Упродовж кар'єри цей форвард записав на свій рахунок 98 голів. До заповітної гросмейстерської позначки залишалося всього лиш два результативні удари. Що ж спонукало одного з найкращих українських голеадорів піти з футболу у розквіті сил? У розмові з журналістом нашого сайту Олександр Косирін дещо відхилив завісу таємничості.
“Через рік або два повернуся”
- Олександре, що зараз поробляєте? Ще не скучили за футболом?
- У мене тепер зовсім нове життя! Вчуся жити і дивитися на світ іншими, не футбольними очима. Щоправда, спортивного режиму дотримуюся досі. Прокидаюся в один і той же час, приймаю душ, роблю розминку. З'явилося значно більше часу для спілкування із сім'єю, вирішення приватних справ. Це не може не тішити.
- Багатьох приголомшило ваше рішення полишити гру мільйонів...
- Нічого дивного у цьому немає. Рано чи пізно все одно довелося б це зробити. Роком швидше, роком пізніше...Яка різниця? Тим паче, чимало футболістів саме в 33 роки завершують ігрову кар'єру.
- Невже не хотілося довести лік своїх голів до ста?
- Чесно? Таким бажанням і не пахло. Підрахунок своїх м'ячів я вів до тридцяти років. Потім махнув на це рукою. На перше місце вийшло задоволення від гри, роботи на тренуваннях тощо. Зокрема, я отримував колосальну насолоду в останньому сезоні за донецький “Металург” - залюбки виходив на поле, поспішав на тренувальну базу... Сподівався, що так буде і в “Чорноморці”. Однак робота під керівництвом останніх тренерів стала для мене каторгою. “Наївся” я футболу. Довели мене...
- Хто переконував вас утриматися від радикального кроку?
- Це марна справа, адже для себе я вже прийняв чітке рішення. Можливо, кілька років ще б міг пограти під орудою якогось молодого тренера. Та в нас їм, на жаль, ще мало довіряють. На провідних ролях – фахівці старої радянської школи, яким потрібні молоді футболісти. Так би мовити – свіже “м'ясо”.
- А як же Максимов, Близнюк, Ковалець? Вони наче нещодавно розпочали тренувати...
- О, з Максимова вийшов непоганий тренер. Але куди ж мені у “Кривбас”? Всі вакансії давно зайняті молодими гравцями. Не секрет, що криворізька команда є другою або третьою командою “Дніпра”. Крім того, пішовши з “Оболоні”, Максимов прихопив із собою ще кількох хлопців. Зараз “Кривбас” повністю укомплектований.
- Ходили чутки, що вас хоче бачити у своїх лавах один з грецьких клубів...
- Це було ще минулого року. Мною зацікавився “Аріс” із Салонік. Та грекам не вдалося дійти згоди з “Чорноморцем”. Одесити не хотіли мене відпускати, адже до закінчення контракту залишалося півтора роки.
- Чи може так трапитися, що прокинувшись одного ранку, ви вирішите знову повернутися у футбол?
- Чому б і ні? Планую рік або два відпочити, а тоді знову поринути в улюблену гру. Про кар'єру футболіста не йдеться. Хочу постати у новій іпостасі – тренера, агента, селекціонера...
“Лобановський давав шанс усім”
- Якщо б на зорі футбольної кар'єри вам сказали, що закінчите настільки рано, ви повірили б?
- Ну, я не думаю, що це рано. Згадайте, коли йшли з футболу Белькевич, Федоров, Кардаш, брати Маковські... Ми є вихованцями системи київського “Динамо”, яка витискала із гравця усі соки. У тридцять років чимало динамівців вже порізані на хірургічних столах вздовж і впоперек. Я й так значно довше протримався. (Сміється,-Авт.). Більше того, у фізичному плані почуваюся прекрасно. Не палю, не зловживаю алкоголем...
- Хто зауважив ваш талант і дав путівку у київське “Динамо”?
- Якось на матчі запорізького “Торпедо” побував динамівський селекціонер Павло Богодєлов. Він одразу взяв мене “на олівець”, і вже невдовзі я став гравцем столичного суперклубу. До слова, перехід був менш стандартним, ніж це зазвичай буває. До Києва мене забирали начебто в армію. Та “відслуживши” годину чи дві, я підписав контракт із “Динамо”.
- Це був період ігрового та емоційного піднесення “Динамо” - клуб очолив Валерій Лобановський. Чи достатньо можливостей надав вам Метр, щоб зарекомендувати себе у блакитно-білій футболці?
- Валерій Васильович надавав шанси усім, і я не став вийнятком. На жаль, кредитом довіри скористатися не зумів. Та хіба я був однин такий? Олег Венглинський, Богдан Єсип та інші не витримали конкуренції з боку неперевершених Реброва і Шевченка.
- У чому теперішнє “Динамо” поступається тій команді кінця 90-х?
- Навіть не знаю. Зараз у киян відбувається зміна поколінь футболістів і тренерів. До кращого це, чи до гіршого – невдовзі побачимо. Поки ж “Динамо” у творчому пошуку, якщо можна так сказати. Попри всі труднощі, які зараз переживає колектив Газзаєва, бачу його у груповому турнірі Ліги чемпіонів.
“Венглинський – ледар”
- Ви стали автором найшвидшого голу в історії елітного українського дивізіону. Як вам це вдалося?
- Це трапилося у березні 2005 року, коли “Чорноморець” приймав харківський “Металіст”. Ми розвели м'яч у центрі поля, і я що є духу рвонув до воріт суперника. На мене пішла довга передача, яку захисник “Металіста” не зумів перервати. Він лише скинув м'яч мені під удар, а я влучно пробив. Йшла, по-моєму, дев'ята секунда матчу. Перед цією грою Альтман нас настільки зарядив на боротьбу, що з очей сипалися іскри! (Сміється, - Авт.).
- Ваша кар'єра сягнула свого апогею у двох клубах – “Чорноморці” і донецькому “Металурзі”. За кого вболіватимете, якщо ці команди зійдуться в очному протистоянні?
- Усі без вийнятку команди, за які виступав упродовж кар'єри, є для мене рідними. І немає різниці - “Металург” це, чи запорізьке “Торпедо” або ФК “Черкаси”. Регулярно стежу за донеччанами у прем'єр-лізі і “Чорноморцем” у першій. В Одесу переїжджав з твердим наміром закінчити тут кар'єру, а перед тим довести лік голів до ста. Прикро, та здійснилося лише перше бажання...
- Чому “Чорноморець” опинився у першій лізі?
- Коли команду тренував Віталій Шевченко, ніщо не віщувало біди. Та коли у “Чорноморець” прийшли нові наставники (Баль і Блохін, - Авт.) настала цілковита анархія. Це й зумовило виліт нашої команди.
- Дивно, адже ваш одноклубник Венглинський звинувачував у всіх бідах якраз Віталія Шевченка...
- Чи не кожен футболіст поділяє тренерів на хороших і поганих. Про Шевченка нічого негативного сказати не можу. Натомість Венглинський – ледар! Якщо б він поводився як слід, і викладався на тренуваннях, то грав би в основному складі.
“Переїдемо до Києва”
- Коли і за яких обставин ви відшукали щастя в особистому житті?
- О, це трапилося ще десять років тому. Я тоді захищав кольори ФК “Черкаси”. Під керівництвом Володимира Мунтяна ми боролися за путівку до вищої ліги, а паралельно крутили романи з дівчатами. Я закохався в подругу однієї з них. Її звали Ольга. Через деякий час ми одружилися.
- Скількох діточок виховуєте?
- У нас є син Єлісей. Йому чотири рочки. Покладаю на нього великі сподівання. Можливо, саме синові судилося продовжити справу батька, і таки забити сто м'ячів? (Сміється, - Авт.). Невдовзі Одесу змінимо на Київ. Через два роки хочу віддати Єлісея у школу київського “Динамо”. Я свої перші кроки у футболі зробив у 16-річному віці. У сина ж буде зайвих десять років, щоб перевершити мене.
- Коли саме переберетеся до столиці?
- У жовтні-листопаді. Зараз потихеньку спаковуємо валізи. Особливо поспішати немає сенсу, адже в київській квартирі триває ремонт.
Олесь БІЛИЙ, для Телеканалу новин "24"