Архив
Курси валют
Погода
      youtube @24
      Loading...
      google @24
      RSS ЛЕНТА
      Общий RSS

      Топ новости

      Видео новости

      10 стихов Лины Костенко, которые не оставят вас равнодушным

      Лина Костенко – стихи на украинском языке
      Лина Костенко – стихи на украинском языке / 24 Канал

      Лина Костенко – одна из самых известных украинских писательниц современности. В день ее рождения – предлагаем прочитать лучшие стихи Лины Костенко, которые не теряют своей актуальности и по сей день.

      Сколько бы ни было сказано о Лине Костенко – все будет мало. Поэтому, предлагаем подборку стихов от Радио Максимум, которые помогут сразу окунуться в ее поэтический мир.

      Читайте также: Известное стихотворение Лины Костенко получило необычное звучание: видео

      Стихи Лины Костенко

      Подробнее: https://bdzhola.com/news/pjat-zvorushlivih-virshiv-lini-kostenko

      О любви

      ***

      Спини мене отямся і отям
      така любов буває раз в ніколи
      вона ж промчить над зламаним життям
      за нею ж будуть бігти видноколи
      вона ж порве нам спокій до струни
      вона ж слова поспалює вустами
      спини мене спини і схамени
      ще поки можу думати востаннє
      ще поки можу але вже не можу
      настала черга й на мою зорю
      чи біля тебе душу відморожу
      чи біля тебе полум’ям згорю.

      ***

      Очима ти сказав мені: люблю.
      Душа складала свій тяжкий екзамен.
      Мов тихий дзвін гірського кришталю,
      несказане лишилось несказанним.
      Життя ішло, минуло той перон.
      Гукала тиша рупором вокзальним.
      Багато слів написано пером.
      Несказане лишилось несказанним.
      Світали ночі, вечоріли дні.
      Не раз хитнула доля терезами.
      Слова як сонце сходили в мені.
      Несказане лишилось несказанним.

      Вірші Ліни Костенко
      Стихи Лины Костенко

      Читайте также: ТОП-10 цитат Лины Костенко: актуально как никогда

      О благодарности

      ***

      Вечірнє сонце, дякую за день!
      Вечірнє сонце, дякую за втому.
      За тих лісів просвітлений Едем
      і за волошку в житі золотому.
      За твій світанок, і за твій зеніт,
      і за мої обпечені зеніти.
      За те, що завтра хоче зеленіть,
      за те, що вчора встигло одзвеніти.
      За небо в небі, за дитячий сміх.
      За те, що можу, і за те, що мушу.
      Вечірнє сонце, дякую за всіх,
      котрі нічим не осквернили душу.
      За те, що завтра жде своїх натхнень.
      Що десь у світі кров ще не пролито.
      Вечірнє сонце, дякую за день,
      за цю потребу слова, як молитви.

      О ценности времени

      ***

      Життя іде і все без коректур.
      І час летить, не стишує галопу.
      Давно нема маркізи Помпадур,
      і ми живем уже після потопу.
      Не знаю я, що буде після нас,
      в які природа убереться шати.
      Єдиний, хто не втомлюється, – час.
      А ми живі, нам треба поспішати.
      Зробити щось, лишити по собі,
      а ми, нічого, – пройдемо, як тіні,
      щоб тільки неба очі голубі
      цю землю завжди бачили в цвітінні.
      Щоб ці ліси не вимерли, як тур,
      щоб ці слова не вичахли, як руди.
      Життя іде і все без коректур,
      і як напишеш, так уже і буде.
      Але не бійся прикрого рядка.
      Прозрінь не бійся, бо вони як ліки.
      Не бійся правди, хоч яка гірка,
      не бійся смутків, хоч вони як ріки.
      Людині бійся душу ошукать,
      бо в цьому схибиш – то уже навіки.

      О силе слова

      ***

      Страшні слова, коли вони мовчать
      Страшні слова, коли вони мовчать,
      коли вони зненацька причаїлись,
      коли не знаєш, з чого їх почать,
      бо всі слова були уже чиїмись.

      Хтось ними плакав, мучивсь, болів,
      із них почав і ними ж і завершив.
      Людей мільярди і мільярди слів,
      а ти їх маєш вимовити вперше!

      Все повторялось: і краса, й потворність.
      Усе було: асфальти й спориші.
      Поезія – це завжди неповторність,
      якийсь безсмертний дотик до душі.

      Вірші Ліни Костенко
      Стихи Лины Костенко

      О мечтах

      ***

      А й правда, крилатим ґрунту не треба.
      Землі немає, то буде небо.
      Немає поля, то буде воля.
      Немає пари, то будуть хмари.
      В цьому, напевно, правда пташина…
      А як же людина? А що ж людина?
      Живе на землі. Сама не літає.
      А крила має. А крила має!
      Вони, ті крила, не з пуху-пір'я,
      А з правди, чесноти і довір'я.
      У кого – з вірності у коханні.
      У кого – з вічного поривання.
      У кого – з щирості до роботи.
      У кого – з щедрості на турботи.
      У кого – з пісні, або з надії,
      Або з поезії, або з мрії.
      Людина нібито не літає…
      А крила має. А крила має!

      О войне

      ***

      Тут обелісків ціла рота.
      Стрижі над кручею стрижуть.
      Високі цвинтарні ворота
      високу тишу стережуть.
      Звання, і прізвища, і дати.
      Печалі бронзове лиття.
      Лежать наморені солдати,
      а не проживши й півжиття!
      Хтось, може, винен перед ними.
      Хтось, може, щось колись забув.
      Хтось, може, зорями сумними
      у снах юнацьких не побув.
      Хтось, може, має яку звістку,
      які несказані слова…
      Тут на одному обеліску
      є навіть пошта польова.

      О людях

      ***

      Мабуть, ще людство дуже молоде.
      Бо скільки б ми не загинали пальці, –
      XX вік! – а й досі де-не-де
      трапляються іще неандертальці.

      Подивишся: і що воно таке?
      Не допоможе й двоопукла лінза.
      Здається ж, люди, все у них людське,
      але душа ще з дерева не злізла.

      О природе

      ***

      Ще назва є, а річки вже немає.
      Усохли верби, вижовкли рови,
      і дика качка тоскно обминає
      рудиментарні залишки багви.

      І тільки степ, і тільки спека, спека,
      і озерянин проблиски скупі.
      І той у небі зморений лелека,
      і те гніздо лелече на стовпі.

      Куди ти ділась, річенько? Воскресни!
      У берегів потріскались вуста.
      Барвистих лук не знають твої весни,
      і світить спека ребрами моста.

      Стоять мости над мертвими річками.
      Лелека зробить декілька кругів.
      Очерети із чорними свічками
      ідуть уздовж колишніх берегів...

      О творчестве

      ***

      Поезія згубила камертон.
      Хтось диригує ліктями й коліном.
      Задеренчав і тон, і обертон,
      і перша скрипка пахне нафталіном.
      Поезія згубила камертон.
      Перецвілась, бузкова і казкова.
      І дивиться, як скручений пітон,
      скрипковий ключ в лякливі очі слова.
      У правди заболіла голова
      од часнику, політики й гудрону.
      Із правдою розлучені слова
      кудись біжать по сірому перону.
      Відходять вірші, наче поїзди.
      Гримлять на рейках бутафорські строфи.
      Але куди? Куди вони, куди?!
      Поезія на грані катастрофи.
      І чи зупиним, чи наздоженем?
      Вагони йдуть, спасибі коліщаткам...
      Але ж вони в майбутнє порожнем!
      Як ми у вічі глянемо нащадкам?!

      Источник: 24 Канал
      powered by lun.ua
      Если Вы обнаружили ошибку на этой странице, выделите ее и нажмите Ctrl+Enter
      Комментарии
      Больше новостей
      При цитировании и использовании любых материалов в Интернете открытые для поисковых систем гиперссылки
      не ниже первого абзаца на Телеканал новостей «24» - обязательные.
      Цитирование и использование материалов в оффлайн-медиа, мобильных приложениях , SmartTV возможно только с письменного согласия Телеканала новостей "24".
      Материалы с маркировкой «Реклама» публикуются на правах рекламы.
      Все права защищены. © 2005-2017, ЗАО «Телерадиокомпания" Люкс "», Телеканал новостей «24»
      Залиште відгук