Тут воно представлене у кількох секціях: українська лабораторія, конкурс сценаріїв, ретроспектива та конкурс. Але участь держави у цих проектах або символічна, або нульова. Зокрема, альманах "Закохані в Київ", який відкрив вісім нових імен молодих кінематографістів і демонструвався вже навіть у Каннах, створювався виключно завдяки приватній ініціативі.
"Комплітлі, повністю самі. Ми ні від кого не залежимо, тому що наша мета - зробити так, щоб український глядач мав шанс побачити щось таке "made in Ukraine", - каже продюсер Володимир Хорунжий.
Вітчизняні продюсери порахували, що за 20 років незалежності держава профінансувала кінематограф на рівні 60% вартості одного фільму Нікіти Міхалкова. Це означає, що незважаючи на таланти, ресурси, вдалі локації, Україні сьогодні кіно власного виробництва не потрібне. Аби змінити ситуацію, треба зустрітися кіно-ентузіастам з бізнесом та владою. Аргументи у перших переконливі.
"Кіно - це галузь, яка наповнює бюджет. Схема дуже проста - це робочі місця, це податки і це наповнення бюджету. Якщо державі потрібне наповнення бюджету - кіно повинно бути. Це перший аргумент. Ідентифікація культурна в світі - другий аргумент. Розвага, дозвілля для населення - третій аргумент. Ну, і це електорат, врешті-решт", - каже продюсер Олег Кохан.
Україна має все, аби випускати не менше 50-60 фільмів на рік, - кажуть фахівці. Але поки що, чим багаті, а багаті, раз на два-три роки Балаяном, Муратовою та Лозницею, тим і раді. Як позитив, слід зауважити, що українські фільми, які потрапили на фестиваль, пройшли за повного аншлагу.