За кілька місяців трагедія повторилася у селищі Калинівка на Вінниччині. Парадоксально, але ці катастрофи відбуваються у той час, коли державні видатки на оборону, зокрема, на утилізацію застарілих боєприпасів, лише зростають.
Читайте також: Чи зупинить податок на виведений капітал вимивання мільярдів з України
Минуло півтора роки після вибухів на арсеналі, а місто Балаклія й досі не оговталося від шоку. У кожній другій оселі зібрані "тривожні валізи". В них люди зберігають документи та речі першої необхідності на випадок, якщо доведеться швидко евакуюватися з міста. Не додає впевненості у завтрашньому дні містянам і відверта недбалість чиновників, підрядників та будівельників, відповідальних за відновлення зруйнованого та пошкодженого житла.
Вибух у Балаклії
Так, наприклад, у багатоквартирному будинку, який за документами повністю відремонтували на суму понад сім мільйонів гривень, протікає дах. І мешканці верхніх поверхів буквально потопають у дощовій воді. Не краща ситуація і з відновленням житла для солдатів на території військової частини. Деякі казарми і досі не відремонтовані. Тож, по факту частина військовослужбовців живе просто неба, в наметах.
Що стосується покарання відповідальних осіб, які мали б запобігти вибухам на найбільшому військовому арсеналі країни, то тут ситуація просто кричуща. Міністр оборони Степан Полторак невдовзі після вибухів переконував: мета підриву – однозначно не спроба приховати розтрату майна його підлеглими. Відсутність зловживань нібито підтвердили результати двох аудиторських перевірок, які не виявили жодних порушень.
Як наслідок, серед покараних за різні порушення у військовій частині Балаклії – виключно службовці середньої ланки. Та й ті понесли дисциплінарну відповідальність. А керівник навіть пішов на підвищення – у Київ. Тож, за півтора роки після вибухів маємо таку невтішну картину: ані якісного житла , ані достатніх компенсацій для цивільних громадян, ані реальних покарань для відповідальних військовослужбовців.
Прикро, але все це відбувається в країні, де протягом останніх п’ятнадцяти років військові арсенали горіли вісім разів. Тричі – у Сватово, Балаклії та Калинівці – під час російсько-української війни. Кожна така серія вибухів – це знищення десятків тисяч тон боєприпасів. Тільки у Балаклії та Сватовому, практично на лінії фронту, здетонували майже 130 тисяч тонн.
Країна, яка втратила частину територій та п’ятий рік захищає власні кордони від сусіда-агресора, не може дозволити собі такого недбальства та марнотратства. Утім, цю просту істину усвідомлюють далеко не всі. Більше того – частині владної верхівки, яка опікується витратами на оборону держави, такі вибухи навіть можуть бути вигідними.
Читайте також: Субсидії по-новому: кого влада залишить без пільг
Адже чим більшими будуть збитки від вибухів на арсеналах, тим значніші суми можна закласти у державному бюджеті на статтю видатків під назвою "Утилізація боєприпасів, озброєння, військової техніки, забезпечення пожежної безпеки арсеналів".
Щороку витрати на цей пункт видатків зростають. У 2016 році українці, тобто кожен з нас, заплатив понад 100 мільйонів гривень, у 2017– майже 141 мільйон. Цього ж року витрати просто колосальні – понад півмільярда гривень. У Міноборони запевняють: гроші підуть на реальний захист боєприпасів. Мовляв, замість таких морально застарілих методів охорони як накриття чи охорона по периметру, збудують сучасні залізобетонні сховища.
Слушна думка, але охорона – далеко не єдиний спосіб вберегти склади від вибухів, а цивільне населення – від ризику злетіти в повітря разом зі своїми будинками. Першим ефективним кроком мала б стати якісна та повноцінна утилізація боєприпасів та зброї, які накопичилися на українських складах ще з радянських часів.
На жаль, у цьому питанні амбітні заяви відповідальних осіб розходяться з реальними справами. Адже згідно з звітои про виконання бюджетної програми по утилізації боєприпасів, техніки зброї та іншого військового майна минулого року Міноборони так і не утилізувало понад 3,5 тисяч тонн боєприпасів, 465 тисяч протипіхотних мін та понад триста шістдесят тон ракетного рідкого палива.
Причина повільності процесу банальна і неприпустима – бюрократичні процедури. Спочатку не могли затвердити перелік боєприпасів на утилізацію, потім – узгодити його з Генеральним Штабом. Завершили тендерні процедури аж у грудні. Склад у Калинівці, до речі, стояв першим у черзі на утилізацію, але гроші до нього так і не дійшли. Допоки він не спалахнув. Простими словами: гроші у бюджеті є, але утилізація або відбувається повільними темпами, або не відбувається взагалі.
Вибух у Калинівці
А отже з кожним днем склади, де зберігаються такі боєприпаси, стають мінами уповільненої дії, що можуть вибухнути у будь-який момент. Сьогодні всесвітньо відомі компанії, які займаються утилізацією боєприпасів, мають спеціальні печі, мобільні камери та реактори, в яких здійснюється детонація. Так утилізує боєприпаси цивілізований світ.
Читайте також: Чому українці масово відмовляються від паперових грошей
Натомість в Україні утилізація – ніщо інше, ніж спосіб відмивання коштів. І вибухи на складах, що стали системою, підтверджують невтішний факт: в Україні утилізація у більшості випадків відбувається лише на папері, після чого склади злітають у повітря разом із будинками цивільних.