Справжня назва будинку – Палац Моглильовцева, що походить від прізвища власника. А неофіційна, тобто Шоколадний будинок, виникла через коричневий колір фасаду та грубу кам'яну кладку, що нагадує плитку шоколаду, розповідає 24 Канал.

Цікаво Київське "підводне метро": що відомо про цей секретний проєкт та чому його так і не реалізували

Резиденція самотнього купця

Історія будинку розпочалася ще наприкінці 19 століття. Тоді Семен Могилевцев замовив проєкт своєї резиденції у відомого київського архітектора Володимира Ніколаєва. Будівництво тривало два роки, і вже в 1901-му власник там оселився.


Фасадні деталі нагадують плитки шоколаду / Фото "Україна Інкогніта"

Сім'ї в купця ніколи не було, тому в новому розкішному палаці він жив сам. Цей будинок, зрештою, став його останнім житлом, адже в 1917 році Могилевцев помер. Спадок купця, враховуючи Шоколадний будинок, поділили його племінники.

У радянський час будинок націоналізували – там мешкали відомі політики, науковці, діячі культури, серед яких відомий археолог та мистецтвознавець Микола Макаренко, український державний діяч Ігор Кістяківський та інші.

З 1940 по 1960 роки Шоколадний будинок був у користуванні Управління справами Ради міністрів УРСР. Кияни старшого покоління пам'ятають його як центральний РАЦС, що діяв тут у 1960 – 1980-х роках.

Далі Палац Могилевцева реставрували й відкрили аж у 2009 році як філію Київської картинної галереї. У нинішній час Шоколадний будинок є музеєм та відомим мистецьким центром і його продовжують відновлювати.

Історія Шоколадного будинку: відео

Які архітектурні особливості

У Шоколадному будинку є 9 вишуканих залів у різних архітектурних стилях. За словами наукових співробітників музею, в автентичному стані збереглося шість.

Перша парадна кімната, або Мавританська зала, вражає стелею, що прикрашена візерунками з восьмикутних зірок та рівнораменних хрестів. Друга кімната, що слугувала господареві парадною їдальнею, захоплює гранатовим кольором стін.

"Гранатова вітальня" / Фото Тетяни Асадчевої

Зала в стилі модерн, за правилами тогочасного етикету, була призначена для відпочинку жінок. Унікальним елементом декору там були автентичні вітражі з ірисами, що збереглися донині.

Вітраж з ірисами / Фото Тетяни Асадчевої

У найбільшій за площею кімнаті – Білій залі – часто влаштовували бали, парадні прийоми та благодійні концерти. У її декорі поєдналися елементи трьох стилів: класицизму, бароко та рококо.

Розписи у Білій залі / Фото Тетяни Асадчевої

Кабінет господаря розташовувався в русько-візантійській залі, інтер'єри якої нагадують князівські палаци. Окремої уваги заслуговують унікальні різьблені підвіконня, які були оформлені ще за часів господаря.

Кабінет Семена Могилевцева / Фото Тетяни Асадчевої

Поруч розташована Французька зала з живописною стелею у стилі неокласицизму. Стіни там були прості, бо там, за припущеннями працівників музею, була бібліотека господаря. А він до великої розкоші, мовляв, не тяжів.