Створити особливу атмосферу німого кіно знову довірили гурту Esthetic Education. Ланжеронівський спуск, де і відбувався показ - насилу вмістив усіх бажаючих. Охороні навіть довелося обмежувати доступ до сцени, аби не створювати давки. Одні кажуть - цікаво подивитися кіно по-новому, інші зізнаються - прагнуть почути музикантів вперше після дворічної творчої паузи. Багато кіноманів з різних куточків України їхали лише заради цього пункту "Спеціальної програми" кінофестивалю.
"Ну, це подія року в українській музиці, це однозначно. Коли я почула і побачила це все живцем - зрозуміла, що вони, напевно, вже ось тут, в серці і нікуди від цього не подітися", - каже кіномеломанка Дар’я Cинельникова.
"Мені подобається поєднання "фільм-концерт". Я знаю цей фільм, свого часу ми демонстрували його на Єрусалимському кінофестивалі. Тож, цікаво побачити, як сьогодні він заграє новими фарбами з живою музикою", - каже гостя ОМКФ з Ізраїлю Гіллі.
"Мені цікаво, я дуже багато чув про цей проект, і у мене взагалі є мрія - зняти німе кіно. В принципі, варіант, коли жива музика і картинка - це повинно бути дуже цікаво", - каже кінопродюсер Олег Кохан.
Самі ж музиканти ні свою тривалу відсутність, ні плани на майбутнє коментувати не стали, і продовжили тримати інтригу. Гості показу ситуацію пояснювали по-своєму, деякі - навіть проводили паралелі з німими героями "Антени".
"Творча людина може прокинутися в 2 або в 4 годині ранку і зрозуміти, що потрібно, наприклад, піти за огірками, або потрібно терміново зараз складати якусь пісню. Вони творчі люди, цю круто і вони не повинні нічого пояснювати", - каже Анна Наконечна, яка давно спостерігає за творчістю гурту.
"Значить, ми недостатньо його любили, поки він був з нами. Групи мають відчувати любов так само, як і люди, поки вони не розпалися. Тому, мені здається, українські групи треба любити вдвічі, чи втричі сильніше. Це не тому, що я граю в українській групі, а тому що ми втрачаємо їх", - каже музикант, гурт "Крихітка" Каша Сальцова.
Стрічку "Антена" презентували 2007 року. Робота стала першим аргентинським фільмом за останні 36 років, відібраним для офіційної програми Роттердамського фестивалю. Кінокритики переконані, історія про місто безголосих людей, життя яких не має сенсу, і співачку, яка зберегла здатність говорити, залишатиметься гостро-актуальною ще не один десяток років.