Російські окупанти – це заблудлі вівці, які не розуміють, що роблять, наша місія – їх переконувати: інтерв'ю з бійцем "Боргезе"

Олексій "Боргезе" Середюк, офіцер, командир батальйону "Братство" у складі "Спецпідрозділу Тимура" ГУР МОУ, що нині тримає позиції на Запорізькому напрямку, в ексклюзивному інтерв'ю для 24 Каналу розповів про ставлення до російських полонених, моральні межі на війні, а також про реальну ситуацію на фронті.

Серед найгостріших тем розмови – спілкування з полоненими росіянами, випадки, а також панічні настрої в армії Росії через успішні удари українських дронів по логістиці.

Повне відео розмови доступне на YouTube-каналі 24 Каналу.

Ситуація на Запорізькому напрямку, деморалізація ворога й удари по логістиці

Ви перебуваєте зараз на Запорізькому напрямку – одному з найгарячіших зараз. Куди не глянь, ворог намагається просуватися, кілзона зростає. Як на вашій ділянці фронту? Наскільки ворог намагається просуватися вперед?

Ворог дуже активний. Ми зараз стоїмо на важкій ділянці, там, де особливо важко виявляти ворога. Бог з нами, тож нам щастить все-таки перемагати.

Хоча зараз ми бачимо, що ворог дуже наполегливий. Вони посилають бійців вже, скажемо так, ліпше оснащених, ніж раніше. Часто зустрічаються досить підготовлені бійці й вмотивовані, і тому ситуація скрутна. Але водночас є ділянки, де наші підрозділи змогли відтіснити ворога досить серйозно.

Ворог деморалізований. Розмови про те, що потрібно відступати. Постійно ми по перехопленнях читаємо про те, що все пропало. І це дуже оптимістично виглядає, тому що я знаю, коли армія впевнена в собі й солдати впевнені в собі, як це було роки два тому, [боротися з ними – 24 Канал] було дуже складно.

А зараз надихає, що ворожа армія перелякана й у них там панічні настрої. Вони передають один одному, що в них там люди пропадають безслідно, що тут українці все контролюють і треба все кидати й тікати.

Ясно, що це, можливо, окремі підрозділи, які нам потрапляють у перехоплення, але я вірю, що ситуація загальна – вона в них скрутна. Це завдяки якраз, до речі, дальній авіації нашій, цим дронам, мідл-страйкам різним. Це дуже сильно пошкодило їм логістику й дає великі переваги для моїх бійців, які безпосередньо працюють в полі.

Як віра допомагає на війні

Як ставитися до ворога зі зброєю і до полоненого без зброї?

У мене немає ніякої філософії. Все дуже просто. До ворога потрібно ставитися як до ворога, поки він має зброю в руках.

Безумовно, у нас немає навіть долі сумніву, що його потрібно знищити, аби він не знищив наших ближніх. Тому, безумовно, в першу чергу ми ставимося до ворога як до ворога.

Але коли він потрапляє до нас в полон, коли він без зброї, коли він поранений, то ми ставимося до нього як до раба Божого, як до християнина. Там часто нам потрапляють православні, і ми до них ставимося з любов'ю. Безумовно, це трошки часто навіть шокує багатьох наших суміжників.

Дуже такі цікаві відео ми пересилаємо один одному там, де наші бійці моляться. Під час того, як один молиться, а інший збиває дрони, в цей час вони намагаються витягнути пораненого ворога. І це наш обов'язок – ставитися до війни як християнин.

Це дуже важко. Це часто дуже небезпечно, тому що витягнути пораненого ворога, до речі, часто недоречно. Але обов'язок християнина говорить, що до ближнього потрібно ставитися як до ближнього, але коли ця людина взяла зброю в руки, її треба знищити. Тут немає ніякої філософії. Все просто.

Що російські полонені говорять про "священну війну" і як з ними спілкуються

А що вони говорять? По суті, християнин прийшов вбивати християнина, і вони кажуть, що це в них священна війна?

Дуже цікаво. Я спілкувався якраз нещодавно, буквально два тижні тому, взяли трьох полонених, я з ними спілкувався.

Я їм ставив питання: "Дивіться, ви православні, ви носите хрест, ви ходите в церкву інколи, і як так поєднується, що ви йдете нас вбивати? Добре, вам там щось розповіли про якихось нацистів, про якісь різні міфи, про те, що тут взагалі невідомо хто керує. Але ви ж, коли вбиваєте наших людей, бачите, що це православні, що це християни. Ви ж бачите ці церкви, які ви спалюєте, що це християнські церкви. Ви прийшли на нашу землю, коли ви йдете, ви ж знаєте, що це наша земля".

Вони знають, що це наша земля. І вони тоді починають розповідати, що їх змусили. Я теж кажу: "Ну, послухайте, я вам зараз дам зброю в руки й буду змушувати вбивати ваших земляків. Ви будете це робити?" Вони починають щось вагатися. Не знаю, чим би закінчилась ця дискусія, але суть в тому, що вони виглядають як заблудлі вівці, які не розуміють, що роблять.

І наша місія – їх переконувати й наставляти на шлях істини. Тобто, поки люди у нас в полоні, ми займаємося агітацією, розповідаємо про слово Боже, намагаємося пояснити його так, як воно має бути, а не так, як їм розповіли їхні пропагандисти.

Про те, що любов до ближнього – це не вбивати його, а рятувати. Про те, що Біблія не вчить захоплювати інші землі й знищувати цілі народи, що це зовсім про інше. Я підозрюю, що завдяки тому, що Бог з нами, він дасть силу нашим словам, щоб вони їх почули, щоб вони їх зрозуміли й щоб вони виправилися. Знаєте, люди не можуть бути однаковими: або вони ненавидять, або вони люблять. І от коли їм пояснюєш, що треба любити, це буває теж з перебором. Потрібно тут вносити раціональність, чим ми й займаємося. Але насправді бійці дуже по-християнськи ставляться до ворогів.

Це інтерв'ю було скорочено та виправлено для кращого розуміння аудиторією.