З самого дитинства життя Ковальчука тісно пов’язане зі скульптурою. Зізнається, тоді, натхненний військовими баталіями у книжках та фільмах, він з пластиліну створює власні їх реконструкції.
“Скульптуру я відчував руками. Відчував, що мушу бути десь коло цього, займатися оцією пластикою”, - пригадує майстер художньої обробки металу Олександр Ковальчук.
У дорослішому віці доля готує майстрові безліч випробувань, на щастя, здебільшого творчих. Від посади художника військової частини до художника-оформлювача залізничної станції Нікополь. Чоловік малює численні посібники зі стройової підготовки та агітаційні плакати. Втім, душа прагне більшого - понад усе Ковальчук мріє приборкати метал.
“Це не випадок, мене завжди манила ця можливість творити з незламного, здавалось би, такого матеріалу всякі делікатні речі - мистецькі, ажурні”, - розповідає митець.
З-під рук майстра з’являються перші роботи. Скульптури вагою у кілька десятків кілограмів завдяки майстерності автора здаються майже невагомими, повітряними. Невеликі мідні листочки, здається, ось-ось затріпочуть під поривами вітру, чи попливуть під водою великі сріблясті риби. У кожну з робіт автор вкладає душу, робить унікальною.
“В литві можна зробити декілька копій, а в цій роботі - скульптура з листової міді - робиться тільки одна робота”, - пояснює майстриня, дружина Олександра Ковальчука Ірина Пастернак.
Щоправда, сам процес переосмислення є водночас і важкою фізичною працею. У власній майстерні чоловік приборкує вогонь, за допомогою важких молотів, численних інструментів та механізмів створює майбутні шедеври.
“Ми маємо цю заготовку з латуні, ми її відклепали. Вона нагартувалась і стала дуже твердою. І для подальшої роботи з нею її потрібно випалити до красна і кинути у воду. Ми зараз разом побачимо, що метал стане червоним, значить він нагрівся до потрібної температури. А потрібна - це яка? Ну, бензиновий дає 1000 градусів”, - розповідає майстер художньої обробки металу Олександр Ковальчук.
Уява Ковальчука народжує дивовижних персонажів. Тут і фантастичні тварини та риби, і історичні та міфологічні персонажі - як українські, так і інших народів.
Особливу увагу приділяє автор фігурі козака Мамая. Під час роботи вивчає історичну літературу, спілкується з науковцями. Але, як і кожен митець, переосмислює відомий образ по-своєму. У нього дуб стає символом мужності, на верхів’ї ж Ковальчук розміщує ікону Покрови, берегині козацтва і усього українського роду.
“Це така от лицарська минувшина, цей дух український, щось таке добре, прадідівське”, - описує свої Олександр Ковальчук.
“Мамая всі робили, що він сидить, картина. А це - не картина, це скульптура, значить якось по-іншому має бути закомпонована робота. Закомпонували. Потім пішли до дровітні, знайшли ту дровеняку, з якої потім буде закомпоноана основа”, - розповідає дружина митця Ірина Пастернак.
Кожна зі скульптур налічує кількасот дрібних деталей. Серед них чимало і символічних - знаків, запозичених з Трипілля, Скіфського періоду, Княжої Доби.
“Це не прості були символи, і вони настільки в собі таять якихось таємниць, які допомагають людям, що варто їх повернути, щоб у кожного в хаті це було”, - вважає майстер художньої обробки металу.
Сьогодні скульптор продовжує віртуозно втілювати у своїх роботах головний задум - тісно поєднувати людину та природу, переводити, бодай у мистецьких творах, це спілкування на новий щабель - взаємної поваги та захоплення. Та мріє втілити у металі ще одного, втім, цього разу зовсім іншого, козака Мамая.