидко професія гладіатор стала престижною. Сюди мріяли потрапити не лише раби, а й полонені та засуджені злочинці.

Згодом на сцену арени просилися і доволі заможні парубки, який вабила слава. Гладіатори ставали найпопулярнішими людьми держави. Інколи любов публіки була настільки палкою, що навіть імператор не смів перечити.

Ляпи щодо гладіаторів у фільмах

Схожу картину, зокрема, зобразили в культовій стрічці "Гладіатор" з Раселом Кроу у головній ролі. Там в одній зі сцен головний герой не вбив подоланого опонента, навіть попри вирок імператора. Врешті імператор не ризикнув стратити за непокору улюбленця свого народу.

Відповідна ситуація й справді могла відбутися в Римі, але історичний ляп тут все ж є. Долю бійців справді вирішувала публіка – шумом і головне жестами. Та насправді, піднятий догори великий палець не рятував гладіатора, а навпаки – означав смерть.

Піднятий догори великий палець не рятував гладіатора / Cкриншот з фільму "Гладіатор" 2000 року

Як, власне, і великий палець донизу, – це все символ меча. Помилування дарував кулак від глядачів, щоправда, траплялося таке рідко. Набагато частіше кровожерлива публіка виносила смертельний вирок.

Журі гладіаторських боїв

Не менш брутальним та невблаганним було й спеціальне журі, так званий римський варіант профспілки. До них входили колишні гладіатори, часто саме вони пропонували імператорові подарувати бійцю свободу.

Зверніть увагу! Основним завданням суддів було слідкувати за нечесними прийомами.

Журі могло дискваліфікувати воїна чи навпаки: якось його заохотити за гідну поведінку та дотримання кодексу гладіатора – це спеціальний перелік правил поведінки, зокрема, хлопці мали мовчати під час бою.

В чаші арени спілкувалися винятково жестами. У випадку поразки законослухняний гладіатор смиренно підставляв горло під меч суперника. Також "юридично" забороняли боятись і битися підло.

Що відомо про види гладіаторів

Римські гладіатори, як і сучасні зірки спорту, мали персональних кухарів, тренерів та лікарів. Проте фігури бійців далеко не завжди були аж надто атлетичними – товстуни траплялися навіть частіше, ніж мускулисті хлопці.

Чітких вагових категорій не було, а от різних видів гладіаторів вистачало – аж понад 20. Кожна каста мала конкретний одяг та зброю, наприклад, бестіарій – зазвичай його зі списом в руках кидали на якогось дикого звіра.

Чітких вагових категорій гладіаторів не було / Cкриншот з фільму "Гладіатор" 2000 року

Глядачі не особливо любили цих парубків, сенсу прив'язуватися до бійців, які, найімовірніше, довго не протягнуть – не було. Кожен вболівальник міг вибрати власного улюбленця.

Бої гладіаторів різних видів між собою – звичне і часто найяскравіше явище. Видовищем могло бути те, як парубок зі звичайним мечем пробував перемогти вершника колісниці.

Основним видом гладіаторів був Мірмілон. Назва нібито походить від характерного шолома, на якому був малюнок риби морміри. Окрім шолома хлопці мали щит скутум і звичайний меч гладіус.

Чітких вагових категорій гладіаторів не було / Фото 24 каналу

Ніби нічого особливого, але саме мірмілонів найчастіше роблять головними героями фільмів, адже саме вони билися з голим торсом. Це давало змогу голлівудським зіркам сповна продемонструвати власні м'язи.

Чи були гладіатори найкращими військовими

Якщо говорити про брутальні поєдинки сам на сам, то гладіатори були одними з найсильніших парубків планети. В період розквіту їхньої популярності, криваві шоу могли влаштовувати кілька разів на місяць.

Цікаво Історична книга, яка змінить ваші уявлення про післявоєнну Європу

Приблизно третина бійців помирала на арені, тож гладіатори, які доживали до "пенсії" й справді були богами війни. Найчастіше, господар забирав їх у власну охорону, бо з такими хлопцями нічого не було страшно.

Проте на полі великої масштабної війни гладіатори були не настільки небезпечними. Декілька разів вони намагалися повстати проти влади Риму, але найчастіше звичайні солдати легко розбивали вправних бійців. Тактичної грамотності, озброєння та й звичайної кількості їм бракувало.