При всьому парадоксі історії (тривога, дим десь над Куренівкою і т.д.) ця жінка має рацію. Можна прочитати чи прослухати тисячі важливих чи безглуздих порад (псевдо)психологів, але відповідь буде одна: "От так і жити". Про це пише Вадим Денисенко.
Треба навчитися жити в новій нормальності
Я хочу повернути всіх нас в недалеке минуле кінця лютого 2022 року. Лише невелика частина з нас була готова до того моменту.
Хтось був в паніці, хтось на адреналіні, а хтось місяць бухав під телевізором. Але потім ми всі так чи інакше адаптувалися. Хтось краще, хтось гірше. Але адаптувалися. І почали жити в новій нормальності.
Зараз ця нормальність, яка склалася приблизно з літа 2022 року, знову розвалюється. І нам всім знову потрібно шукати нові точки опори. Це неймовірно складно. І головна складність, як на мене, має два компоненти: страх і неможливість планувати хоч щось. Зрештою, те саме, що й у лютому 2022 року.
Я не люблю психологічних порад. Але я точно знаю, що людина, при певному зусиллі волі, може притлумити страхи і може знайти ціль, навколо якої буде планувати майбутнє.
Якщо виходити з чотирьох психологічних стадій (заперечення, усвідомлення, переживання та прийняття), ми зараз на стадії усвідомлення, але попереду в нас дуже складні кілька місяців емоційної стадії переживання. І чим швидше ми перейдемо до стадії прийняття (а вона обов'язково настане), тим легше нам всім буде.
Потрібна здорова комунікація влади з громадянами
Наостанок скажу те, що говорю вже багато років. Державні комунікації – це одна з найважливіших речей для психологічного здоров'я нації.
Коли ти відкриваєш дискусію про зменшення мобілізаційного віку до 55 років, маєш розуміти, що приблизно мільйон людей в цій державі починає злитися не через те, що ти ухвалив рішення не понижувати цей вік, а через те, що ти взагалі почав цю дискусію.
Якщо прем'єр виходить і говорить, що буде переглядатися комендантська година, без будь-яких розумних пояснень, то він має бути готовим до того, що ще кілька мільйонів людей будуть злитися. Людина завжди має спрямувати свою агресію чи невдоволеність на щось чи на когось. Особливо в такі зламні моменти.
Я просто не розумію: навіщо весь час наступати на ті самі граблі.