Я часто чую узагальнення: росіяни підтримують Путіна, росіяни підтримують війну, росіяни – це наші вороги. Після всього, що Росія зробила з Україною, такі слова зрозумілі. Але війна показала й інше: паспорт сам по собі не визначає, на чиєму ти боці. Детальніше читайте в ексклюзивній колонці для 24 Каналу.

Не проти нас, а разом з нами

У Російському добровольчому корпусі воюють громадяни Російської Федерації. Але воюють вони не проти України, а разом з Україною – проти путінського режиму та російської армії. І це принципова різниця. Вони зробили свій вибір.

РДК створили 11 серпня 2022 року. За ці чотири роки його бійці пройшли дуже серйозний бойовий шлях. Були операції на Бєлгородщині та Брянщині. Були бої під Авдіївкою, на Харківщині, зокрема у Вовчанську. Були інші ділянки фронту. Сьогодні РДК воює у складі "Спецпідрозділу Тимура" Головного управління розвідки Міністерства оборони України.

Це вже давно не історія про кількох росіян, які вирішили публічно заявити, що вони проти Путіна. Це цілісний бойовий підрозділ. І мені здається важливим говорити про це саме зараз, коли Кремль намагається переконати всіх – і росіян, і нас, і Захід, – що за Путіним стоїть уся Росія. Це неправда.

Не всі росіяни є рабами Путіна. Не всі підтримують його криваву політику. І РДК – один із найбільш очевидних доказів цього.

Дуже непростий вибір

Можна бути громадянином Росії й обрати Путіна. Можна мовчати, коли твоя країна вбиває людей у Маріуполі, Бучі, Києві, Запоріжжі, Харкові. Можна переконувати себе, що політика тебе не стосується. А можна зробити зовсім інший вибір.

Люди з російськими паспортами сьогодні беруть зброю і разом з українськими військовими воюють проти армії своєї держави. Це дуже непростий вибір. І саме тому він багато про що говорить.

Справедливість не залежить від паспорта. Для мене тут є проста річ, яку ми інколи втрачаємо за емоціями цієї війни. Прихильність до правди чи справедливості не залежить від паспорта.

Україна є жертвою агресії. Але Україна давно перестала бути безпорадною жертвою. Ми захищаємо себе, воюємо і завдаємо потужних ударів агресору. І поруч із нами це роблять люди, які народилися в Росії та мають російське громадянство.

Їм було б набагато простіше просто виїхати. Можна було опинитися десь у Європі й звідти розповідати, що ти не підтримуєш Путіна. Можна було дистанціюватися від війни. Можна було сказати: "Це не моя відповідальність".

Бійці РДК обрали інший шлях. Вони вирішили боротися зі зброєю. І це та форма російського антипутінського спротиву, яку Кремлю найважче пояснити власному суспільству.

Бо пропаганда може назвати ворогами українців, американців, британців, європейців. Може роками розповідати про НАТО, яке нібито воює з Росією. Але що робити з росіянами, які самі беруть зброю і йдуть воювати проти путінського режиму?

Сам факт їхнього існування руйнує міф про те, що Росія і Путін – це одне й те саме.

Росія після Путіна

Я не знаю, якою буде Росія після завершення цієї війни. Ніхто сьогодні цього не знає. Але я переконаний в одному: якщо колись там справді з'явиться шанс на іншу державу, її майбутнє не можуть визначати лише ті, хто всі ці довгі роки мовчки спостерігав за війною.

Після всього скоєного Росією недостатньо буде сказати: "Ми завжди були проти Путіна, просто нічого не могли зробити". Хтось робив. Хтось ризикував власним життям. Хтось воював. Хтось віддавав за це найцінніше – своє життя.

Саме тому я сподіваюся, що люди, які сьогодні служать у Російському добровольчому корпусі, матимуть своє гідне місце в майбутньому Росії – якщо така непутінська Росія колись з'явиться.

Це не означає, що Україна має вирішувати, хто керуватиме Росією після Путіна. Це точно не наше завдання.

Наше завдання – перемогти у цій війні й зберегти власну державу. Але нам точно не байдуже, яка саме країна одного дня буде по той бік нашого кордону. Бо ми вже надто дорого заплатили за те, якою Росія є сьогодні.

Тому в четверту річницю створення РДК я хочу насамперед подякувати його бійцям. За їхній вибір. За те, що вони воюють разом з Україною. За те, що вони – у наших лавах.

Хочу вшанувати пам'ять та героїзм тих, хто загинув у цій боротьбі. І подякувати за дуже просте нагадування, яке дає нам історія цього підрозділу: людину визначає не її паспорт. Людину визначає те, на чиєму боці вона виборює своє право на життя та вільне майбутнє.