Як дерев'яні палички переписують історію економіки?

Протягом століть економічна теорія стверджувала, що первісною формою економічних відносин був бартер. Через його неефективність (наприклад, обоє повинні хотіти того, що є в іншого) людство нібито винайшло гроші як універсальний засіб обміну, що згодом еволюціонував у монети, банкноти й сучасні цифрові валюти. Нове ж дослідження намагається довести, що цей наратив є помилковим, пише 24 Канал з посиланням на Arkeonews.

Дивіться також Шокуюча знахідка може переписати історію землеробства

За цим дослідженням стоїть Роберт М. Розенсвіг з Університету в Олбані, США. Він подав свою статтю на розгляд у журнал Journal of Economic Issues ще у 2022 році. Її прийняли лише через місяць, а в публікацію вона пішла аж тепер, у вересні 2025 року.

Історичні та антропологічні дані свідчать, що бартер ніколи не був основою цілих економік. Він траплявся лише в суспільствах, які вже мали грошову систему, зазвичай під час дефіциту валюти або при разових обмінах між незнайомцями. Натомість справжнім попередником грошей була система обліку, що ґрунтувалася на політичній владі. Доказом цього є рахівні палички – дерев'яні або кістяні інструменти із зарубками, які використовувалися для фіксації боргів та податків.

Розенсвіг порівняв такі артефакти з трьох цивілізацій, які ніколи не контактували між собою, але незалежно одна від одної створили схожі інструменти:

  • Англія. Починаючи з XII століття шерифи видавали палички з ліщини для обліку податків. Деякі з них з часом перетворилися на боргові інструменти. Одна з таких паличок, що збереглася до наших днів, має довжину понад 2,4 метра і фіксує позику королю Вільгельму III на суму 1,2 мільйона фунтів стерлінгів.
  • Китай. З III століття до нашої ери чиновники використовували розщеплені бамбукові палички для обліку надходжень зерна, шовку та монет. Навіть Марко Поло у XIII столітті спостерігав за використанням цієї системи, яка на той час існувала вже багато століть.
  • Мая. Кістяні палички, датовані 600-900 роками нашої ери, фіксували данину у вигляді кукурудзи, текстилю чи праці, а не ринкові транзакції.

Ці приклади є переконливими, оскільки походять із суспільств, які не мають історичного зв'язку між собою. Проте кожне з них самостійно розробило систему підрахунку як спосіб мобілізації ресурсів за допомогою державної влади,
– пояснює Розенсвіг.

Тож такі знахідки підтверджують теорію, згідно з якою гроші виникають як одиниця розрахунку, що впроваджується урядом для адміністрування податків та інших зобов'язань. Це кидає виклик уявленню, яке розглядає гроші як нейтральний засіб обміну.

Якщо гроші є продуктом держави й продуктом інституційної влади, а не ринку, це змінює погляд на сучасну економічну політику. Розенсвіг стверджує, що ідея, ніби уряди повинні жити за тими ж правилами, що й домогосподарства, тобто "засобами", є історично необґрунтованою. На його думку, суверенні уряди спочатку витрачають кошти, а потім використовують податки для регулювання інфляції та попиту. Такий підхід дає державам більше гнучкості для інвестування в соціальні програми, інфраструктуру та подолання криз, ставлячи під сумнів політику жорсткої економії.

Таким чином, ми бачимо, що гроші – це політичний інструмент, і спосіб його використання сьогодні є питанням вибору політики, а не "природного закону". Історія грошей набагато складніша, ніж звичне явище про бартер, який акуратно еволюціонував у монети й папір.