Путін міг дорого заплатити за зустріч із Трампом і Сі: Чалий про небезпечний торг
Експосол України у США Валерій Чалий пояснив, чим Путін міг заплатити за зустріч із Трампом і Сі Цзіньпіном, чому переговори навряд чи завершать війну та як примусова мобілізація українців на окупованих територіях може посилити загрозу для Європи.
- 1Китай прагне показати свою вагу, а Путін – вийти з ізоляції
- 2США та Китай можуть обговорити небезпечні можливості штучного інтелекту
- 3Китай може спробувати встановити контроль над Тайванем без великої війни
- 4Росія могла пообіцяти одні й ті самі ресурси США та Китаю
- 5Кремль намагається розділити країни НАТО
- 6Путін повертається до ультиматуму 2021 року
- 7Росія напала, бо сприйняла Україну як слабку державу
Напередодні запланованих переговорів лідерів США, Китаю та Росії Кремль намагається повернути Володимира Путіна до кола державних керівників, які визначають майбутнє світової безпеки. Однак кожна зі сторін має власні інтереси, а російський диктатор підходить до зустрічі в умовах нових військових втрат і послаблення своїх позицій.
Дипломат, колишній посол України у США Валерій Чалий в ексклюзивному інтерв'ю для 24 Каналу пояснив, чого очікують від переговорів Дональд Трамп, Сі Цзіньпін і Володимир Путін та чому рішення щодо завершення війни в Україні навряд чи ухвалять на цій зустрічі. Він також розповів про можливу ціну участі Кремля в переговорах, загрозу військового конфлікту навколо Тайваню, нові російські ультиматуми НАТО та небезпеку зволікання західних партнерів із підтримкою України.
Китай прагне показати свою вагу, а Путін – вийти з ізоляції
Чого хоче досягти кожен із трьох лідерів на зустрічі в Китаї? І чи можуть ці переговори вплинути на війну в Україні?
Інтереси кожного з учасників уже сформовані. Якщо коротко, то головний інтерес господаря зустрічі Сі Цзіньпіна – продемонструвати, що саме в Китаї сьогодні можуть обговорюватися великі геополітичні проєкти, майбутній світовий порядок і те, як світ житиме далі. Для нього вже цього буде достатньо, адже сам факт проведення таких переговорів на китайській території підкреслюватиме міжнародну роль Пекіна.
Крім того, Китай хоче продемонструвати свої економічні досягнення під час форуму Азійсько-Тихоокеанського економічного співробітництва – АТЕС. Сам формат таких зустрічей звичний, але цього разу він відбувається в Шеньчжені. Це місто, де китайці прагнули створити великий технологічний центр та економічну альтернативу Гонконгу, хоча повністю реалізувати початкові плани не вдалося. Водночас там є багато об'єктів, які можна показати міжнародним гостям, зокрема каскади тунелів і мостів.
Думаю, Путіну буде не надто приємно дивитися на нові мости, якщо він їх побачить. Але це вже інше питання. Головне, що Китай не має наміру робити українську тему центральною на цьому форумі. Пекін зараз не хоче обговорювати Україну, і це не входить до його основного порядку денного.
Що стосується Дональда Трампа, то він серйозно втратив у своєму особистому реноме після проміжних виборів у США. Йдеться не лише про зниження довіри американців. Трамп настільки пов'язував політичні процеси та результати виборів із собою, що невдачу республіканців тепер сприймають насамперед як його особисте фіаско.
Тому американському президенту дуже потрібен успіх. Він намагається знайти сферу, у якій ще може продемонструвати результат, поки продовжує працювати попередній склад Конгресу, повноваження якого завершаться 3 січня. Уже зараз Трамп не може почуватися настільки вільно, як раніше, зокрема в питаннях війни в Ірані.
Але він може виступати з новими ініціативами щодо ядерної зброї, штучного інтелекту та інших напрямів, у яких Сполучені Штати зберігають провідні позиції. І такий міжнародний майданчик може допомогти йому покращити власний політичний імідж. Щодо України Трамп готовий розмовляти, проте я сумніваюся, що вдасться досягти конкретного результату за нинішньої позиції Китаю.
Щодо російського керівництва, то потрібно визнати: дипломатичні зусилля Кремля дали певний результат. Наскільки я розумію, росіяни домоглися проведення тристоронньої зустрічі. І сам факт того, що Путін сидітиме за одним столом із Дональдом Трампом та Сі Цзіньпіном, для нього вже є важливим досягненням.
Ця картинка – не знаю, побачимо, за яку ціну він її купив, – що втрьох вони сидітимуть разом. Це не буде, звісно, "Ялта-2", як хотіли росіяни. Хоча вони продаватимуть усередині свого інформаційного простору саме картинку участі Росії в новому розподілі світу,
– пояснив Чалий.
Цю картинку намагатимуться поширювати не лише всередині Росії. Через англомовні пропагандистські канали, зокрема Russia Today та Sputnik, відповідні повідомлення надходитимуть і до американського інформаційного простору. І це також може впливати на сприйняття Трампа.
Але для Путіна зараз головне – показати, що він не перебуває в міжнародній ізоляції. Більшого, на мою думку, він там не досягне. Наскільки мені відомо, російська сторона також отримала можливість провести окремий робочий сніданок із Сі Цзіньпіном. Це ще один протокольний захід, який у Росії представлять як надзвичайно великий успіх.
Насправді ж позиція Пекіна щодо Москви давно визначена. Китай використовує Росію для досягнення власних цілей, і Путін навряд чи зможе змінити цей підхід. Тому побоювання, що Україну зроблять своєрідною стравою на столі, за яким інші держави домовлятимуться про її долю, я вважаю перебільшеними.
Не там вирішуватимуться результати європейської війни. Цей час ще не прийшов. І не з президентом Трампом, який зараз послаблений, не з Путіним, який також зазнає останнім часом серйозних, неочікуваних для нього втрат,
– наголосив дипломат.
Ми бачимо дуже символічні для Кремля проблеми, зокрема з Керченським мостом, який росіяни називають Кримським. Є труднощі й на суходолі. Тому ситуація вже не така, якою її уявляли кілька місяців тому, коли готували ці переговори.
Те, на що розраховували лідери Китаю, США та Росії, повною мірою вже не вийде реалізувати. Водночас найбільшу вигоду від самого проведення цих зустрічей, на мою думку, отримає лише один учасник.
Загалом вийшла така картина, що те, до чого готувалися ще кілька місяців тому, уже не вийде ні в лідерів Китаю, ні Америки, ні Росії. Але бенефіціаром цього всього буде тільки один – Сі Цзіньпін,
– зауважив Чалий.
Китайський лідер у будь-якому разі зможе продемонструвати, що саме Пекін став місцем зустрічі керівників великих держав. Для нього це вже значний політичний результат незалежно від того, чи домовляться сторони про щось конкретне.
США та Китай можуть обговорити небезпечні можливості штучного інтелекту
Виходить, що більшість результатів цієї зустрічі матимуть передусім іміджеве значення?
Конкретика також буде. Наприклад, можуть обговорюватися тарифи, адже це насамперед економічний саміт. Сам форум АТЕС створювався для розв'язання проблем торгівлі та економічної співпраці в Тихоокеанському регіоні. І важливо не забувати, що там будуть не лише Китай, Сполучені Штати та Росія.
У саміті беруть участь представники Канади, Австралії, Перу та інших економік регіону. Це природний майданчик для країн, які мають вихід до Тихого океану та пов'язані спільними економічними інтересами. Але наша увага зараз цілком зрозуміло зосереджена на можливій китайсько-американсько-російській зустрічі. Хоча я досі не розумію, чому Трамп і Сі Цзіньпін надали Путіну цей подарунок – можливість бути поруч із ними.
На мою думку, це помилка. Але повернімося до економічних питань. Тут є важлива особливість: АТЕС – це форум економік, а не лише держав. Саме тому там окремо представлені Китайська Народна Республіка, Гонконг і Тайбей. Загалом ідеться про 21 економіку.
І тут є цікавий момент. Пекін вважає, що Тайвань має бути під його контролем, але водночас представники Тайбея беруть участь у форумі як окрема економіка. Це показує, наскільки складними можуть бути економічні та політичні відносини навіть між сторонами, які мають принципові суперечності.
Трамп і Сі Цзіньпін можуть обговорити торговельні тарифи, а також питання контролю за розвитком штучного інтелекту. І тут підходи Вашингтона, Пекіна та великих американських технологічних компаній суттєво відрізняються.
Я нагадаю одну заяву Дональда Трампа, яку багато хто сприйняв як жарт. Здається, це було під час виступу на Генеральній Асамблеї ООН. Він запропонував використовувати термін "суперінтелект" замість звичного поняття штучного інтелекту або його просунутих моделей. При цьому навіть поділив тих, хто погоджуватиметься з такою назвою, на друзів і ворогів.
Але за цією історією стоїть серйозне питання. Китайці розрізняють кілька рівнів розвитку штучного інтелекту. Один із них – системи, які можуть наближатися за своїми можливостями до людського мислення та самостійного ухвалення рішень. Інший – простіші інструменти, якими люди вже користуються для виконання повсякденних завдань. Хоча й серед них з'являються самокеровані моделі, здатні самостійно формувати власні завдання.
Американці прагнуть зняти обмеження, які можуть заважати розвитку цих технологій, і зберегти своє лідерство. Тому Трамп, на мою думку, готовий дозволяти їхній подальший розвиток навіть тоді, коли виникають серйозні застереження щодо можливих наслідків. Про такі загрози, зокрема, говорить Ілон Маск.
Найважливіша тема, яку США та Китай могли б обговорити, – використання штучного інтелекту в системах озброєння. Ідеться не лише про стратегічну ядерну зброю, а й про озброєння безпосередньо на полі бою. Ми досі не маємо міжнародних правил, які чітко визначали б межі такого застосування.
Дискусії тривають уже не перший рік, зокрема в Парижі. Але навіть базові принципи остаточно не узгоджені. Сторони наблизилися лише до розуміння того, що остаточне рішення про застосування зброї повинна ухвалювати людина, проте й відповідних домовленостей досі не підписали.
Уявіть собі, якщо зараз Китай з Америкою не досягнуть хоча б якоїсь мінімальної домовленості про застосування, то через кілька років на полі бою вже керуватиме штучний інтелект на власний розсуд. І це ситуація, в якій ми ще ніколи не були, зокрема в розумінні вибору цілей,
– попередив Чалий.
Наприклад, уявіть, що запускають 100 чи 200 безпілотників у місто, а далі вони самостійно, під управлінням штучного інтелекту, визначають, які саме об'єкти атакувати. Сьогодні вже є системи цілевказання та певні параметри вибору цілей. Але йдеться про можливість, коли система ухвалюватиме рішення самостійно, зокрема орієнтуючись на зовнішні ознаки людей, тип обличчя чи інші характеристики.
Це зовсім новий рівень небезпеки. Тому хоча б мінімальні домовленості щодо використання штучного інтелекту у військовій сфері були б важливим результатом переговорів. Але я не думаю, що сторони підуть значно далі.
Світові також потрібна серйозна дискусія щодо нерозповсюдження ядерної зброї та обмеження стратегічних озброєнь. Це важливо й для України, яка не бере участі в цьому форумі. Адже система міжнародних договорів у цій сфері фактично перестала працювати в попередньому вигляді.
Великого договору на зразок СНО-3 уже немає. Залишаються окремі обмеження щодо випробувань у повітрі, морі та космосі, але повноцінної системи контролю за стратегічними озброєннями наразі немає. Тому очікування від зустрічі трьох лідерів, на мою думку, значно завищені.
Китай заявляв про готовність обговорювати ядерне роззброєння, якщо США та Росія спочатку скоротять свої арсенали. Чи можливі такі домовленості?
Я саме тому й кажу, що кількісного скорочення зараз не буде. Це давня історія. Сполучені Штати хотіли б залучити Китай до відповідних домовленостей, але китайський ядерний потенціал поки значно менший за американський та російський.
Якщо виходити з оцінок, які ми обговорюємо, Китай має приблизно 800 боєголовок. У Росії та США їх у рази більше. І Пекін, звичайно, не погоджуватиметься на обмеження, які не враховуватимуть цієї різниці. Китайці можуть продовжувати виробляти приблизно 150 – 200 боєголовок на рік, щоб поступово наближатися до потенціалу інших двох держав.
Я думаю, що вони говоритимуть про штучний інтелект у застосуванні ядерних озброєнь, можливо, про якісь інші параметри. Але не про кількісні обмеження на сьогодні,
– пояснив дипломат.
Тому я не очікую від цієї зустрічі повноцінної угоди щодо скорочення ядерних арсеналів. Окремі питання безпеки обговорюватимуть, але позиції сторін поки надто різні, щоб розраховувати на значний прорив.
Китай може спробувати встановити контроль над Тайванем без великої війни
Путін не досяг своїх цілей у війні проти України, а Трамп зіткнувся з проблемами в Ірані. Чи може Сі Цзіньпін припуститися подібної помилки, якщо вирішить атакувати Тайвань?
Це відома тема, і ми вже неодноразово її обговорювали. Дві великі держави продемонстрували, що навіть значна військова перевага не гарантує досягнення політичних цілей. Сполучені Штати на Близькому Сході застосували майже всі види сучасних озброєнь, окрім ядерних, але не отримали того результату, на який розраховували.
Росія також не досягла своїх початкових цілей в Україні. Хоча треба пам'ятати й про нашу ситуацію у 2022 році: тоді Україна фактично не мала достатнього військового потенціалу, щоб урівноважити широкомасштабну російську атаку. Однак російський план усе одно провалився.
Тепер залишився Китай. І я був би дуже здивований, якби Пекін вирішив повторити шлях інших великих держав та розпочати масштабну військову авантюру проти Тайваню.
Звичайно, напруженість між Пекіном і Тайбеєм залишається. Є також суперечності щодо Південно-Китайського моря, контролю над протоками й іншими територіями. Але мені здається, що Китай має можливості посилити свій вплив на Тайвань без застосування масштабної військової сили.
Уже з'являються сигнали, що Гоміндан – партія, яка відіграла ключову роль у створенні Китайської Республіки на Тайвані, – шукає можливості компромісу. На мою думку, тайванські політики також уважно спостерігають за російською війною проти України та бачать, якими можуть бути наслідки великого військового конфлікту.
Ми обговорювали це питання в нашому центрі під час геополітичних діалогів, зокрема з Павлом Ступканським, який має значний дипломатичний досвід роботи в азійському регіоні та свого часу очолював українське посольство в Китаї. І я погоджуюся з висновком, що китайці діють не так, як росіяни.
Вони хочуть мати контроль, а не знищувати все, коли заходять на територію. Тому їм не потрібно просто знищити Тайвань, Тайбей через якісь історичні емоції. Це не Путін із його абсолютно хворими уявленнями про сучасний розвиток світу,
– пояснив Чалий.
Моє сьогоднішнє передбачення полягає в тому, що великого військового зіткнення навколо Тайваню не буде. Хоча Китай готує свої військово-морські сили навіть до можливого протистояння зі Сполученими Штатами, які мають певні безпекові зобов'язання перед Тайванем.
Водночас я дуже сподіваюся, що у 2028 році європейське протистояння з Росією завершиться успішно для України. Тоді Китай не матиме прикладу, який міг би переконати його, що масштабна військова авантюра дає бажаний результат. Я сподіваюся на історичну мудрість китайського керівництва.
Чи може Китай діяти за принципами Сунь-цзи, використовуючи економічні та політичні інструменти замість військового підкорення Тайваню?
Сунь-цзи – це прекрасно. Але якщо згадувати його принципи, то варто звернути увагу й на досвід самої України. У 2022 році ми, самі того не усвідомлюючи, фактично використали один із принципів, коли ворогу демонструють слабкість і таким чином заманюють його на свою територію.
Росіяни справді заходили в Україну, не розуміючи нашої реальної сили. І це стало однією з причин того, чому вони розпочали широкомасштабне вторгнення, розраховуючи на швидкий результат. Але я не вважаю, що нам варто було демонструвати слабкість.
Військові трактати Сунь-цзи, Клаузевіца та інших мислителів потрібно читати уважно й застосовувати творчо. Іноді справді доцільно показувати свою слабкість, але в інших ситуаціях її, навпаки, необхідно приховувати. У 2022 році Україна, на мою думку, повинна була демонструвати силу, а не створювати враження слабкої позиції.
Ми не були такими слабкими, як здавалося Путіну. І я вважаю, що у 2022 році ми, навпаки, мали показати силу, не показувати росіянам слабкість. Через це Путін зайшов на нашу територію. Він побачив слабку позицію,
– зазначив дипломат.
Китай також може опинитися в подібній пастці, якщо вирішить, що військовим способом досягти результату буде швидше й легше, ніж через поступовий економічний та політичний вплив. Поки Пекін діє через економічну експансію, політичний тиск і такі програми, як "Пояс і шлях". Але майбутні рішення китайського керівництва значною мірою залежатимуть і від результату війни в Європі.
Ми пам'ятаємо, як Путін перед широкомасштабним вторгненням їздив до Пекіна й намагався заручитися сприятливою позицією Китаю. Ніхто з нас не був присутній на тих переговорах, але існують припущення, що він запевняв китайське керівництво у швидкому завершенні своєї так званої спеціальної операції.
Тепер китайці бачать, що війна триває роками. І я не думаю, що вони захочуть отримати подібну ситуацію навколо Тайваню. Тому, найімовірніше, вони використовуватимуть комбінацію економічних, політичних та інших інструментів впливу.
Однак не можна забувати про майбутні політичні зміни. Ніхто зараз не знає, з якими результатами Сполучені Штати підійдуть до президентських виборів 2028 року. Змінюватиметься політичний ландшафт Європи, зокрема у Франції, де очікуються важливі вибори.
У Німеччині також існують серйозні виклики з боку правих політичних сил. Я не виключаю дострокових виборів, хоча очікую, що країна все ж пройде цей період і проведе чергові вибори у 2029 році. Тому остаточно оцінювати майбутній баланс сил потрібно буде ближче до цих подій.
Ми вже бачили, наскільки непередбачуваними можуть бути рішення великих держав. Наприклад, Сполучені Штати заявляли про відхід від активного втручання за межами Західної півкулі. У цьому контексті зрозумілими були пріоритети щодо Венесуели, Куби й Китаю. Але потім адміністрація Трампа активно залучилася до подій на Близькому Сході, що суперечило попереднім заявленим підходам.
Що буде у 2028 році, які сили, який баланс сил буде, я не знаю. Але точно знаю, що Україна буде сильнішою, ніж сьогодні, а Росія – слабшою,
– наголосив Чалий.
Тому зараз важливо не робити остаточних висновків про можливий військовий конфлікт навколо Тайваню. Багато залежатиме від результатів війни проти України, змін у США та Європі й того, наскільки Китай вважатиме ефективними свої нинішні інструменти впливу.
Росія могла пообіцяти одні й ті самі ресурси США та Китаю
Ви сказали, що ми ще побачимо, яку ціну Путін заплатив за можливість брати участь у тристоронній зустрічі. Чи маєте припущення, що саме він міг запропонувати?
Тут не лише припущення. Росіяни вже намалювали величезну кількість контрактів і пропозицій щодо доступу Китаю до своїх корисних копалин. Вони самі говорили про суми, еквівалентні трильйонам доларів. Але в них виникла одна проблема: подібні пропозиції росіяни зробили також Вашингтону й особисто Дональду Трампу.
Наскільки я бачив із витоків інформації напередодні зустрічі в Шеньчжені, китайська сторона була цим незадоволена. Росіянам фактично запропонували визначитися, які саме ресурси й можливості вони обіцяють Пекіну, а які – Вашингтону.
І зараз китайці образилися, тому що перед Шеньчженем, наскільки я бачив із витоків інформації, вони просто сказали: "Ви ж якось визначтеся, Москва, що ви туди віддаєте, а що віддаєте нам". Уже вийшло, що деякі речі фігурують і там, і там,
– розповів дипломат.
Американці та китайці також обмінюються між собою інформацією. Тому непослідовність Москви навряд чи залишилася непоміченою. Росія фактично опинилася в ситуації, коли обіцяє різним сторонам одне й те саме, хоча для нас давно зрозуміло, що довіряти таким російським обіцянкам не варто.
Я все ж думаю, що ми ще побачимо, чим саме Путін заплатив за можливість брати участь у цих переговорах. Але не виключаю й іншого варіанта: слабкий Путін може бути ситуативно вигідним і Трампу, і Сі Цзіньпіну.
Можливо, ситуативно так вийшло, що такий слабкий Путін і його участь – це інструмент для двох: і Дональда Трампа, і Сі Цзіньпіна. Ми це побачимо навіть під час самого форуму й зробимо висновки,
– припустив Чалий.
Китайці добре вміють організовувати такі заходи та використовувати протокольні деталі. Тому я не маю повної впевненості, що все відбудеться саме так, як хоче Кремль. Росіяни мріють відтворити образ Ялтинської конференції після Другої світової війни – три крісла, три лідери, які нібито визначають майбутній світовий порядок.
Але я сумніваюся, що Путіну дозволять отримати саме такий символічний результат. Моє передбачення полягає в тому, що китайська сторона організує зустріч так, щоб формально виконати обіцянки російському диктатору, але водночас не створити жодної схожості з історичною Ялтою.
Тому навіть якщо Путін отримає бажане спільне фотографування чи окремі протокольні заходи, це ще не означатиме, що його допустили до реального визначення майбутнього світу.
Кремль намагається розділити країни НАТО
З'явилася інформація, що Росія хоче укласти окремі пакти про ненапад із деякими країнами НАТО. Це спроба розколоти Альянс за принципом "розділяй і володарюй"?
Так, усе дуже просто. Ви правильно сказали: мета полягає в тому, щоб розділити НАТО. І нічого нового в цьому немає. Це звичайна російська політика останніх років і навіть десятиліть. Я не бачу майбутнього в подібних ініціативах.
До того ж існують принципи міжнародного права, які не потрібно постійно дублювати новими угодами. Так, сьогодні часто говорять, що міжнародне право розвалене, а правила не діють. І для таких оцінок є підстави. Але Росія сама використовує Статут ООН для власних інтересів, так само як це роблять США та Китай.
Тому Україна також повинна апелювати до Статуту ООН та інших міжнародних документів. Заборона агресії й захоплення територій інших держав уже закріплена міжнародним правом. Для цього не потрібно підписувати якісь додаткові пакти з державою, яка сама порушує ці принципи.
Це просто спроба розділити НАТО. Тут більше нічого немає. Агресор є агресор, і ніхто з ним зараз нічого такого підписувати не буде,
– переконаний Чалий.
Росія намагається представити себе ініціатором мирних процесів і гарантом безпеки, хоча сама підриває основні принципи міжнародних відносин. Я не думаю, що європейці погодяться на такі штучні конструкції, які лише створюватимуть видимість мирних ініціатив.
Путін повертається до ультиматуму 2021 року
Росія знову висуває вимоги щодо відступу НАТО до позицій 1997 року й обмеження військової присутності Альянсу. Чи повертається Путін до ультиматуму 2021 року, розуміючи, що Захід не виконає цих умов?
Спочатку я хотів би уточнити хронологію. У Женеві в 2021 році обговорювалися інші питання. На мою думку, тоді фактично вдалося відтермінувати російське вторгнення, але американці помилково пішли на певні поступки, зокрема щодо газопроводу "Північний потік" та інших питань.
Путін сприйняв ці поступки як прояв слабкості й вирішив рухатися далі. А вже 17 грудня 2021 року Росія направила до Вашингтона та Брюсселя документи, які фактично були ультиматумом у формі проєктів договорів про безпеку.
І тут важливо правильно розуміти російські вимоги. Часто говорять, ніби Москва вимагала, щоб держави, які вступили до НАТО після 1997 року, вийшли з Альянсу. Але йшлося насамперед про відведення американської військової присутності та техніки з цих країн.
Наприклад, Росія порушувала питання систем Aegis, протиракетної оборони в Румунії та Польщі й інших військових об'єктів. Якщо перенести ці вимоги на нинішню ситуацію, вони стосувалися б також військової присутності Бундесверу в Литві, італійських літаків в Естонії та інших сил союзників.
Тобто у 2021 році це справді був жорсткий ультиматум. Водночас існували питання, щодо яких сторони могли вести дискусію, зокрема про ракети середньої дальності та системи подвійного призначення.
Американці пояснювали, що окремі елементи їхньої протиракетної оборони спрямовані проти загроз з боку Ірану. Росіяни ж заявляли, що ці системи можуть мати подвійне призначення. При цьому сама Росія розвивала власні ракетні комплекси, збільшувала можливості "Іскандерів" і приховувала інші розробки, зокрема ту, яку ми тепер знаємо як "Орєшнік".
Тому певні питання для дипломатичних обговорень справді залишалися. Але Росія вирішила представити їх в ультимативній формі, і ці вимоги були відкинуті.
У мене питання: чому ультиматум був направлений у Брюссель і Вашингтон, а війна почалася проти України? Це базове питання, на яке наші сьогоднішні партнери мають дати свою відповідь,
– наголосив дипломат.
Ми розуміємо, чому Путін обрав Україну. Він боїться атакувати сильних, тому в той момент вирішив напасти на країну, яку вважав слабшою. Але чому він зараз знову повертається до старих вимог щодо НАТО?
Я думаю, Путін відчуває слабкість Дональда Трампа після виборів у США, а також політичну невизначеність у європейських країнах, де очікуються виборчі кампанії. Він намагається скористатися цими обставинами й відновити дискусію про питання, які колись уже висував у формі ультиматуму.
Водночас Кремль прагне перевести увагу з війни проти України на ширші проблеми європейської безпеки. Адже якщо оцінювати війну з погляду початкових цілей Росії, Путін їх не досяг. І тепер йому вигідніше говорити про нові переговори, майбутню архітектуру безпеки та можливі домовленості зі світовими лідерами.
Але для України тут також є важливий момент. Нам потрібно правильно визначати характер нинішньої війни. Я, наприклад, вважаю, що вона вже давно вийшла за межі двостороннього російсько-українського протистояння.
Я вважаю, що війна вже не російсько-українська. Російсько-українська війна закінчилася у 2023 році. Війна європейська. На боці Росії союзники – Північна Корея, Іран, Білорусь. Щонайменше три країни, які так чи інакше вже беруть участь у війні на боці Росії,
– пояснив Чалий.
Є також держави, які політично підтримують Москву. Тому Європа не може вдавати, що це лише проблема України. Якщо ультиматум Росії був адресований Вашингтону та Брюсселю, то саме вони повинні продемонструвати сильну позицію щодо повторення цих вимог і продовження російської агресії.
Я вважаю, що українська дипломатія повинна використати повернення Кремля до старих ультиматумів, щоб остаточно показати їхню безперспективність. Сильна відповідь США та Європи може зруйнувати ці плани Путіна.
Але чим довше триватиме війна в Європі, тим вищим за рівнем має бути формат переговорів про її завершення. Зрештою може виникнути потреба у великому міжнародному форумі за участю України, Росії, Європейського Союзу, США та Китаю. Це вже буде не просто обговорення припинення бойових дій, а питання переформатування світової системи безпеки.
Росія напала, бо сприйняла Україну як слабку державу
Але чи не був ультиматум 2021 року лише приводом? Адже Путін, імовірно, у будь-якому разі планував повномасштабне вторгнення в Україну.
Я не зовсім погоджуюся з таким поясненням. Звичайно, ця версія має право на існування, але для реалізації вже підготовленого плану вторгнення Путіну не потрібно було прив'язуватися до відповіді Заходу на ультиматум. Тим більше що Росія висувала вимоги щодо нерозширення НАТО, але згодом Фінляндія та Швеція все одно вступили до Альянсу.
На мою думку, рішення про підготовку нападу на Україну було ухвалене ще до переговорів у Женеві. Я досліджував це питання, зокрема працював із джерелами у Сполучених Штатах, тому можу сказати, що Росія вже тоді готувалася до широкомасштабного вторгнення.
Джо Байден намагався уникнути такого розвитку подій, хоча на той момент Росія ще не зосередила достатньої кількості сил для нападу. Але військові навчання та інші підготовчі заходи вже проводилися у 2021 році. Путін фактично почав реалізовувати свій план задовго до лютого 2022 року.
Тому я погоджуюся з тим, що він уже готувався атакувати Україну. Але причина полягала не у відсутності відповіді на ультиматум, а в тому, як він оцінював стан нашої держави.
Він відчув слабкість. І багато в чому ця слабкість була, що найдивніше, удаваною. Ми не були такими слабкими, як йому здавалося. І це парадоксальна річ, що тоді все робилося для того, щоб начебто уникнути широкомасштабного вторгнення,
– зазначив Чалий.
У той період багато рішень сприймалися як компроміси, які мали допомогти запобігти війні. Йшлося про пошук гуманітарних домовленостей, питання пунктів пропуску, деескалацію та інші заходи. Але деякі з цих рішень, на мою думку, створювали для Росії додаткові можливості.
Особливо серйозною помилкою було зняття цілих військових бригад із північного напрямку. Це фактично відкривало певні вікна можливостей для російського наступу. Були також завищені очікування щодо позиції білоруського військового керівництва та розвідки.
Нам говорили, що Білорусь не братиме участі в нападі. Сам Олександр Лукашенко запевняв, що з білоруської території можуть рухатися хіба що трактори. Але ці обіцянки виявилися неправдивими, і Росія використала територію Білорусі для вторгнення.
Ми повинні зробити висновки з цих подій, адже, на мою думку, одну важливу закономірність досі недооцінюють.
Як тільки росіяни відчувають слабкість, вони лізуть далі. Як тільки їм дали відсіч – зупиняються. Усе! Там усе дуже просто,
– наголосив дипломат.
Чому цей принцип не завжди враховують? Це вже майже філософське питання. Хтось продовжує сподіватися, що зможе уникнути того, через що Україні доводиться проходити фактично самотужки.
Ми реалізуємо своє право на самооборону, закріплене Статутом ООН. Але я переконаний, що міжнародні партнери повинні були піти далі й використати механізми колективної самооборони, сформувавши відповідну коаліцію. Прикладом такого міжнародного реагування може бути досвід Корейської війни.
Натомість цього не зробили. Я вважаю, що це серйозна проблема виконання положень Статуту ООН. І коли Україна сьогодні закликає інші країни долучатися до захисту ще до того, як війна пошириться на їхні території, ми говоримо не лише про власні інтереси.
Звичайно, присутність партнерських військових сил на українському боці посилила б наші позиції. Але водночас ми намагаємося пояснити, що рання протидія агресору необхідна для безпеки всієї Європи.
Історія вже показувала, що недооцінка агресії на початкових етапах дозволяє нападнику ставати сильнішим. Згадайте, як діяв Гітлер, захоплюючи ресурси інших держав. На початку нацистська Німеччина не мала всіх необхідних ресурсів, зокрема нафти, алюмінію та залізної руди. Але поступове захоплення територій і промислових можливостей інших країн дозволяло їй посилювати власну армію й продовжувати агресію.
Сьогодні також недооцінюють один небезпечний процес, який Путін прекрасно розуміє. За останні роки Росія залучила до своєї окупаційної армії значну кількість українців із захоплених територій.
За моїми оцінками, йдеться вже про десятки тисяч людей. Це мешканці тимчасово окупованих територій, зокрема молоді чоловіки, яким на початку повномасштабного вторгнення було приблизно 15 років. Тепер вони досягли призовного віку, і російська окупаційна влада мобілізує їх до своїх військ.
Причому таких людей використовують безпосередньо на передових позиціях, тоді як російські підрозділи можуть залишатися позаду. І цей процес, за моїми спостереженнями, лише посилюється.
На окупованих територіях працюють понад 120 пунктів набору до російського війська. Подібні структури діють не лише на території Донецької та Луганської областей і в Криму, а й на захоплених територіях Запорізької та Херсонської областей.
Ще так кілька років – і там буде 50 – 60 тисяч українців, які разом із 30 тисячами білорусів будуть під путінським керівництвом разом із росіянами. І ця армада вже не тільки російська стоятиме під європейськими кордонами,
– попередив Чалий.
Я не розумію, чому західні партнери продовжують зволікати із сильними рішеннями. У них ще є можливість не допустити такого розвитку подій, але час поступово минає. Якщо Росії дозволять і надалі використовувати ресурси окупованих територій та примусово залучати їхнє населення до війська, небезпека для всієї Європи лише зростатиме.
Зустріч Трампа, Сі Цзіньпіна і Путіна: дивіться відео