24 лютого 2022 року російська окупаційна армія перетнула кордон з Чернігівською областю. Вже на початку березня ворожі колони зайшли у село Ягідне, що за 22 кілометри від Чернігова. Після цього життя місцевих мешканців перетворилось на справжнє пекло.

Погрожуючи розстрілом, за кілька днів росіяни завели у підвал школи понад 300 людей. Без зв'язку, належного харчування та гігієни, у повній темряві, паніці та задусі вони провели там 28 днів. За певний час люди почали масово хворіти. На жаль, деякі з них так і не вийшли з підвалу живими.

24 Канал поспілкувався з місцевими мешканцями, які пережили російську окупацію у справжній неволі. Спогади, від яких сьогодні холоне кров, були реальністю для мирних осіб. Окупанти намагались зламати їх фізично та психологічно: постійно повторювали, що "прийшли захищати", але у відповідь чули тверде "ні".

Як місцеві Ягідного провели свої найстрашніші дні , як вдавалось виживати й підтримувати один одного – детальніше читайте у матеріалі.

WhatsApp Не користуєтесь Telegram? 24 Канал є у WhatsApp. Підпишіться і читайте перевірені новини Додати

Дивіться також "Раптово вискочив і почав дострілювати окупантів": історія бійця ГУР, що після двох травм повернувся на фронт

Валерій Польгуй – місцевий депутат та житель Ягідного. Він пригадує, що 4 березня 2022 року в селі почали лунати постріли. Коли він вийшов із подвір'я свого приватного домогосподарства, побачив, що із лісу їде дуже багато військової техніки, на якій намальовані білі кола.

Як тільки окупанти заїхали в населений пункт, одразу почали стріляти по будинках. Тому місцеві намагались ховатись по домах та погребах.

Однак росіяни почали діставати людей під дулами автоматів з погрозами розстрілу, заганяти в купки та колективно вести до шкільного підвалу. Людям давали 10 – 15 хвилин, щоб вони взяли з дому те, що хотіли,
– розповів чоловік.

Однією з тих, хто в момент заходу російської армії був у себе вдома – Валентина Данілова, вихователька дитячого садочку, яка живе одразу поруч зі школою. Її чоловіка поруч не було, тому вона подзвонила до нього і порадила бігти через ліс до родичів. Тоді Валентина ще не знала, що окупанти заходять в село з усіх сторін.

Супутникові знімки зафіксували деталі переміщення російських військ / Фото Maxar Technologies

В цей момент жінка стояла біля вікна і побачила, що росіяни доїхали до повороту її вулиці та почали стріляти по вікнах. На машинах стояли 2 ворожих кулеметники. В такий спосіб окупанти намагались залякати місцевих.

Далі ми чекали, не знали, що робити. Я написала дочці, що до нас зайшли росіяни. Одна дочка в Чернігові, одна – в Миколаївській області. Син служив під Черніговом. Дочка йому написала, що заходять в Ягідне, щоб знали. Я так розумію, що ця інформація була корисна нашим військовим. Перші години зв'язок ще був, а на вечір пропав. Росіяни заїхали на машинах, на яких стояли глушилки,
– пригадала вона.

Вже через деякий час до Валентини в квартиру почали вриватись росіяни. Зламавши металеві двері, окупанти зайшли до кімнати, розпитуючи, хто є вдома. Жінка сказала, що є вона і її мама.

Згодом зайшов росіянин (ймовірно, один з головних) і почав розповідати, що вони, буцімто, прийшли захищати місцевих, бо по них зараз будуть стріляти. В цей момент інші почали обшукувати квартиру, забрали деякі речі.

На другий день окупанти продовжували стояти під будинком.

"Мені хотілось кинути у них гранату, щоб всіх знищити. Ще тоді не знала, що вони є по всьому селу, думала, тільки біля нашої вулиці. Так от, вранці вони почали стріляти з мінометів у сторону Чернігова через наш будинок", – зазначила жінка.

Вона зауважила, що на початку повномасштабного вторгнення ніхто навіть не припускав, що росіяни зайдуть саме у їхнє село. Місцеві думали, що ворог буде наступати на Чернігів з півночі. Однак він зайшов з тилу.

Коли зранку почали стріляти, мама була в паніці, що зараз і по нас прильоти будуть. В мене в голові була одна думка – куди заховати маму. І от я згадала, що в школі є підвал…
– сказала Валентина.

Ще тоді жінка не здогадувалась, що в цьому місці вона та ще сотні місцевих мешканців проведуть майже місяць в нелюдських умовах.

Росіяни дозволили їй взяти необхідні речі та піти туди з мамою. Валентина до останнього не складала тривожний рюкзак, але за день до початку окупації села вона це зробила. Наче відчувала, що на неї чекає.

Через деякий час туди почали зводити її сусідів. Вже до вечора вся вулиця, на якій живе жінка, була в підвалі.

На ранок наступного дня ворог почав заводити до підвалу мешканців з усього села. Люди почали усвідомлювати, що їх багато, тому вирішили прибирати у підвальних приміщеннях, щоб звільнити місце. Робота руками дала змогу хоч на трішки звільнити голову від поганих думок, але ненадовго.

Вже 5 березня 2022 року до підвалу загнали сім'ю молодої дівчини Галини Мамонової, яка буквально кілька місяців тому повернулась у Ягідне з Англії у зв'язку зі смертю батька.

Дівчина каже, що перебуваючи вдома вони почули щось схоже на довгий гул, ніби велика кількість важкого транспорту повільно рухається. Через бінокль у вікні вони побачили велику колону ворожої військової техніки. Через 5 хвилин російські військові зайшли на вулицю і почали виламувати двері місцевих мешканців.

"Нам вирубували двері сокирою, бо ми замкнулися. Ми кричали, що відчиняємо, бо зрозуміли, що виходу іншого немає. Коли вони перестали рубати двері – ми відчинили. На мене з мамою наставили автомати й спитали, хто ще є у квартирі. Ми перелічили, вони перевірили, чи дійсно там ті люди, яких ми назвали. Сказали, щоб негайно збиралися і йшли до підвалу школи. Ми взяли залишки хліба, сало, один плед, рюкзак з документами й собачку", – пригадала Галина.

Коли вона з сім'єю вийшла з квартири, росіяни наказали віддати телефони. Під обстрілами усі почали бігти до підвалу. На вулиці було вже безліч озброєних росіян. Сім'я Галини ще не знала, що у шкільному підвалі їх чекає багато людей, які потрапили туди раніше.

Вже ввечері п'яний російський військовий зайшов до підвалу і почав розповідати, що Росія захопила всю Україну і нібито залишились лише Київ та Чернігів.

Ми кажемо: "Ні, жодного міста ви не взяли". І він нам не вірив. Ми сказали, що маємо родиничів, дітей, до яких дзвонили й вони розповідали, що ворог нічого не захопив. У нього очі стали круглими,
– розповіла Валентина.

Загалом росіяни постійно стверджували, що Чернігів уже в окупації, що України не існує. Однак вони постійно вели обстріли з території школи в напрямку Чернігова. Це давало людям надію – вони розуміли, що, оскільки ворог здійснює ці обстріли, Чернігів під контролем України.

Валентина пригадує, що особисто їй у підвалі страшно не було, хіба що часто вона почувалась розгубленою, бо всі емоції протягом цього часу наче зникли.

Оскільки в приміщенні було темно, люди одразу включили свої ліхтарики. Однак жінка наполягла, що варто користуватись ними по черзі, що усі не розрядились одночасно. Часом запалювали навіть свічки.

Водночас Валерій підкреслив, що загалом на людей тиснуло і розуміння того, що з ними відбувається, і умови перебування.

Нас закрили у приміщенні, де є ще сотні людей. Кисню немає, належного харчування немає, темрява, в усіх паніка, скупчення людей, крики, шум. Всі ці фактори разом створили стресову ситуацію,
– пояснив чоловік.

Він також пригадав, що на подвір'ї школи стояло багато техніки та машина радіозв'язку. В лісі росіяни розмістили польову кухню та ремонтний батальйон. Також була медична частина, куди звозили поранених.

В самій школі був штаб керівництва ворога. Мешканців села тримали у підвалі немов "живий щит".

Приміщення школи, де були російські солдати / Фото археологів Г. Кіаршиса і М. Лемеша

У перші три дні ворожі солдати дозволяли виходити людям на вулицю. Під вечір, орієнтовно о 19:00, росіяни знову закривали їх у підвалі до ранку. Вже згодом вийти на вулицю вдавалось все рідше, через що почались проблеми з гігієною.

У найбільшій кімнаті було невелике підсобне приміщення, де люди могли заховатись і сходити в туалет у відро. Кімната Валентини ж була невеликою, там було 37 людей.

Були й бабусі, й дідусі, й чоловіки молоді, й дорослі жінки, й діти. Ходити в туалет на відро було так принизливо… Моя мама перестала пити воду, бо сказала, що не може ходити в туалет на людях. Ми прикривались одягом, але все ж, це було жахливо,
– зазначила жінка.

Зверніть увагу! У 2023 році голова Іванівської громади у Чернігівській області Олена Швидка розповіла для 24 Каналу про окупацію Ягідного. Повне відео можете переглянути за посиланням.

Одним з найскладніших випробувань для мешканців Ягідного у підвалі стало харчування. Зі спогадів Валерія, спершу росіяни не дозволили людям навіть розвести багаття, щоб приготувати хоч щось.

На щастя, згодом йому вдалось переконати окупантів, що потрібно ухвалити якесь рішення.

Нам все ж дозволили розпалити багаття, але сказали, щоб не було диму. Так і почалось наше харчування,
– сказав Валерій.

У підвал люди приходили з різними запасами харчів – хтось мав сумку з їжею, хтось лише батон, а комусь росіяни не дозволили взяти взагалі нічого.

В перший вечір окупанти занесли людям декілька своїх сухпайків, у деяких з яких вже закінчився термін придатності. Однак загалом через стрес їсти не хотілось взагалі – Валентина зазначила, що через нерви тошнота не покидала її весь час.

Їжа, залишена російськими окупантами в школі / Фото археологів Г. Кіаршиса та М. Лемеша

"Вранці (на другий день, – 24 Канал) закип'ятили воду. У когось пів кружечки, у когось – як вже виходило. Один раз на день вдавалось готувати їжу. В школі були каструлі, готували деякі запаси, крупи. Потім під наглядом військових ходили по гриби, картоплю", – розповіла жінка.

Через таке харчування найбільше страждали саме діти. Оскільки Валентина працює у дитячому садочку, знає, що вони люблять свіжий хліб, картоплю, а під час окупації потрібно було їсти хоч щось, щоб вижити. Часто дорослі віддавали дітям свою порцію, але навіть так вони не наїдались і хотіли ще.

Одного разу росіяни вивезли садову тачку з хлібом, точніше – з недоїдками та шматочками у піску та болоті.

Кожна мама своїй дитині той кусочок обтрушувала, обкружили ту тачку, тягнулися. А вони це знімали на камеру, нібито рятівники приїхали людей годувати. Ви знаєте, це було дуже неприємно,
– підкреслила жінка.

Росіяни також одного дня принесли макарони, які були зі смаком дизеля. Жінка припускає, що мішок з бакалією міг лежати біля розлитого палива. Ніхто з людей їх не їв – в цей день голодними були усі.

Галина Мамонова розповіла, що раз на тиждень окупанти під озброєним супроводом дозволяли літнім людям відвідати власні домівки. Перед цим їм пов'язували білі стрічки та наказували вивчити гімн Росії й співати його на вулицях. За словами дівчини, людям дозволяли взяти з дому продукти для спільної кухні та необхідні речі, зокрема одяг.

Через велику кількість людей росіяни сказали мешканцям обрати одну людину зі всього підвалу для комунікації з ними. Нею став саме Валерій, який досі чітко пам'ятає кілька історій та позивні окупантів.

Найчастіше він спілкувався з російським солдатом, який мав позивний "Клен". Також Валерій добре пам'ятає ще одного росіянина – "Павука", який мав вищу посаду.

Одного дня чоловік звернувся по допомогу до "Клена", бо людині, яка перебувала у підвалі, було погано – вона втрачала свідомість, майже вмирала, пульсу не було.

Чоловік сказав окупанту: "Будь ласка, допоможіть, людина помирає". Відповідь була одна: "Що ви хотіли? Нехай помирає. Це війна".

Серед наймолодших мешканців Ягідного у підвалі було 2-місячне немовля. Оскільки в приміщенні постійно була повна темрява, дитина в один момент перестала розплющувати очі. Валерій просив "Клена" організувати хоч якесь освітлення, але безрезультатно – йому було байдуже.

Галина Мамонова пригадує, як немовлята важко переживали ці нелюдські умови.

"Плакали постійно. 2-місячне немовлятко звали Олексій. І тоді, ще за старим календарем, 30 березня було свято Теплого Олексія, і нас у той день звільнили. Ми тоді казали, що це Льошка нам виплакав звільнення", – розповіла Галина.

Підвал, у якому утримували мешканців / Фото археолога М. Лемеша

Валерій пригадав, як одного разу "Клен" сказав йому: "Зараз я піду по підвалу шукати телефони і якщо у когось знайду, то розстріляємо". На щастя, це обійшлось лише попередженням, адже після цього Валерій сказав усім зібрати телефони та винести.

Люди зібрали десь 5 чи 6 телефонів. У кого були фотографії з військовими чи щось схоже – ці телефони розбили. Я потім їх зібрав і коли вкотре нас випустили до вбиральні на вулицю, я їх викинув у туалет. Якби ми признались і принесли ці телефони, це могло б закінчитись обстрілом,
– розповів чоловік.

Однак найважливіше те, що Валерію вдалось дізнатись не лише окремі позивні росіян, а й прізвище одного окупанта. Жінка, яка також була у підвалі, одного дня попросила дозволу сходити додому, щоб взяти деякі речі. Один росіянин сказав, що він її супроводить.

Однак раніше "Клен" дав чіткий наказ – нікого не випускати за територію школи. Російські військові стояли по периметру і, побачивши жінку в супроводі росіянина, пропустили її.

Потім, коли "Клену" сказали, що цивільні є на території села, він зразу пішов до Валерія і спитав: "Хто це пішов без мого дозволу?".

"Я відповів, що це російський солдат забрав жінку і з нею пішов. Він спитав, хто це, а я сказав, що не знаю. Потім мимоволі він озвучив прізвище – Тимошенков", – пригадав Валерій.

У певний момент в підвалі почали кашляти діти. Спершу дорослі подумали, що могли застудитись і попросили окупантів, щоб їх послухав лікар. Він сказав, що все добре, але через день кашляти почали вже всі.

Вже тоді прийшло розуміння того, що кашляєм, мабуть, від сирості. Підлога цементна, ходимо, піднімається пилюка, не було вентиляції. Ми дихали своїми відходами, і оце все, мабуть, осідало в легенях,
– припустила Валентина.

Крім кашлю, у підвалі почала розповсюджуватись вітрянка. Якщо діти переносили її легше, то старші – навпаки. Жінка зазначила, що в приміщенні хворим не можливо було навіть прилягти, сама Валентина усі дні просиділа на стільці, зокрема з високою температурою.

На вітрянку захворіла і Галина Мамонова. У неї піднімалась температура тіла до 40 градусів, дівчина відчувала сильну ломоту у тілі. Ліків було дуже мало – лише те, що вдалося прихопити декому з дому. Однак і ті ліки у людей закінчувалися.

Ми не милися цілий місяць, і це було дуже тяжко саме під час вірусу. Рани почали тріскати й складно загоювалися,
– сказала дівчина.

Росіянин з позивним "Глухий" сказав людям написати на листочку список, які ліки потрібні, і пообіцяв привезти.

Люди почали писати, що вони приймають, що їм треба, адже мали надію. Через декілька днів окупант прийшов і сказав: "Генератор ми вам не привезли, бо загубили в дорозі, ліків теж не буде".

Мешканці села у підвалі / Фото Ольга Меняйло, фейсбук-сторінка "Село Ягідне Чернігівського району"

Однак хвороби – це було ще не найгірше, що чекало на людей. 9 березня у великій кімнаті підвалу померла перша людина – Дмитро Музика. Валентина записала цю дату на стіні, щоб точно не забути, адже ніхто не знав, коли їм вдасться звідти вийти.

Згодом кількість померлих збільшувалась – загалом за час перебування у підвалі померло 10 людей.

Спершу росіяни не дозволяли виносити й ховати тіла. Галина Мамонова пригадує, як діти гралися в підвалі, де було місце, а покійники лежали там доти, доки не дозволяли їх винести. Вперше вдалось винести тіла, коли померло 5 осіб. Окупанти дали дозвіл погрузити їх на садову тачку і повезти на цвинтар, де люди викопали дві ями.

Валентина не була присутня під час процесу похорону, але односельчани після повернення у підвал розповідали їй, що в цей момент під'їхала машина і почала обстрілювати процесію. Ховаючись від обстрілу, люди впали у яму на мертвих.

"Тоді прийшло декілька людей поранених. Одного пораненого привезли на тачці. Ось так поховали цих людей", – згадала жінка.

Окрім загиблих, які перебували у підвалі, відомо також ще про 2 жертви. Одного дня окупанти привели двох чоловіків. Валентин пригадав, що вони сиділи на сходах при спуску в приміщення.

Росіяни по черзі забирали їх на допит, а через деякий час вони зникли. Більше про чоловіків ніхто з місцевих, які були у підвалі, не чув. Лише після деокупації вияснили, що їх розстріляли. Тіла знайшли закопаними біля території школи.

Як вдалось з'ясувати потім, чоловіків звали Юрій Панкратьєв та Павло Терещенко.

Племінниця останнього Юлія Лагуніна розповіла, що 24 лютого 2022 року родина вирішила поїхати у будинок в область. Думали, там буде безпечніше.

Її дядько виріс у Чернігові та був цивільним. Коли російські війська зайшли в регіон, сім'я перебувала у підвалі, ховаючись від обстрілів. Коли кадрові військові вивели їх під дулом автоматів на вулицю, один з них сказав: "Готуйтесь, зайдуть ще гірші". Згодом зайшли буряти.

15 березня, перебуваючи на подвірʼї нашого будинку, зайшли декілька військових і забрали його (Павла, – 24 Канал) в невідомому напрямку, разом з ним забрали й нашого сусіда. Моя тітка намагалась піти за ними, але в їі сторону направили автомат і сказали стояти на місці,
– пригадала Юлія.

Так, з того часу про чоловіка більше сім'я нічого не чула. Після деокупації Чернігівської області рідні поїхали шукати Павла в Ягідне.

Павла та Юрія знайшли біля двору школи – вони лежали поруч із звʼязаними руками та кульовими пострілами в голову, накриті шифером.


Чоловіки, яких розстріляли росіяни в Ягідному / Фото Чернігівська ОВА

Ніхто з мешканців села не очікував, що їх будуть тримати у підвалі настільки довго. Валентина припускала, що росіяни відпустять їх на наступний день, але згодом прийшло усвідомлення – вийти швидко не вдасться.

У її чоловіка на руці був годинник і люди постійно звертались до нього, щоб дізнатись час. Валентина розуміла, що з цим потрібно щось робити. Так жінка почала вести календар на стіні.

Я почала записувати дні, коли ми сидимо. 7 числа вранці, це був понеділок, я записала цю дату і доставила зверху попередні дні,
– поділилась жінка.

Імена загиблих та календар / ФотоEvgeniy Maloletka / AP

"Я ж визначала день по тому, що нас будили вранці в туалет і коли роздавали їжу", – зазначила Галина Мамонова.

Переломний момент відбувся вже після 15 березня – коли людям дозволили вийти на вулицю, вони побачили, як горить російська техніка, дим ішов з лісу. Односельчани одразу звернули увагу на поведінку росіян – у них була паніка.

"У день, коли згодом сталась деокупація, нас випустили на 15 хвилин, потім закрили. Ми з підвалу чули дуже велику активність на вулиці, і десь біля 14:00 години все затихло. Ми ще деякий час посиділи в підвалі, а потім односельчанин вибив двері, бо люди почали задихатися, відра були переповнені", – розповіла Галина Мамонова.

Коли він вийшов, побачив, що на території нікого немає. Потім люди потихенько почали виходити, але ще до кінця не розуміли, що відбувається.

Ми розуміли, що вони можуть бути ще в селі, тому вирішили заночувати у підвалі всі разом, допоки не прийдуть наші військові. Чоловік усю ніч чергували біля входу у підвал,
– запевнила Галина.

Згодом люди знайшли радіоприймач, знайшли батарейки живлення. І коли увімкнули його, почули, що по радіо грають українські пісні.

Ми зрозуміли, що Україна ще існує,
– підкреслив Валерій.

Водночас Галина зізналась, що спершу емоцій не було ніяких, а вже зранку, коли повідомили, що прийшли наші – дівчина заплакала і нарешті зраділа.

На наступний день люди побачили тих, кого так довго чекали – з лісу виходили українські військові.

Таке було піднесення, такі емоції зразу пішли. І сльози, і сміх. Я вам передати не можу, скільки було і радості, і плачу, і крику,
– підсумувала Валентина.

Будівля школи, де перебували люди/ Фото археолога з Інституту природної спадщини М. Лемеша

Коли місцеві виходили назустріч українським захисникам з підвалу, над ними пролітали лелеки – немов сама природа подала знак, що життя неодмінно переможе. З квітня 2022 року село Ягідне повністю визволили від російських військ.

Повернення до звичайного життя після таких випробувань було досить важким – зізнається Галина Мамонова. Їй дуже допомогла підтримка рідних і друзів, але досі болить за рідну домівку. Коли дівчина з сім'єю підійшла до будинку й почала відчиняти двері – вони просто впали на неї, бо були вщент понівечені. Але те, що родина побачила за дверима – було ще більшим шоком.

"Емоції були тяжкі: будинок був пограбований, розбитий, усі речі розкидані. На столі стояла випита горілка, яку запивали святою водою, також по всій хаті були побиті курячі яйця, від яких йшов жахливий сморід", – зазначила Галина Мамонова.