Він подякував громадянам за підтримку та активну позицію, а також заявив про необхідність змін. Відеозвернення Федорова опублікували 18 серпня.
Про що заявив Федоров?
Михайло Федоров розпочав відео зі слів про "важкий та найвизначальніший" період в історії України, яки триває наразі.
У такій ситуації країна не може залишатися без повноцінно призначеного міністра оборони. Це ненормально. Україні, яка щодня бореться за своє існування, оборонна політика не може перебувати у режимі тимчасовості,
– заявив ексміністр оборони.
Водночас він наголосив, що проблема значно ширша за одну посаду чи міністерство. Одним із ключових питань він назвав функціонування держави в умовах тривалої війни.
За словами Федорова, навіть якщо війна триватиме роками, Росія не повинна мати право визначати, коли українці зможуть обирати свою владу.
Чи може Росія фактично отримати право визначати, коли українці знову зможуть обирати свою владу? Я переконаний, що ні. Демократія не може бути заручницею Росії. Ми воюємо саме тому, що хочемо залишитися вільною європейською державою. Тому ми повинні знайти законний, безпечний і реалістичний механізм, який дасть змогу Україні відновити повноцінний демократичний процес навіть за умов тривалої війни.
На думку Федорова, корупція є лише проявом значно глибшої проблеми – системної кризи управління. З його слів, стара система захищає себе, боїться змін, повільно ухвалює рішення, може карати за ініціативу та винагороджувати за лояльність.
Ексурядовець зазначив, що українці вже довели здатність переживати складні часи, але їм важко миритися з відчуттям несправедливості.
Коли людина на фронті ризикує життям, а хтось у тилу краде на війні. Коли бізнес платить податки, а натомість стикається зі свавіллям правоохоронців. Коли талановита людина не може змінити систему, тому що вона "не своя". Коли суспільству просто повідомляють про рішення, але ніхто не пояснює, чому їх ухвалили. Так поступово руйнується найважливіше – довіра між громадянином і державою. І цю довіру треба відновити.
За словами Федорова, українці дали владі величезний кредит довіри, погодившись на серйозні обмеження, труднощі та жертви заради того, щоб країна вистояла. Водночас наголосив, що це не дає права владі діяти без пояснень.
Також він підкреслив, що Росія хоче не лише захопити українські території, а й довести, що українська модель свободи нібито не працює. Він знову наголосив на важливості виборів.
Відеозвернення Михайла Федорова до українців: дивіться відео
"Ми живемо в один із найважчих і найвизначальніших періодів нашої історії. Щодня росія нагадує, із ким ми маємо справу.
росія намагається зламати нас не лише на фронті. Вона прагне зробити страх частиною нашого щоденного життя. Змусити нас звикнути до сирен, до вибухів, до втрат, до думки, що війна триватиме вічно.
Але ми не можемо звикнути. І ми не можемо дозволити росії визначати, якою буде Україна.
І саме в цей момент Україна стикається з колосальними викликами. Війна триває, ворог змінює тактику. Нам потрібно швидше виробляти зброю, впроваджувати технології, домовлятися з партнерами і щодня ухвалювати критично важливі рішення.
У такій ситуації країна не може залишатися без повноцінно призначеного Міністра оборони. Це ненормально. У країні, яка щодня бореться за своє існування, оборонна політика не може перебувати в режимі тимчасовості.
Але проблема значно ширша за одну посаду чи одне міністерство. Ми повинні відповісти на фундаментальне питання: як має функціонувати держава, якщо війна триває роками?
І наступне — якщо війна триватиме ще рік? Два? Три?
Чи може росія фактично отримати право визначати, коли українці знову зможуть обирати свою владу?
Я переконаний, що ні. Демократія не може бути заручницею росії.
Ми воюємо саме тому, що хочемо залишитися вільною європейською державою. Тому ми повинні знайти законний, безпечний і реалістичний механізм, який дасть змогу Україні відновити повноцінний демократичний процес навіть за умов тривалої війни.
Це складно. Потрібно забезпечити право голосу військових, мільйонів українців за кордоном, людей у прифронтових регіонах. Потрібно забезпечити безпеку виборчого процесу, незалежність інституцій і довіру до результату.
Але складність не означає неможливість. Україна вже багато разів робила те, що світ вважав неможливим.
Ми можемо знайти рішення і тут. Бо демократія — це не розкіш мирного часу. Демократія — це частина того, за що ми сьогодні воюємо.
Але є ще одна причина, чому ця розмова потрібна саме зараз.
Люди не можуть нескінченно жити в державі, де вони не розуміють, чому ухвалюють ті чи інші рішення.
Чому одні реформи рухаються вперед, а інші блокуються.
Чому рішення, які на фронті потрібні сьогодні, місяцями ходять кабінетами.
Й особливо небезпечно, коли в суспільства виникає відчуття, що головним критерієм для призначення людини є не її професійність, не результат і не здатність змінювати країну, а особиста лояльність до системи.
Так не може працювати сучасна держава. І тим паче не може працювати країна, яка веде війну за своє існування.
Ми повинні говорити і про корупцію. Не тому, що це популярне слово. А тому, що під час війни корупція набуває зовсім іншого значення.
У мирний час украдені гроші означають гіршу дорогу, лікарню або школу.
Під час війни вкрадені гроші можуть означати дрон, який не купили; боєприпас, який не доставили; систему РЕБ, якої не було; машину, яка не евакуювала пораненого; технологію, яку не запустили у виробництво.
Тому корупція під час війни — це не просто фінансова проблема. Це питання нашої здатності вижити й перемогти.
Кожна гривня, яка мала працювати на оборону, повинна працювати на оборону. Не на приватну кишеню. Не на політичний вплив. Не на підтримання чиїхось схем. Не на збереження чиєїсь посади.
Але корупція — це лише симптом. Головна проблема значно глибша.
У нас є системна криза управління.
Стара система занадто часто живе за власними правилами. Вона захищає себе. Вона боїться змін. Вона повільно ухвалює рішення. Вона може карати за ініціативу й винагороджувати за лояльність. Вона може роками зберігати неефективні структури просто тому, що всі до них звикли.
Питання в тому, що держава — це система, де повинні бути чіткі цілі, стратегія та ефективні команди.
Управління парламентом повинно будуватися на Програмі більшості, цінностях та принципах, а не на власних приватних інтересах в оборонці, фармі, гральному бізнесі, податковій. Бо парламент — це серце української демократії, а не її гаманець.
А війна такого не пробачає.
Україні потрібен дуже простий принцип: влада повинна означати відповідальність.
Якщо ти отримав повноваження — відповідай за результат.
Якщо отримав бюджет — покажи, що було зроблено.
Якщо отримав посаду — поясни, яких результатів досяг.
Люди можуть пережити надзвичайно важкі часи. Українці вже це довели.
Але є одна річ, яку дуже складно витримувати нескінченно: відчуття несправедливості.
Коли людина на фронті ризикує життям, а хтось у тилу краде на війні.
Коли бізнес платить податки, а натомість стикається зі свавіллям правоохоронців.
Коли талановита людина не може змінити систему, тому що вона «не своя».
Коли суспільству просто повідомляють про рішення, але ніхто не пояснює, чому їх ухвалили.
Так поступово руйнується найважливіше — довіра між громадянином і державою.
І цю довіру треба відновити.
Але є ще одна річ, про яку ми повинні говорити.
Надія.
Надія, що завтра буде краще. Надія, що ця країна змінюється. Надія, що після всіх жертв ми не повернемося до тієї самої системи, від якої роками намагалися піти.
Ми воюємо точно не за країну без надії.
Ми воюємо за державу, в якій людина відчуває, що її голос має значення.
Українці завжди давали своїй владі величезний кредит довіри. Особливо під час війни.
Мільйони людей погодилися на неймовірні обмеження, труднощі й жертви, тому що розуміли: країна повинна вистояти.
І це величезна відповідальність для будь-якої влади. Бо кредит довіри — це не право робити все без пояснень. Це обов’язок бути ще чеснішим із суспільством.
Саме тут має існувати простий принцип нового суспільного договору:
Громадянин довіряє державі — держава говорить із громадянином чесно.
Громадянин виконує свій обов’язок — держава виконує свій.
Людина захищає країну — країна захищає людину.
Люди не вимагають, щоб держава ніколи не помилялася. Вони розуміють, наскільки складною є ця війна. Вони розуміють, що інколи немає ідеальних рішень.
Але вони мають право на правду.
Саме так відновлюється довіра. А разом із довірою повертається надія.
Надія, що після цієї війни Україна стане не просто країною, яка вижила, а країною, яка стала сильнішою, справедливішою і вільнішою.
Ми не маємо права дозволити старій системі забрати в українців цю надію.
У нас уже є ворог. Це росія.
росія хоче не просто забрати нашу землю. Вона прагне довести, що українська модель свободи не працює.
Саме тому Україна повинна довести протилежне.
Україна може одночасно воювати і залишатися демократією.
Вибори — це не лише бюлетень. Це момент, коли влада знову приходить до громадянина і говорить: «Ось що ми зробили. Тепер ви вирішуєте, чи довіряєте нам далі».
Саме цей принцип відрізняє демократичну державу від системи, де влада сама вирішує, коли суспільство може її оцінювати.
Ми не повинні дозволити путіну вирішувати, коли українцям можна обирати свою владу. Українська демократія не має залежати від доброї волі кремля.
Ми бачили наших військових, які щодня роблять неможливе.
Ми бачили наших інженерів, які за місяці створюють технології, на розробку яких великим міжнародним компаніям потрібні роки.
Ми бачили молодих українців, які не чекають, поки хтось вирішить проблему за них, — вони знаходять рішення самі.
Ми бачили людей, які після безсонної ночі через обстріли вранці виходять на роботу і продовжують будувати країну.
Ми бачили тих, хто втратив дім, бізнес, близьких — але не втратив віру в Україну.
І коли ми бачимо таких людей, то розуміємо: проблема України точно не в українцях.
Наші люди вже давно готові до іншої країни. Тепер наша держава повинна стати гідною своїх людей.
Державою, де інституції сильніші за прізвища.
Де результат важливіший за лояльність.
Де правда важливіша за політичну зручність.
Де корупція не краде наше майбутнє.
І де український народ — не спостерігач.
Український народ є джерелом влади.
Держава існує для громадянина.
Інституції існують для результату.
Армія існує для захисту країни.
А влада існує для служіння Україні.
Ніколи — самій собі.
Таку Україну ми маємо побудувати.
Таку Україну ми маємо захистити.
І саме таку Україну ми повинні залишити тим, хто прийде після нас".