Недарма все таки пошукачі булави вносять по 2,5 мільйони гривень застави – за ці гроші їм цілком можуть надати персональних бодігардів. Було б тільки бажання та страх за своє дорогоцінне життя.
І хоча політичні вбивства в Україні (як у будь-якій іншій державі) мають місце, замахів на кандидатів в президенти новітня історія знає не так й багато. Власне, якщо говорити про дійсно серйозні (а не фейкові) замахи, то таких випадків було лише два. Решта були скоріше імітаціями, котрі переслідували ті чи інші цілі.
Читайте також: Список кандидатів у Президенти України: хто подав документи у ЦВК
Що й казати, замах на політичного діяча приносить дивіденди. Інколи, щоправда, посмертні. Вбивство або його спроба завжди привертають увагу. А враховуючи, що розслідувати подібну категорію злочинів в Україні, як правило, не вміють або не хочуть, жертв замахів згадуватимуть довго – переважно з акцентом на бездіяльності правоохоронних органів.
Щоправда, вбивство нардепа Вадима Гетьмана, скоєне у 1998-му, було все ж розкрито – хоча на це й знадобилися 4 роки. А от замовників розстрілу впливового донеччанина Євгена Щербаня та його дружини (котрий мав місце у 1996-му) шукають й по цей день. Або не шукають – що ближче до істини, адже серед тих, хто міг бути зацікавленим у смерті Щербаня, називають надто багатих впливових імен. Серед яких, до речі, й ім'я одного з нинішніх кандидатів в президенти.
Але політичними вбивствами відзначені не лише бандитські 1990-ті. Під час та після Помаранчевої Революції мали місце дві резонансні смерті. В грудні 2004-го був знайдений мертвим екс-глава "Укрзалізниці" Георгій Кирпа. Подейкували, що він забрав із собою таємницю так званої "чорної каси" Леоніда Кучми. До речі, багато хто розглядав Кирпу як потенційного претендента на посаду президента.
А через три місяці з двома вогнепальними пораненнями в голову у власному будинку був знайдений екс-міністр внутрішніх справ Юрій Кравченко. Слідство прийшло до висновку, що це самогубство. Але експерти стверджували: смерть Кравченка – насильницького характеру.
Тим часом хвиля самогубств (а, можливо, і вбивств) накрила країну й після Революції Гідності. Влітку 2014-го екс-голова Фонду держмайна, колишній нардеп і екс-керівник СПУ Валентина Семенюк-Самсоненко була знайдена мертвою у своїй квартирі. Слідчі органи потім стверджували, що вона сама вистріли в себе з рушниці. Але серед її колег і в медіа серйозно обговорювалася версія про вбивство, яке потім кілери інсценізували як самогубство.
Ще більше смертей припало на наступний, 2015-й, рік. Так, зокрема, загинув Михайло Чечетов – колишній куратор парламентської більшості "Партії регіонів". За офіційною версією, він викинувся з вікна своєї квартири. Трохи пізніше наклав на себе руки колишній нардеп від Партії регіонів Станіслав Мельник.
Одночасно, за версією слідства, повісився у власному будинку мер Мелітополя Сергій Вальтер. А трохи пізніше пішов з життя ще один регіонал, екс-губернатор Запорізької області Олександр Пеклушенко. Він, стверджують в МВС, застрелився. Тоді ж у Києві був убитий колишній нардеп, одіозний член Партії регіонів Олег Калашников.
Однак повернемося до замахів на кандидатів в президенти України.
1999, В'ячеслав Чорновіл
Вбивство у 1999-му В'ячеслава Чорновола було, безперечно, найбільш трагічним та історично визначальним моментом за всю історію президентських виборів в Україні. 25 березня 2019 року, до речі, виповнюється 20 років із загибелі В'ячеслава Максимовича. Два десятиліття, що минули з моменту його смерті, не наблизили країну до чіткого усвідомлення того, хто стояв за його загибеллю.
В`ячеслав Чорновіл. Загинув в аварії чи був добитий кастетами? | УНІАН
Але якщо виходити зі старого криміналістичного принципу "шукай того, кому злочин вигідний", то, власне, довго й шукати не доведеться: у Чорновола (згідно із тодішньою соціологією) було досить високі шанси на перемогу у президентських виборах. А без фаворита перегонів перемога дісталася Леоніду Кучмі.
Читайте також: Вибори-2019 є найнебезпечніші за 27 років, – експерт назвав причини
Та навіть якщо залишити в стороні особисту зацікавленість Кучми в усуненні головного конкурента, особливістю справи Чорновола є те, що її "заминали" на найвищому рівні. Нагадаємо, що трагедія сталася на 5-му кілометрі автотраси Бориспіль – Золотоноша. Автомобіль Чорновола врізався в "КамАЗ" з причепом, який розвертався посеред шосе. Вже наступного ранку, не дочекавшись висновків експертів, керівник МВС Юрій Кравченко заявив, що це – нещасний випадок, і іншої версії слідство не розглядатиме.
Пізніше внаслідок серцевого нападу помер один з трьох пасажирів "КамАЗу". Дивно склалася доля й у Володимира Куделі, водія КАМАЗу, котрого невдовзі поховали з аналогічним діагнозом. Слідством було доведено, що Куделя скоїв злочин, тобто спричинив ДТП із тяжкими наслідками, однак, не відбуваючи покарання, водій був амністований. Пізніше поширювалися чутки про те, що Куделя – живий, але, щоправда, змінив місце проживання.
Інша порція чуток стосувалася обставин смерті В'ячеслава Чорновола. Колишній заступник Генпрокурора Микола Голомша стверджував, що лідер "Народного Руху" загинув не від травм, отриманих під час аварії. Чорновола добили, ймовірно, кількома ударами кастета, припускав Голомша. Тодішня демократична громадськість і син покійного Тарас Чорновіл були переконані у тому, що смерть політика була наслідком його наміру балотуватися у президенти та є замовним вбивством.
1999, Наталія Вітренко
У тому ж таки 1999 році було скоєно ще один замах, котрий – по контрасту із вбивством В'ячеслава Чорновола – виглядав доволі карикатурно. Мішенню стала лідерка "Прогресивної соціалістичної партії України" Наталія Вітренко. Бажати її смерті, за словами постраждалої, могли лише двоє людей – або її конкурент по соціалістичному табору Олександр Мороз, або президент Леонід Кучма.
Наталія Вітренко. У неї кинули дві гранати, але постраждала навіть не потребувала медичної допомоги
Постраждала, втім, Вітренко не критично. Значно серйозніші ушкодження отримали люди з її супроводу та просто випадкові особи. А сталося от що: в Кривому Розі в машину Вітренко, яка поверталася після зустрічі з виборцями, було кинуто дві гранати РГД-5. Через вибухи 18 поранених госпіталізували, з них четверо 4 – у тяжкому стані. Сама Вітренко дістала незначні подряпини та садна. Вона навіть не лишилася у лікарні.
З ймовірними злочинцями повелися вкрай суворо – на відміну від поблажливості, проявленої до вище згадуваного Володимира Куделі. Організацію теракту навісили на помічника Мороза – Сергія Іванченка, який буцімто залучив до скоєння нападу свого брата Володимира Іванченка. Обох у підсумку засудили до 15 років ув'язнення.
Тим часом, після смерті В'ячеслава Чорновола високі шанси на вихід у другий тур отримував саме Олександр Мороз. Певна річ, що після подібного скандалу, всіляко роздмуханого Вітренко, ці шанси стали скромнішими. Втім, проти Мороза зіграв й провал "канівської четвірки" – прожекту, покликаного об'єднати суперників Кучми та висунути проти нього єдиного кандидата. В кожному разі, в другий тур вийшов лідер КПУ Петро Симоненко, котрого Леонід Кучма переміг з великим відривом. Карта загрози "червоного реваншу" була розіграна відмінно, а основні конкуренти – усунуті з дороги заздалегідь.
Читайте також: Росія – агресор, – Волкер змінив думку про допуск спостерігачів РФ на вибори в Україну
2004, Віктор Ющенко
І знову після комедії – трагедія. Один з найнеймовірніших замахів на політичного лідера відзначений тим, що цей самий лідер згодом прийшов до влади, але так і не зумів добитися правди про своє отруєння від цілої когорти силовиків, експертів та медиків. Власне, й по цей день достеменно невідомий ані склад отрути, застосованої до Віктора Ющенка, ані склад тієї злочинної групи, котра змовилася й організувала замах.
Віктор Ющенка. Яка вечеря стала фатальною: у Сацюка чи у вбитого згодом Шульги?
Відомо лише, що старт драматичним подіям був даний 5 вересня 2004 року. У цей день Ющенка запросили на спеціальну нараду на дачу тодішнього заступника голови СБУ Володимира Сацюка. На вечері у Сацюка також були присутні голова СБУ Ігор Смешко та народний депутат Давид Жванія. На думку Віктора Андрійовича, отруєння сталося саме на цій вечері. Втім, до трапези у Сацюка Ющенко повечеряв ще й у компанії співвласників мережі "Фокстрот" Олега Головіна та Володимира Шульги. Прикметно, що пізніше Шульга помер у міліції при доволі загадкових обставинах. Є версія, що Шульгу було вбито, а от хто і навіщо – це вже загадка.
Загалом загадок в українській політичній історії не бракує. А от із розгадками складніше. У зовсім свіжому (датованому початком 2019 року) інтерв'ю екс-очільник СБУ Ігор Смешко заявляє про те, що якби він ставив за мету отруїти Ющенка, то ця мета була б досягнута. А абзацом нижче він додає, що жодного отруєння не було взагалі. Принаймні, тодішнє слідство не мало на руках достатньо доказів спланованого замаху.
Але знову таки – шукай, кому вигідний злочин. Якби Віктор Ющенко помер, президентом України у 2004-му став би, очевидно, Віктор Янукович. До речі, йому теж захотілося отримати свою порцію всенародного співчуття. Саме так і був розіграний "яєчний теракт".
2004, Віктор Янукович
Буквально через пару тижнів після замаху на Віктора Ющенка його тезка та головний конкурент Янукович також зазнав нападу. 24 вересня 2004-го Віктор Федорович прилетів до Івано-Франківська і поїхав на зустріч зі студентами Прикарпатського університету. В момент виходу Януковича з автобуса 17-річний студент-економіст Дмитро Романюк кинув у нього яйце, влучивши політику у корпус. Янукович схопився за груди, знепритомнів та впав, а охорона кинулася "рятувати" кандидата. Його відвезли у лікарню – повідомляли і про "колаптоїдний стан", і про "загрозу здоров'ю" внаслідок "патологічних змін після удару", і про "черепно-мозкову травму".
Віктор Янукович. "Тупий предмет" та ще тупіший кандидат: під час замаху на політика постраждало одне яйце
Було повідомлено, що в Януковича влучив "важкий тупий предмет" та "каміння", що це був спланований і замовлений опонентами "теракт". Однак на відео, яке спочатку наважився показати лише 5-й канал, при покадровому аналізі стало зрозумілим, що в груди Януковичу влетіло саме яйце. Сцена його комічного падіння, яка розповсюдилася ЗМІ та соцмережами, суттєво вплинула на рейтинг політика. Театральні страждання Януковича від зустрічі з яйцем зробили з нього загальне посміховисько.
До сказаного додамо, що жертвою політичного вбивства нібито неодноразово мала стати й Юлія Тимошенко. На неї чинили замах і у 2005-му, і у 2007-му, і у 2014-му. А у 2017 році у небезпеці опинилося життя Петра Порошенка – так, принаймні, стверджував Генпрокурор Юрій Луценко. Виконавцем злочину, за твердженням Луценка, мав стати Володимир Рубан – переговірник щодо обміну полоненими та соратник Надії Савченко. Власне, Рубан та Савченко вдвох готували "повалення державного ладу" – знову таки, за версією Луценка.
Але якщо Луценко врятував Порошенко тільки один раз, то керівник Управління державної охорони Валерій Гелетей попередив цілих 11 замахів на життя українського керманича. Так заявив сам Гелетей 30 січня 2019 року. Зауважимо, що експерти досить скептично поставилися до цієї новини, відзначивши, що в такому разі всі 11 невдалих спроб вбити Порошенка належать авторству непрофесіоналів.
Хоча у самому УДОУ називають сказане "вигадкою Гелетея". Говорять про це, певна річ, на умовах анонімності. Але розуміють мотив: вибори є вибори. Одні заробляють собі піар, натискаючи на жалощі, а інші заробляють посади та погони, демонструючи активність та ефективність. Кожному своє, а виборцю – здоровий глузд та добру пам'ять. Аби згадувати, аналізувати та порівнювати. І не попадатися знову на ті самі старі фокуси.
Читайте також: Російські спостерігачі таки збираються приїхати до Києва: відома дата