Фрайкори, дивізія СС і "м'ясні атаки": де в історії шукати реальний прототип ПВК "Вагнера"
Групу "Вагнера" часто називають приватною військовою компанією (ПВК). Це не зовсім так. Вагнерівці лише копіюють сучасні західні приватні військові компанії за формою, але не за суттю. Найбільш відомі з них – американські MPRI та Blackwater, нині – Academi, французька Secopex. Водночас можна знайти й чимало історичних прототипів армії Пригожина.
Одним із наймедійніших облич геноцидної війни Росії проти України є не військовий, а призначений олігарх Євген Пригожин. Він номінально очолює так звану групу "Вагнера". 24 Канал вирішив провести історичні паралелі та порівняти вагнерівців з іншими найманцями.
Цікаво Що чекає на ПВК "Вагнера" найближчим часом, з огляду на значні втрати: аналіз ISW
Неприємна колізія – вагнерівці поза законом
Зверніть увагу! В російському законодавстві немає підстав для існування ПВК, а найманство карається кримінальною відповідальністю. При цьому, у 2021 році міністр закордонних справ Лавров офіційно визнає, що російські ПВК "працюють" в Африці, а у 2023 році критика російських найманців з ПВК стала кримінальним злочином (передбачає до 15 років ув'язнення).Нові російські закони найманців називають "учасниками добровольчих формувань". І це вже інша калька – німецького терміну Freikorps ("фрайкори"), тобто "Корпус добровольців".
Хто такі фрайкори
Фрайкори нині відомі, як парамілітарні об'єднання німецьких ветеранів Першої світової війни, переважно з правими поглядами та відсутністю пієтету до людського життя. Пізніше, учасники фрайкорів приєдналися до нацистів і стали основою вже для їхніх парамілітарних формувань.
Насправді ж історія фрайкорів починається ще всередині 18 століття і пов'язується з персоною пруського кайзера – Фрідріха Другого.
Несподівано, але тут є паралелі з сучасною групою "Вагнера" На них звернув увагу американський історик Алєксандр Бернс, подробиці він виклав у своїй статті на порталі War on the Rocks.
Бернс розповідає, що крім славетних гренадерів та не менш легендарної лінійної тактики, на боці Фрідріха воювали також нерегулярні підрозділи – фрайкори.
- Вони відрізнялися від регулярної пруської армії, були сформовані коштом та за ініціативою місцевих нобілів, які часто ці загони й очолювали, а подекуди делегували ці права професіоналам-військовим, яких тоді було чимало на вільних хлібах.
- У 18 столітті дворяни могли легко переходити на службу до численних європейських монархів і за одну війну встигали повоювати за різні ворогуючі сторони, дехто – по кілька разів.
Також аналог фрайкорів використовували французи, найбільш відомі кінні найманці Моріца Саксонського – Volontaires de Saxe. Останній був не лише талановитим полководцем, а й видатним теоретиком воєнної справи. Своїх найманців він використовував для так званої "малої війни" – швидкоплинних рейдів і наскоків, від вояків Моріц вимагав універсальності і нестандартних підходів до ведення бойових дій, а також ефективно використовував взаємодію піхоти та кавалерії.
Бернс вказує, що більшість у німецьких фрайкорах складали полонені з армій противника, дослідник називає їх prisoners. І тут вже пряма паралель з "Вагнером", адже нині більшість у пригожинців складають саме завербовані на зонах "зеки" (звісно, абсолютно незаконно, навіть з точку зору російських законів).
Насправді автор дещо помиляється, адже ті ж фрайкори формувалися не з prisoners, а deserters, тобто дезертирів. Також там чимало було й добровольців, при чому, різних національностей – від угорців і хорватів і до, можливо, й українських козаків. Але в чому пан Бернс правий, так в тому, що фрайкорів використовували, як штурмовиків для суїцидальних атак на укріплені позиції – нині вони відомі як "м'ясні хвилі". І це те саме, що зараз робить "Вагнер".
Бійці фрайкору Вільгельма вон Клейста / фото Wikimedia Commons
Попри високу смертність фрайкори були відносно ефективні, вони були автономні, а тому – позбавлені надмірної бюрократії великої армії. Також наявність талановитих командирів та відсутність сантиментів дозволяли експериментувати на полі бою та виробляти найбільш ефективну тактику бою. Через сто років – вже в 19 столітті – цей підхід здобуде перевагу над лінійною тактикою, втім ніхто з учасників фрайкорів до цього моменту не доживе.
- Бернс говорить про ці творчі пошуки командирів фрайкорів і порівнює їх із творчістю командирів "Вагнера" – ті також зробили "м'ясні штурми" ефективними, з огляду на те, що ціною великих жертв серед зеків (яких нікому не шкода) вагнерівцям вдається просуватися вперед. Втім, до великих перемог російським найманцям дуже далеко – той же Бахмут вони штурмують вже понад пів року, Соледар і Попасну втопили у власній крові й на тому "закінчилися". Це важко порівняти з ефективністю часів Моріца Саксонського або Фрідріха Другого.
- Ще одна спільна риса між фрайкорами та вагнерівцями – варварська жорстокість. Тут паралелей ще більше. Втім, є нюанс, на тлі звірств регулярної російської армії "Вагнер" особливо навіть якось не виділяється. Нагадаємо, в Бучі та Гостомелі найманців Пригожина не було – всі страшні звірства творили саме регулярні війська. Можливо, щоб наздогнати ЗС РФ у кровожерності та не відставати, "пригожинці" вдалися до піар-страт за допомогою кувалд, а також почали рекламувати розстріли та власні загороджувальні загони.
Забагато честі для Пригожина
При цьому, російська пропаганда в кращих традиціях химерного постмодернізму часто малює "Вагнер" не як сталінських "штрафників" чи фрайкорів 18 століття, а як куражних найманців попередніх епох. Так, Євгеній Пригожин постає мало не кондотьєром (так називали командирів найманців у 14 – 16 столітті в Італії).
Відомий заздрісник Пригожина – воєнний злочинець Гіркін порівнює номінала групи "Вагнер" взагалі з Альбрехтом Валленштейном – видатним полководцем часів Тридцятирічної війни.
Що відомо про Валленштейна
Був одним із головнокомандувачів військ Священної Римської імперії та завжди робив ставку на найманців (його армія не вимагала грошей від державної скарбниці й живилася коштом грабунків і контрибуцій). Дослужився до найвищого чину в армії – генералісимуса і був вбитий власною охороною після того, як імператор Фердинанд Другий вирішив, що Валленштейн став надто впливовим, самостійним і небезпечним.
Добре, що Гіркін не порівняв Пригожина та ПВК "Вагнер" з римськими преторіанцями, які в 193 році нашої ери вбивали імператорів, що заборгували їм преміальні виплати, а потім продали титул імператора на аукціоні (переможець, до речі, не зміг заплатити вчасно і також був убитий).
Постає резонне питання – а чи не забагато честі? Відповідь проста – забагато. На відміну від Валленштейна, Моріца Саксонського, пруського очільника одного з 14 фрідріхових фрайкорів Вільгельма вон Клейста та навіть більшовицьких ватажків часів так званої "Громадянської війни" – Котовського та Якіра (перший мав загони з криміналітету, другий – з китайських найманців), Пригожин в жодному разі не є самостійною фігурою.
Пригожин не керує так званою ПВК "Вагнер" ані на Донбасі, ані в Сирії, ані в Африці (нагадаємо, що саме африканський напрямок діяльності "Вагнера" є головним). Він лише номінально очолює це парамілітарне утворення, не відповідає за бойові дії та планування операцій (для цього там є Дмітрій Уткін, той самий "Вагнер").
Справжнім власником групи "Вагнер" є держава Росія, а конкретніше – її спецслужба ФСБ, для них "Вагнер" – військова філія для гібридних операцій за межами Росії. Пригожин тут ширма, якій дозволяють бути обличчям процесу та отримувати невелику ренту від мільярдів, які заробляють справжні власники. Бої ж на Донбасі та "м'ясні штурми" зеків, зібраних у штрафбати – зручна форма утилізації непотрібних ресурсів.
Реальний прототип для "Вагнера"
Якщо ж шукати гідні паралелі, далеко йти не варто, адже в Пригожина та пригожинців був прототип не в часи Семирічної війни чи війни за Іспанську спадщину, а в Другій світовій війні. Це Оскар Дірлеванґер та його спеціальна команда СС "Дірлеванґер" (згодом – 36-а гренадерська дивізія СС "Дірлеванґер").
Воєнний злочинець Оскар Дірлеванґер / Бундесархів
Що відомо про Дірлеванґера
Ветеран Першої світової війни, був учасником окупації України після Берестейського миру, після війни приєднався до фрайкору і брав участь у кривавих вуличних боях. Захистив дисертацію, був ревним послідовником Гітлера і членом НСДАП, займався бізнесом і дрібними махінаціями, у 1934 році був засуджений за педофілію, це виявилось занадто навіть для наці, а тому Дірлеванґер втратив і науковий ступінь (до речі, тема дисертації – підготовка економіки Німеччини для майбутньої війни) і воєнні відзнаки.Після звільнення (відсидів 2 роки, Пригожин має 2 судимості, відсидів 9 років у в'язниці з 13) Дірлеванґер воював в Іспанії на боці Франко, а згодом був взагалі реабілітований нацистами. З початком Другої світової війни Дірлеванґер став частиною СС, очолив спеціальний каральний загін, сформований з браконьєрів, які відбували ув'язнення в концтаборі "Заксенхаузен". Згодом загін розрісся до батальйону, а потім – дивізії.
Коли браконьєри закінчилися, загони почали формувати з професійних злочинців, засуджених вояків Вермахту і членів СС, а також – з військовополонених (у Дірлеванґера був цілий батальйон росіян).
Загонам Дірлеванґера доручали найкривавіші завдання – особливо вони "відзначились" у Білорусі та Польщі.
Фото карателів Дірлеванґера з Бундерсархіву
На руках Дірлеванґера та його вояків – кров десятків тисяч вбитих цивільних і понад 200 спалених сіл. Це класичні карателі, про яких так любить згадувати російська пропаганда, втім, вочевидь забуваючи, хто нині є їхнім прямим спадкоємцем.
Спочатку підрозділ діяв проти партизан і здійснював так звані "акції відплати" для цивільних, але згодом, коли в нацистів почалися "кадрові проблеми", карателів кинули на фронт (тут просто пряма аналогія з групою "Вагнера") та перетворили на штрафбат.
На фронті підрозділ зазнавав страшних втрат, але отримували постійні підкріплення з числа амністованих злочинців, яких без належної підготовки гнали в бій на вірну смерть. Так, у боях з придушення Варшавського повстання у 1944 році втрати бригади Дірлеванґера сягнули 315% від штатної чисельності.
Згодом підрозділ зазнав страшних врат у боях у Словаччині, Угорщині та Німеччині, доки не був знищений Червоною армією у травні 1945 року в "Гальбському мішку" (тоді німці намагалися прорватися до оточеного Берліна та врятувати Гітлера (цей епізод та марні очікування Гітлера добре показані у фільму "Бункер", проте самі були оточені та розбиті).
Путін і Пригожин / фото росЗМІ
Відплата для Дірлеванґера була страшною – його забили до смерті у в'язниці. Те саме чекало й на більшість його підлеглих. Щось подібне, схоже, готує доля й для Пригожина. Ніхто не буде розбиратися чи справжній він кондотьєр чи просто зіц-голова ФСБшної контори. Натомість справжні куратори так званої ПВК у "прекрасній Росії майбутнього", можливо, спробують видати себе за рятівників і лібералів. Для цього їм потрібно буде лише пред'явити лису голову "кухаря Путіна".