Підбірка фільмів про Христа до Великодня

Вони не лише зачіпають універсальні світоглядні питання, але ще й свідчать про самого кінорежисера, який знайшов у образі та словах Ісуса щось суголосне власним поглядам.

Історія Ісуса, який приніс новий Закон, але був зраджений і несправедливо розіп'ятий, завжди хвилюватиме людей — як віруючих, так і атеїстів.

А його чудесне воскресіння, яке ми і святкуватимемо незабаром, засвідчує, що справжня віра здатна подолати навіть смерть.

«Ісус із Назарету» | ⁽¹⁹⁷⁷⁾

Італійський кінорежисер Франко Дзеффіреллі відомий ще й постановками знаменитих опер. Стрічка "Ісус із Назарету" справляє незабутнє враження майже оперною грандіозністю постановки, кількістю задіяних зірок та напруженістю емоцій. У цій чотирисерійній картині зібралися найзнаменитіші актори сімдесятих років: Роберт Павел, Пітер Устінов, Олівія Хассей, Енн Бенкрофт, Джеймс Мейсон, Лоуренс Олів'є, Род Стайґер, Клаудіа Кардінале та інші.

Дзеффіреллі майже дослівно переказує Євангеліє, і не виходить за межі традиційного для католицизму образу Ісуса. Втім, він дозволяє собі дещо вільніше трактувати мотиви апостолів, примушуючи їх постійно вагатися у правильності вибраного ними шляху.

«Ісус із Монреаля» | ⁽¹⁹⁸⁹⁾

У картині "Ісус із Монреаля" канадського режисера Денні Аркана йдеться про молодого актора Даніеля Коломба, який на замовлення католицького священика повинен поставити містерію про життя Ісуса. Працюючи над п'єсою, Даніель стикається із різними поглядами на особистість Христа — від наукових, до апокрифічних — і будує свій спектакль як діалог між різними традиціями та культурами.

Він збирає театральну трупу з кількох маловідомих акторів, які стають послідовниками його творчого методу. Містерія має шалений успіх, проте замовник не вдоволений результатом, адже дійство суперечить догматам католицької церкви. Він повідомляє про "неканонічну" виставу своєму начальству, яке вимагає скасувати спектаклі. Та Даніель наказує своїм послідовникам зіграти містерію без згоди церковників. Картина змальовує життя сучасного Христа, із усіма необхідними для цього атрибутами: новим революційним вченням, послідовниками, своєрідним вигнанням торгівців із храму, зрадою, найсправжнісіньким розп'яттям та символічним воскресінням.

«Пилат та інші» | ⁽¹⁹⁷²⁾

У цій стрічці польський режисер Анджей Вайда переносить на екран глави із булгаковського "Майстра та Маргарити", присвячені Ієшуа Ґа-Ноцрі, зосереджуючись на його розмові із Понтієм Пилатом. Він намагався передати самотність цих двох людей, яких доля несподівано звела разом. Ієшуа залишався сам і за життя, і у момент смерті. А Пилат був змушений стратити людину, з якою він вперше захотів розділити своє життя. В основному дотримуючись сюжетної канви роману, Вайда зняв свій фільм у цілком сучасних декораціях, наповнивши їх недвозначними алегоріями.

У вступі до картини Вайда грає роль журналіста і бере "інтерв'ю" в барана, який заманює овець на бійню. Осучаснені і деякі сцени з Євангелія. Скажімо Юда — красень-брюнет у білому костюмі — телефонує священикам, аби виказати Ієшуа, і отримує свої тридцять срібняків прямо з телефонної слухавки, суд над Ґа-Ноцрі, так само як і розп'яття, відбувається під пильним оком туристів. А сама Ґолґофа знаходиться біля автомобільної траси.

«Страсті Христові» | ⁽²⁰⁰⁴⁾

Стрічка американця Мела Ґібсона викликала справжній скандал 2004 року. Фільм присвячений останнім дванадцятьом годинам, які передували розп'яттю Ісуса Христа, і сповнений найвідвертіших сцен катувань. Ґібсон намагався створити не просту ілюстрацію новозаповітніх подій, але детальну реконструкцію того, "як було насправді", тож зняв свою картину арамейською, латинською та гебрейською мовами, якими розмовляли сучасники Христа.

Проте єрусалимський простолюд, який засудив Ісуса, зображений настільки відразливим, що Мела Ґібсона неодноразово звинувачували у антисемітизмі. Втім, Папа римський Іоанн Павло Другий благословив картину, і завважив, що вона допоможе розповсюдженню християнства у світі. Проте деякі католики були переконані, що стрічка спотворює церковне вчення, адже базується не на Євангелії, а на екстатичних текстах релігійних містиків.

«Остання спокуса Христа» | ⁽¹⁹⁸⁸⁾

Стрічка "Остання спокуса Христа" Мартіна Скорсезе — це екранізація однойменного роману Нікоса Казандзакіса, який був виданий 1955 року і викликав чимало суперечок одразу після публікації. Цікаво, що у створенні картини брали участь представники різних конфесій: Казандзакіс є православним греком, Скорсезе — католиком, а сценарист Пол Шредер — кальвіністом.

Ісус, постає простим теслею, який виготовляє хрести для розп'ять, страждає від раптових нападів болю та чує голоси з неба. Він вважає, що Бог переслідує його, і йде у пустелю, аби розібратися у собі. І він зовсім не відчуває себе Месією, більше того, Ісус - великий боягуз, який одночасно і ненавидить людей, і шкодує їх. Його вчення розривається між проповіддю любові та закликами взятися за сокиру, та Ісус і сам достеменно не знає, що є вірним, а що хибним. Він вважає, що Господь хоче від нього жертви, тож посилає свого друга Юду зрадити його. Проте у якийсь момент Ісус починає сумніватися, чи саме цього хоче від нього Бог.

«Євангеліє від Матвія» | ⁽¹⁹⁶⁴⁾

П'єр Паоло Пазоліні виріс у релігійній сім'ї, проте зазнав слави як радикальний марксист та атеїст. Втім, він намагався поєднати народну віру із марксизмом, оскільки вбачав у релігійності простолюду альтернативу пишноті та лицемірству католицьких ієрархів. Пазоліні неодноразово звертався до релігійних сюжетів, вперше переосмисливши Страсті Христові у кіноновелі "Овечий сир" (1962). Взагалі, Христос був для нього особливим персонажем, ближчим до його улюблених люмпенів, аніж до буржуазії.

Його Ісус — прекрасний юнак, оточений бідними та нужденними. Та у фільмі немає пафосу і величі - Месія живе та помирає скромно, як людина, а не як Бог. І навіть явлення воскреслого Христа Марті та Марії, більше нагадує випадкову зустріч на сільській дорозі, аніж найбільше чудо, яке траплялося на Землі.

«Чумацький шлях» | ⁽¹⁹⁶⁹⁾

У стрічці "Чумацький шлях" режисер Луїс Бунюєль не лише продовжив своє глузування над догматиками, але ще й зібрав прекрасну колекцію різних єресей, які колись конкурували з католицизмом. Картина розповідає про двох сучасних паломників, які вирушили старовинним "шляхом Якова" до міста Сантьяго де Компостелла, де зберігалися мощі святого Якова. Дорогою вони зустрічають найхимерніших персонажів — від монашок, які розпинають одну з сестер на хресті, до єретиків, які влаштовують священні оргії у лісі.

Як і багато стрічок Бунюеля, "Чумацький шлях" знятий як набір розрізнених епізодів, заледве поєднаних між собою. Знімаючи стрічку, режисер спирався на історичні документи і зображав справжніх історичних персонажів. У своїх мемуарах Бунюель писав, що мав на меті не тільки зібрати докупи найзнаменитіші єресі, але й продемонструвати наскільки самовпевненими бувають люди, якщо справа стосується "правильної" віри. Єдиний, хто сумнівається в своїй місії — це Ісус, який постає в картині звичайним сором'язливим молодим чоловіком. Він навіть намагається поголити бороду, але його вчасно зупиняють мудрі слова Діви Марії.

«Ісус Христос-суперзірка» | ⁽¹⁹⁷³⁾

1970 року в Пітсбурґу відбулася прем'єра рок-опери "Ісус Христос-суперзірка" Ендрю Ллойда Веббера, і за три роки американський режисер Норман Джуісон переніс її на кіноекран. Поява цієї опери, а згодом і фільму стала справжньою подією в музичному світі, адже чи не вперше рок музика постала тлом для священних переказів, а Ісус Христос перетворився на діяча поп-культури.

Джуісон зняв свій фільм у формі спектаклю, що його ставить трупа мандрівних акторів у ізраїльській пустелі Під час увертюри артисти розбирають реквізит, і камера фіксує перемовляння, дружні поплескування по плечі та усмішки тих, хто впродовж фільму буде найзапеклішими ворогами.Стрічка заворожує своєю щирістю та простотою: декорації схематичні, хореографія невибаглива, навіть костюми більшості персонажів цілком сучасні, так само, як і колізії. Першосвященики говорять про Ісуса, як про популярну рок-зірку, а тридцять срібняків називають "благодійним внеском". Сам Христос, немов естрадна знаменитість, спочатку насолоджується любов'ю натовпу, а потім стає його жертвою.

«Джоан Луй» | ⁽¹⁹⁸⁵⁾

У стрічці "Джоан Луй" Адріано Челентано виступив як режисер, сценарист та актор. Цей фільм став ідеологічним маніфестом артиста, а основні їхні постулати намагається донести до публіки сам Ісус Христос (в його ролі знявся Челентано).

Ісус у цьому фільмі постає рок-музикантом, який прийшов на землю напередодні Апокаліпсису. Спочатку його приймають за божевільного, але згодом він стає суперзіркою, що має повноваження переривати телепрограми із власними виступами, коли йому заманеться. Він критикує ЗМІ, корпорації, політичні партії та самих людей, які дозволили перетворити себе на худобу.Новітній Христос — Джоан Луй - проповідує любов та заповідь "не вбивай", але закінчується його проповідь жахливим кінцем світу.

«Життя Браяна» | ⁽¹⁹⁷⁹⁾

Одна із найвідоміших картин британської комічної групи "Монті Пайтон", знята режисером Террі Джонсом. Блискучі та іронічні діалоги "Життя Браяна" перетворюють класичний євангельський сюжет на сатиричний показ сучасного суспільства, і тут висміюються революціонери, релігійні фанатики, ласий до кривавих видовищ натовп, а також недолуга влада.

Стрічка швидко розлітається на цитати, найзнаменитіша з яких, мабуть: "Так що дали нам римляни крім доріг, водопроводу, медицини, вина та акведуків?" І хоча Ісус Христос у фільмі практично не з'являється, чимало релігійних конфесій визнали її богохульством і вимагали заборонити до показу. Зрештою, "Життя Браяна" часто (і не дарма) називають "найкращою комедією усіх часів".