Піхота була, є і буде найважчою і водночас чи не найважливішою роллю в армії. Однак робота піхотинців постійно ускладняється розвитком нових технологій. Зараз найбільшим викликом стали ворожі дрони. І часто саме вони стають причиною, чому бійці проводять на позиціях по кілька тижнів чи навіть місяців.
Серед тих, хто опинявся у такій ситуації – "Студент" з 2-го механізованого батальйону "Онуки Адольфівни" 66-ї окремої механізованої бригади імені Мстислава Хороброго. Боєць з Хмельниччини провів на позиціях 63 доби й половину цього часу – з осколками в плечі після ворожої атаки.
Після складного виходу з позицій та лікування, "Студент" повернувся на службу, однак вже на іншу посаду.
Ми поспілкувалися зі "Студентом", розпитали його про той вихід, життя на позиціях і нову роботу зараз. Про все це і не тільки – читайте в інтерв’ю 24 Каналу.
Цікаво 104 доби під Лиманом: історія піхотинця, який понад 3 місяці провів на позиціях
"У плечі застряг уламок": про перший вихід і поранення на позиції
Як ви потрапили до війська? Бригада, де ви проходите службу зараз, стала випадковістю чи це був ваш вибір?
У військо я потрапив, як і більшість з нас, після зустрічі з ТЦК. Це було у Хмельницькому 19 липня (2025 року, – 24 Канал). Звідти відправили в навчальний центр на БЗВП. В останній день був розподіл і так я потрапив до 66-ї бригади на початку вересня.
А ким ви були в цивільному житті?
Підприємцем. Виготовляв меблі.
Коли ви уже опинилися в бригаді, як вас готували до першого виходу на позиції?
Готували нас на батальйонному полігоні. Було майже все те, що і на БЗВП: стрільби, кидання гранат, орієнтування на місцевості, медицина – це основне і дуже важливе.
Підготовка тривала кілька днів, потім ми пішли на перший вихід. Ситуація була така – ми йшли з 3-ю окремою штурмовою бригадою. Вони зачищали певну ділянку, а ми за ними закріплялися.
Сам вихід зайняв у нас дві доби, якщо рахувати від висадки з бронетехніки до прибуття на саму позицію. Це була пуста місцевість, ми самі почали копати бліндажі, обладнувати спостережні пункти.
"Студент" / Фото 66-ї ОМБр
Скільки часу пішло на облаштування позицій, зважаючи, що це відбувалося на передовій?
Щоб повноцінно все облаштувати – пішло десь 3 тижні. Ми на цій позиції були двоє з побратимом і так облаштовували її.
А загалом скільки тривав вихід?
63 дні. Рівно через місяць після прибуття в мене було поранення через осколок скиду ворожого FPV. Але я після цього ще залишався на позиції, хоч не міг нічого фактично робити – ні руку підняти, ні бронік одягнути. Основну частину роботи виконував побратим.
Я хіба що вночі трохи сидів на спостереженні, бо в цей час відносно тихіше. Бої здебільшого були вдень.
То таким чином ви давали побратиму можливість трохи поспати?
Ну ми намагались ділити роботу, але в мене в плечі був уламок, там була глибока рана і треба було робити постійно перев’язки. Тому я не міг працювати повноцінно.
Мабуть, в той час неабияк відчувалася необхідність навичок тактмеду?
Дякувати Богові, з медициною все було добре, розуміли що, де і куди. Тому проблем не було.
Я одразу наклав турнікет, потім попустив, подивився стан поранення, бо вже була менша кровотеча, і наостанок перебинтував все.
Навички тактмеду бійці відпрацьовують регулярно / Фото 66-ї ОМБр
"Бувало, що росіяни йшли на нас без зброї": про ситуацію на нулі і забезпечення
Які обставини були на позиціях в той час? Як на тій ділянці діяли росіяни й чи доходили вони до позицій або ж їх вдавалося знищувати на підступах?
Тактики в них були різні. Зокрема – блимання ліхтариком. Тобто іде перший, пройшов певну відстань, сховався і блимає ліхтариком другому. Той теж іде, ховається і блимає наступному. Треба постійно слухати, бо раз я почув, як пересувалася одна група – це був далекий крик: "Ідіть сюда". Я зрозумів, що щось не так, доповів по рації й вже підлетіли наші дрони.
З того, що я бачив сам і що чув від побратимів, то бувало, що вони виходили на нас без зброї. Бувало, в трофейних рюкзаках не знаходили нічого, крім двох банок тушкованки. Звісно, бувають різні випадки й тому не треба недооцінювати ворога.
А як було з забезпеченням водою і їжею? Ви все отримували дронами?
Усе залежить від позиції. Наприклад, та, на яку ми заходили, певний час була в погребах, в одній з хат я знайшов хороший запас "Прозорої". То тиждень чи два я ходив по-сірому з рюкзаком і носив пляшки.
Потім ми були на іншій позиції, де неподалік теж були будинки. Ми ходили в розвідку, знайшли криницю і відро. Мали воду. Бо є позиції, де з водою проблеми й немає як вийти.
Позицій багато і треба забезпечувати всіх харчами та подекуди водою, то іноді ми чекали по 4 – 5 днів на "Глово" (доставлення харчів бомбером, – 24 Канал). Але ми як могли, то знаходили якесь варення у погребі, консервацію. Виживали як могли. Глобальної проблеми в нас не було.
Важкі бомбери – страх для ворога і "Глово" для наших бійців / Фото 66-ї ОМБр
Ліки та все для перев’язок вам також скидали? Чи обходилися запасами з аптечок?
Ліки скидали, які ми просили і якісь базові – часі протизастудні, знеболювальне. Це було те, що в плановому порядку скидали. Якщо треба було щось ще, то ми замовляли.
"Треба копати й дослідити все навколо": як піхотинці живуть на позиціях зараз?
А які умови у вас були на позиціях? Як облаштовували свій бліндаж, як грілися?
Справді, умови на позиціях залежать від того, як їх облаштовують самі військовослужбовці. Найперше – чи копають. Бо це важливо. Ми викопали досить глибокі бліндажі. У нас там був ліс, то ми чудово замаскувалися. У перші дні я ще сам навіть губився, коли виходив з бліндажа.
"Глово" скидали нам газові балони, грілки. Запаси води мали, то робили чай. Кип’ятиш воду і навіть це дає тепло. А ще ми утеплили бліндаж, прокопали досить довгий хід з поворотом і завішали вхід, щоб не задувало.
Тобто в нас не те щоб була катастрофа. Ну і батареї з російських дронів витягували, заряджали рації та освітлювали собі бліндаж, тож мали постійно світло.
Все залежить від самих військових. Знаю таких, що бояться вийти із СПшки. З одної сторони це добре, бо він не наражає себе на зайву небезпеку. З іншого боку – він тоді взагалі не знає місцевості біля себе. Ми теж не знали, але почали досліджувати її й натягували до бліндажа, що треба було.
Загалом на позиціях всидіти не складно. Складно туди зайти й вийти звідти.
"Ішли понад 12 кілометрів": про вихід з позицій та зв'язок з різними
З позицій вас вивели за першої спроби?
З першої. Сумарно нас було семеро і виходили ми з кількох різних позицій. Вийшли близько 4-ї ранку і на точці евакуації були близько 3-ї дня. Але це ми дорогою заходили на сусідні позиції перепочити, так би мовити.
Нам пощастило, бо був дощ і туман, а ворожих дронів не було. Десь поодинокі літали, але іти можна було. Однак були зміни й ми пройшли довшу відстань, ніж мали. Ішли понад 12 кілометрів і це було трохи важко.
Командир батальйону "Онуки Адольфівни" "Юдж" нагороджує "Студента" / Фото 66-ї ОМБр
63 доби – це понад 2 місяці. Вам вдавалося протягом цього часу підтримувати зв’язок з рідними?
Перед виходом я сказав, що іду на спостережний пункт, подробиць не розповідав. Тобто пояснив, що нам не можна користуватися телефоном, бо можуть запеленгувати місцеперебування і так далі.
На позиціях у тихий час, з опівночі до 5-ї ранку, можна було передавати вітання, записувати голосові повідомлення. Попередньо треба було залишити номер телефону. З цим проблем не було взагалі.
Дрони, погана погода і пильність за ворогом: в яких умовах працює піхота зараз?
Піхота – найважча роль в армії. За вашими спостереженнями, хоч щось може спростити цю роботу в теперішніх умовах?
Суть в тім, що в основному зараз йде війна дронів. Це треба розуміти й максимально підлаштовуватися під ситуацію, яка є. Єдине, що рятує від дронів – погані погодні умови. Тобто коли дрон "сліпий" або не літає під час сильних опадів, туману і так далі.
Спілкувався зі штурмовиками, то вони кажуть, що працюють так – зайшли, зробили свою роботу і за 3 – 4 дні вернулися назад без втрат. А піхоті потрібно вести спостереження довкола на 360 градусів, бо якщо місцевість, як то кажуть, урбанізована, то ворог може обійти, зайти ззаду і так далі.
Важливо слухати ефір, бути в курсі всіх подій, мати розуміння, де сусідні позиції, де хто вийшов і де хто побачив ворога чи почув якийсь шум. Буває, що то і звірі якісь, але буває різне.
Чим тепер займається "Студент" у 66-й ОМБр?
Як я розумію, після того виходу і поранення у вас інша посада. Можете розповісти, чим займаєтеся тепер у бригаді?
Я – сержант з матеріального забезпечення. Тобто у мої обов’язки перш за все входить одягнути військовослужбовців, організувати, щоб в них було на чому спати – ліжко, ковдра, подушка. Забезпечити всім для комфортного перебування на військовій службі.
Очевидно, що це зовсім інша робота, проте на скільки вона є простішою чи не є такою для вас? Бо в нас часто недооцінюють не бойові посади.
Труднощів у роботі є багато. Перш за все – все майно треба документально підтвердити. По-друге – треба, щоб боєць, який потрапив з навчального центру до нас, мав усе необхідне. І все треба в розмір. І коли втрачають щось хлопці – треба видати нове.
Насправді роботи багато. Можливо, звучить що не багато, але з ранку до вечора щодня ти в роботі – щось отримуєш, щось віддаєш, якісь документи робиш.
Ми говорили з вашим побратимом, який був на позиціях 104 доби, це була осінь, потім справа йшла до зими. Умовно, в таких випадках, забезпечити доставлення теплого одягу хлопцям теж маєте ви?
Так. Військовослужбовець з позиції доповідає по рації на командний пункт. Там вже дивляться, що за військовий, з якого підрозділу. Якщо з нашого – мені приходить повідомлення, що треба забезпечити таким-то одягом і взуттям. Ми це все пакуємо, віддаємо операторам БпЛА, а ті вже скидають бійцям на позиції.
Тому мені треба бути в курсі всього – де хто перебуває, хто на лікуванні, хто вийшов з позицій, хто в районі зони бойових дій.
Про скільки людей ідеться?
Про десятки. Дай боже, мова піде про сотні.
Зараз людей, як ви знаєте, бракує. Ви згадували про мого побратима, який 104 доби на позиції був. То от одна з причин – людей не вистачає.
З одного боку зрозуміло, бо це війна. З іншого боку – все не так страшно, як можна уявити. Різне буває, але от з одного з останніх виходів хлопці повернулися за три тижні.
Тобто навіть тривалість перебування на позиції залежить від кількості людей у підрозділі – скільки людей обслуговує лінію фронту. Коли лінія велика, позицій багато – треба більше людей, то і виходи тривають довше.