Військовий льотчик 1 класу, майор ЗСУ Євген Соловйов в ексклюзивному інтерв'ю 24 Каналу поділився деталями цих операцій. Також він зізнався, чи розповідає дружині про свої завдання – читайте усе далі у матеріалі.

Варто прочитати Відбувається щось страшне: Андрющенко розповів, як живе окупований Маріуполь

Опісля Херсонщини була операція у Маріуполі. Ви летіли у блокадне місто, яке вже було окупованим, де була велика кількість ворожих військ. Перша ваша спроба була невдалою. Розкажіть про неї, якими були ваші емоції, коли вам сказали, що потрібно летіти у це місто?

Вперше це завдання нам поставили наприкінці лютого – на початку березня. Ми не мали повного спектра інформації про розміщення військ противника, про його засоби ППО, про можливі коридори, які будуть створені для нас. Це було завдання на вдачу. Потрібно було проскочити, довести потрібні засоби зв'язку та боєприпасів, яких на той час не було у Маріуполі.

Як нам потім сказали, далі потрібно було ухвалювати рішення – залишатися у Маріуполі, чи ні. Бо якщо ти проскочив у місто – то шансів повернутися звідти було набагато менше.

З огляду на ті дані, які у нас були, ми спланували маршрут. Нам привезли вертольоти, які підходили для цього завдання, ми їх завантажили та виконали політ. Ми перетнули лінію бойового зіткнення і приблизно через 10 – 15 кілометрів потрапили на ворожі позиції. Нас обстріляли, і ми припинили виконання бойового завдання.

Вертоліт був пошкоджений, ми навіть виконали кілька посадок на зворотному шляху.

Після того до планування виконання цього завдання долучилося уже командування армійської авіації та Головне управління розвідки. Дуже багато сил та засобів виділили для правильного планування. Надалі почалися польоти, які вже були вдалими.

Вертольоти долітали до Маріуполя. Кожен вертоліт, який злетів з аеродрому призначення, долітав та привозив вантаж. Не кожен, на жаль, повертався, але кожен летів туди.

Ви були першим, хто полетів у Маріуполь?

Коли спробували, так.

соловйов
Інтерв'ю з пілотом ЗСУ Євгеном Соловйовим / Фото 24 Каналу

Під час п'ятої, вже успішної спроби, про яку ви сказали, полетіло чотири, а не два гелікоптери. У вас було завдання доставити туди військових-добровольців, десантників, боєкомплекти та медикаменти. Про що ви говорили з хлопцями, які летіли з вами? Який у них тоді був настрій, чи був загалом бойовий дух?

Нам поставили завдання пізно вночі, вже вранці ми мали вилітати. Я був сконцентрованим на виконанні цього завдання, тому що необхідно було добре підготуватися. Це був політ в окулярах нічного бачення, було дуже погано видно перешкоди, з якими можна було зіткнутися, а летіти потрібно було дуже-дуже низько, щоб якомога менше перебувати у зоні ураження ворожої ППО.

Коли я зайшов у вертоліт, там вже сиділи хлопці, які самі виявили бажання летіти в окупований Маріуполь. У них був такий настрій, що мені здавалося, наче вони не розуміють куди летять. Вони були бадьорими, веселими. Бойовий дух був на найвищому рівні.

Скільки кілометрів ви тоді пролетіли?

Це було трохи більше, ніж 200 кілометрів.

А скільки у вас було часу на те, щоб хлопці вийшли з гелікоптера, щоб завантажити поранених.

Маріуполь був оточений, кільце постійно звужувалося. Місць для посадок було дуже мало. Оскільки це був уже п'ятий рейс, росіяни знали, що вертольоти прилітають. Вони створили ешелоновану систему ППО, робили всі заходи для того, щоб нас не допустити, але ми продовжували виконувати ці завдання.

Вони вже почали обстрілювати із засобів артилерії майданчики (для приземлення – 24 Канал), тому ми постійно їх змінювали. Ми змінювали ці майданчики так, немов грали у шахову партію.

Необхідно було скоротити час вивантаження боєприпасів, десанту та завантаження поранених, адже вертольоти летять голосно, його вже кілометрів за 10 буде чути. Тож росіяни дізнаються, що ми прилетіли. У нас все займало хвилин 7 – 10.

Дивіться також "Смачна" ціль для ЗСУ: який танкер зайшов до порту Маріуполя

На зворотному шляху ви потрапили під обстріл. Щось влучило у двигун вашого гелікоптера?

На той момент, я не знав, що влучає. Ми злетіли удвох з партнером. Коли ми потрапили у цю пастку, інші два гелікоптери також виконували зліт. Вони почули, що у нас щось не так, адже ми вели між собою радіообмін. Це дало змогу третьому та четвертому вертольоту обійти зону, де була пастка.

Ти не надто можеш розуміти, що відбувається, бо все було дуже швидко. Ти лише розумів, що по тобі ведуть шквальний обстріл. Я бачив, як стріляло гарматне озброєння, можливо, Зу-23 (радянська 23-мм спарена зенітна установка – 24 Канал), стрілецьке озброєння.

Вже після виконання посадки на аеродромі призначення я дізнався, що це був переносний зенітно-ракетний комплекс.

Мабуть, нам просто пощастило, тому що ракета не здетонувала. Вона просто зайшла у вертоліт, наробила трохи справ, але не зірвалася.

У вертоліт, який летів позаду мене, з командиром екіпажу Юрієм Тимусем, потрапило дві ракети. На жаль, вони здетонували.

З того гелікоптера хтось один вижив?

Так, це був представник Головного управління розвідки, який супроводжував поранених, вижив. Він був у полоні, а зараз, наскільки мені відомо, його обміняли. Він навіть продовжує виконувати завдання.

Скільки кілометрів ви пролетіли на одному двигуні та яка відстань була від землі?

В момент ураження – це було метрів п'ять. По кілометрах – це було трохи більше ніж 200. А по часу – понад години. Більшість відстані – це була територія противника, де були його війська, засоби протиповітряної оборони.

Тобто такий шлях на відстані п'яти метрів від землі ви маневрували. Ви думали про те, що потрібно посадити гелікоптер, однак якщо він приземлиться в окупованому місті, то можуть прийти росіяни, взяти в полон і вдатися до найгірших дій?

Після того, як у вертоліт влучила ракета ПЗРК, обстріли не закінчились. Росіяни продовжили цілитися у вертольоти, ми продовжували маневрувати.

Коли вони ще продовжували обстріл, мені здалося, що вертоліт горить. Якраз був схід сонця, ще темно. Ми відстрілювали хибні теплові цілі – "асошки", бачили, як вилітають з вертольотів феєрверки, і вони створювали певний світловий фон, схожий на заграву.

Згоріти на вертольоті разом з пораненими й не виконати цю місію, не хотілося, тому було потрібно ухвалювати рішення: або виконувати аварійну посадку, або летіти далі.

Все це відбувалось за секунди: оцінка параметрів, температури мастила, температури вихідних газів, тиску мастила у двигуні, інших параметрів. І тоді ухвалюєш рішення, що робити.

Я продовжив виконання польоту. Після того, коли ми вже відлетіли від цього вогневого впливу, хвилин за п'ять зіткнулися ще з одною колоною противника, яка перебувала на ворожій території. Її також, маневруючи, облетіли.

Вже потім під час польоту постійно проходить аналіз параметрів і рішення ухвалюється, виходячи з того, як працюють системи вертольота. В той момент було вирішено, що зможемо все-таки довезти цих хлопців. Тоді ми не знали, в якому стані вони перебувають. Ми виконуємо багато польотів, евакуюючи поранених, й іноді час, коли просто облітаєш не дуже хорошу погоду, комусь може коштувати життя.

В той момент ви були з талісманом – "жирафчиком"? Можна припустити, що він допоміг вам у той момент.

На 33% допоміг "жирафчик", ще на 33% – навчання з екіпажу і ще на 33% молитви моєї дружини.

Дуже важко уявити, як це все відбувалося. Ви згадали, що це була темна пора і ви використовували окуляри нічного бачення під час виконання цього завдання. Якби їх не було, то наосліп керувати гелікоптером неможливо?

Можливо. Ми виконували такі польоти вночі в першу ніч повномасштабного вторгнення. Це було десантування 80 десантно-штурмової бригади під Дарівку. Без окулярів нічного бачення можна керувати вертольотом, але потрібно підійматися на висоту, де можна зіткнутися з деревами, лініями електропередач, вежами.

Необхідно летіти на дуже великій висоті, а засоби ППО не дозволяють це робити. Влітаєш в зону, час реакції – від 5 до 7 секунд – від того моменту, коли ворог побачить тебе на своєму локаторі. Після цього по тобі буде випущена одна, або і всі чотири ракети.

соловйов
Пілот ЗСУ розповів про нічні польоти / Фото 24 Каналу

Ви згадали, що молитва дружини вам також допомогла. Коли ви згодом, адже це була військова таємниця, розповіли цю історію дружині, якою була її реакція, емоції? Адже коли летіли на завдання в Маріуполь, то, напевно, нічого конкретного не говорили.

Нічого не казав взагалі. В нашій сім'ї є правило, коли я виконую якісь завдання, говорю їй, що "працюю" і все. Я кажу, що працюю. Все. Незалежно від того, чи мені потрібно перевезти якийсь вантаж, чи виконати політ в Маріуполь. Вона знає, що я працюю, а коли буде час, напишу їй, що звільнився.

Щодо того польоту, моя дружина народилася в Донецькій області, в місті Волноваха. У неї є багато родичів у Маріуполі, які у той момент ще перебували в оточенні. Я не розповідав про цей політ.

Я не дуже люблю говорити з дружиною про роботу, тому що вона бачить це зі свого боку, я – зі свого. Взагалі про виконання польотів, завдань, я розмовляю з тими, кого це стосується.

Дружині сказав, коли ми розмовляли телефоном: "Тобі привіт з Маріуполя" та надіслав фотографію. Вона запитала: "Як це – привіт з Маріуполя?". І на цьому все закінчилось. Це вже, звичайно, було, коли президент сказав про те, що українські вертольоти виконують польоти й коли по телевізору вже говорили про цю місію.

Чи можна говорити щодо співвідношення успішно виконаних бойових завдань і навпаки? Точніше, скільки гелікоптерів не повернулося з бойових завдань?

Кожен вертоліт, який злітав у Маріуполь, долетів і привіз допомогу, яка була необхідна оборонцям міста у той важкий час. Не кожен повертався. Кількість збитих вертольотів – під грифом таємниці, відповідно до наших нормативних документів. Назвати цифри не можу, але вони, на жаль, є. Проте їх не дуже багато.

Після Маріуполя не менш небезпечною і складною була операція на острові Зміїний. Скільки часу минуло з попереднього завдання, коли командування віддало новий наказ – летіти на острів Зміїний. Якою була ваша реакція, враховуючи досвід того, що ви пережили в місті Маріуполь?

За тиждень після Маріуполя до мене підійшов командир бригади з тим, що необхідно планувати, набирати команду і виконати операцію. Я ще чекав 2 – 3 дні, поки відремонтують мій вертоліт, який зазнав пошкоджень.

Перші думки та емоції були: "Чому знову я?". Тому що іноді рахуєш, скільки життів у тебе є і скільки ти вже витратив.

Кажуть, що у котика є сім життів, але ти рахуєш і думаєш, що ти навіть не котик. Трохи все по-іншому. Але ми – військові. Нам ставлять завдання, а ми плануємо і виконуємо.

Перший політ на острів Зміїний так само був невдалий? Скільки гелікоптерів брало участь в цьому завданні?

Виконали політ 9 гелікоптерів. Було дуже складно з винищувачем противника. На жаль, ми навіть на сьогодні чекаємо появи F-16 в нашому повітрі.

Завоювати перевагу в повітрі як не вдалося нам, так і противнику. Це означає, як вони можуть виконувати польоти, наближатися до лінії зіткнення, так і ми можемо це робити. Як ми їм можемо шкодити, так і вони нам шкодять.

У той перший політ в районі виконання завдання, оскільки острів Зміїний був окупований, у росіян була зона чергування між островом Зміїний і окупованим Кримом. Дуже швидко ворог дізнався про те, що туди йде група вертольотів і завадив нам виконати з першого разу це завдання.

З якої спроби вдалося все ж таки долетіти до острова Зміїний?

З третьої спроби ми повністю виконали завдання, які на нас були покладені. Це не тільки висадка десанту, але й завдання вогневого ураження. У кожного була своя ціль, тому що там були розміщені ворожі позиції, ППО противника.

Взагалі планування будь-якої операції або виконання навіть польоту не залежить від одної людини чи літального апарата – це комплекс заходів.

Під час виконання польотів на острів Зміїний все залежало від повного комплексу заходів, які були сплановані. Кожен мав виконати свою роботу. Бомбардувальники Су-24 мали завдати вогневого ураження по об'єктах противника.

Перед цим "байрактари" мали подавити комплекси протиповітряної оборони, які були розташовані на острові. Су-27 мали нас прикрити від винищувачів противника.

Далі вступали ми, нам було необхідно завдати вогневого ураження, подавити противника і висадити десантну групу, яка мала зачистити повітря. Під час виконання їхнього завдання на острові, ми мали підтримати їх вогнем.

Про складність виконання бойового завдання. Тут – море, нічого немає, відкрита місцевість. Наприклад, у Маріуполі або під час іншого бойового завдання на полі бою можна було сховатися за лісопосадкою, за деревами. Однак у морі тебе ворог бачить як на долоні.

Так, ви абсолютно праві. Якщо виконати посадку на окупованій території – десь можна сховатися, побігати по лісу, можливо, вийти на нашу територію. А у морі пробути в холодній воді можна приблизно 10 хвилин, після цього ти замерзнеш.

Завдання були абсолютно різні. Складними були й Маріуполь, й Зміїний. І в кожному були просто свої особливості, які необхідно було враховувати. Визначати фактори, які впливають, які можуть нам завадити. Створити якісь передумови, щоб все ж таки успішно виконати. Нам це вдалося.

Ви сказали про холодну воду. Ви, напевно, наперед прораховували цей сценарій – якщо гелікоптер зіб'ють і ви впадете в море. Чи були у вас якісь захисні гідрокостюми або те, що могло б дати вам хоча б трохи тепла і часу протриматися на воді більше?

Так, звичайно. Саме цей фактор ми враховували, ми одягали спеціальні костюми, в яких було дуже незручно виконувати політ, незручно було просто перебувати, крутити головою неможливо. Однак вони давали змогу після виконання завдання все ж таки якийсь час перебувати у воді.

В нас був вертоліт, який перебував у зоні очікування з рятувальною командою, яка мала врятувати екіпаж, якщо він зазнає лиха.

Після виконання завдання на острові Зміїний минуло десь пів року, як я отримав державну нагороду і звання Героя України. Весь цей час, звичайно, виконували польоти. Після цього теж постійно виконували польоти.

Кожен сьогоднішній виліт наших льотчиків – це надзвичайний ризик. Коли ми працюємо з нашими колегами, з партнерами, коли ми розповідаємо, в яких умовах застосовується авіація…

В цих умовах наші закордонні партнери не використовують вертольоти, тому що протиповітряна оборона не пригнічена, немає переваги в повітрі, перебувають винищувачі, засоби радіолокаційної радіорозвідки противника дозволяють виявляти вертольоти ще під час підльоту.

Неможливо зараз приховано підійти до лінії боєзіткнення і нанести ураження. Кожного разу, коли наші льотчики вилітають, майже кожного разу по них наносять вогневе ураження. Тому важко сказати, що було складніше.

Так, були різні ситуації. Винищувачі стріляли по нас. Є свої нюанси. Все розказати, звичайно, не можу, тому що навіть сьогодні хлопці виконують завдання, вони стикаються з цими нюансами, вони їх успішно обходять для того, щоб виконати це завдання.

Сподіваємось, що ці бойові завдання будуть успішніше виконуватися завдяки тому, що наші партнери дозволили нам конкретним видом озброєння бити по території Росії. На вашу думку, ось ця можливість, яка відкривається перед нами, чи дозволить вона на якийсь час відігнати російську авіацію вглиб країни-агресорки?

Звичайно, це зробить трошки легшою ситуацію на полі бою. Вони накопичують і концентрують сили на своїй території, вони сьогодні можуть це робити просто. Ми не маємо змоги (цьому завадити – 24 Канал), в нас немає цих засобів, а коли є – у нас є обмеження по їх застосуванню.

Але нам потрібне озброєння, яке зможе відігнати авіацію противника. Це можуть бути засоби протиповітряної оборони в достатній кількості. Однак ми ж маємо пріоритет, нам необхідно насамперед захистити народ. Ми воюємо заради наших сімей, близьких. Нам потрібно захистити наші міста.

Зараз триває постійне відключення світла. Ми готуємося до зими, яка буде холодною, ми захищаємо наші міста.

У нас немає достатньої кількості засобів протиповітряної оборони, щоб зробити щит над лінією боєзіткнення та збивати КАБи, не допускати підльоти цих СУшок.

Коли в нас з'явиться F-16 – є питання, яке в нас буде озброєння. Я вже казав, що у будь-якій операції, яку я виконував, не було однієї головної людини чи одного засобу. Усе виходило тільки комплексно.

Важливо Б'ють на сотні кілометрів: як смертоносні ракети JASSM до F-16 допоможуть ЗСУ на полі бою

Один F-16 на полі бою нічого змінити не може. В комплексі літак, система керування, потім озброєння, яке буде на ньому. Чи дадуть нам ракету максимальної дальності АІМ-120, щоб все ж таки не підпускати їхні літаки до наших кордонів? Якщо дадуть і дозволять їх використовувати – так.

Якщо це буде F-16, на якому буде просто ракета малої дальності або середньої дальності, це полегшить виконання завдань, але не дасть нам дуже багато шансів. Не зробить так, що вони не будуть підлітати, кидати КАБи або застосовувати свою авіацію і протидіяти. Але ми всі чекаємо.