Архів
Курси валют
Погода
      youtube @24
      Loading...
      google @24
      RSS СТРІЧКА
      Загальний RSS

      Топ новини

      Відео новини

      БЛОГ Володимир Патола
      Офіцер Збройних сил України. Кореспондент, фрілансер.

      Пішов воювати, коли народилася донька, – кулеметник "Плюшкін"

      -
      Кулеметник з позивним "Плюшкін" / Фото автора

      Кулеметник з позивним "Плюшкін" на фронті вже більше ніж пів року, але вважає, що він сюди "тільки прибув". Для нього все просто і штатно. Коли стріляють – хлопці просто відстрілюються.

      Пил та вибоїни фронтової дороги, прострелений знак "Попасна". Попереду взводна вогнева позиція якоїсь роти і батальйону 59-ї Окремої механізованої бригади Збройних сил України. Коли треба довбати міліметр за міліметром важкий кам'янистий торф, щоби забезпечити собі укріплення, – "очам страшно, а руки роблять".

      Важливо: Розведення військ на Донбасі: чергові вибухи та обстріли пролунали у районі Петрівського

      І лише коли мова заходить за доньку, голос чоловіка починає злегка тремтіти, а на очах мало не з'являється сльоза. Але рука залишається твердою, тримаючи важкий ПКМ. Саме так, як і повинна працювати правиця доброго кулеметника, щоби влучна черга швидко та ефективно залишала серед ворожих бойових порядків "гарячі вакансії". І це не дивно, адже скромний український хлопець Богдан із позивним "Плюшкін" – справжній герой. Один із тих, хто поверне мирне небо над Українським Донбасом та синьо-жовті прапори над Кримом.

      – Давно воюєте?
      – 7 місяців.
      – Як батьки?
      – Нормально.
      – Знають, де Ви?
      – Ні. Я їм не казав.
      – Часто тут буває стрільба?
      – Не дуже. Але трохи буває.
      – Що робите у таких випадках?
      – Відстрілюємося.
      – Вдало?
      – Більш-менш.
      – Що було найважче за цей час?
      – Я тільки приїхав. У мене ще нічого такого не було тут, щоби називати це найважчим.
      – Для людини іноді не те що відстрілюватися, ніготь зламати важко…
      – Як для кого. Я наче переборов цей страх. Захотів. Прийшов. Будемо пробувати.
      – Як пройшов Ваш перший бій?
      – Нормально.
      – А коли була та межа, до якої вам було страшно, а після якої стало уже легше?
      – Ще такої не було межі.
      – Що відчуваєте, коли по вас ведуть вогонь?
      – Адреналін.
      – Заради чого ви тут, чому прийняли для себе таке рішення?
      – Ну як, я хочу жити в Україні, а не в Росії. У мене росте дочка, хочу щоби вона жила нормально.
      – Скільки років донечці?
      – Два.
      – Вона ще не знає, де ви, не розуміє?
      – Ще ні.
      – А як дружина?
      – Зразу не хотіла відпускати. Але що поробиш – погодилася. Відпустила.
      – Прийняла Ваш вибір?
      – Так.
      – Чи були якісь, можливо, смішні чи курйозні випадки?
      – Тут ще не було. Я тільки сюди приїхав. То я був у навчальному центрі.
      – А чим займалися до служби?
      – Зоотехніком був.
      – Сьогодні не жалієте про такий свій вибір?
      – Ні. Поки ні.
      – А як хлопці, як колектив?
      – Нормально. Хлопці нормальні. Колектив теж. Більшість хлопців тут з досвідом. І розкажуть, і покажуть, як, що, куди.
      – А коли прибуває молоде поповнення, важко їх навчати?
      – Усе залежить від людини. Якщо людина хоче вчитися – вона буде вчитися.
      – Які риси потрібні українському військовому?
      – Мужність, справедливість. Щоби він хотів досягти своєї мети і йшов до неї всупереч труднощам.
      – Що ви плануєте на майбутнє?
      – Продовжувати воєнну кар'єру. Служити далі.
      – А якщо війна закінчиться?
      – Тоді військову кар'єру. Це заради захисту України, а не заради війни.
      – А з якого часу ви зрозуміли, що готові ризикувати життям заради України?
      – Коли народилась дочка. Коли я зрозумів, що не заради себе живу, а заради неї.
      – Багато людей вважають, що прапори не мають значення, що діти і так, і так будуть в школу ходити…
      – Це як для кого. Люди іноді не розуміють нас. Вони хотіли одного. Тепер хочуть другого. Якби було більше єдності – було б набагато краще.
      – Тут важка кам'яниста земля. Позиції робили вручну, як вистачало сил?
      Очі бояться, а руки роблять. Щось раніше будували. Щось ми розширили.
      – Декілька слів для близьких?
      Мирного неба. Слава Україні!

      Читайте також: НАТО озвучило спільну декларацію щодо України: Угорщина передумала її блокувати

      powered by lun.ua
      Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
      Коментарі
      Більше новин

      Читай новини навіть без інтернету

      Завантажити

      Читай новини навіть без інтернету

      Залиште відгук