1 Мама Віталія Смольковського пригадує: син завжди хотів бути військовим. Вона сподівалася, що з часом це захоплення мине, але сталося навпаки – мрія, яка народилася ще в дитинстві, визначила все його життя.
Навіть маючи можливість залишатися в тилу через проблеми зі здоров'ям, Віталій рвався на передову, де, як вважав, був потрібен найбільше. А мама могла лише чекати на дзвінки та короткі повідомлення від сина про те, що з ним усе гаразд.
У межах проєкту "Життя після втрати" Марина Жураховська розповіла 24 Каналу про дитячу мрію сина, яка стала справою всього його життя, службу в лавах ЗСУ та ГУР, останній бій Віталія і життя після його втрати.
Змушував сестру гратися у "війну": про мрію стати військовим
Віталій з дитинства мріяв стати військовим. Маленьким він вирізав з дерева пістолети собі й сестричці, яку змушував грати з ним у "війну". Ходив до молодіжно-спортивної організації патріотичного виховання, їздив з нею у походи і впевнено говорив, що стане військовим.
Після закінчення 9 класу хлопець пішов до коледжу навчатися на електрика, але мамі одразу сказав: щойно виповниться 18 років – підпише контракт і піде в армію. Пані Марина зізнається: дивувалася такому прагненню сина, адже в родині навіть не було військових. Вона спробувала відмовити Віталія, але він прагнув саме військового шляху.
"Я, звісно, думала, що він перегорить, перехоче. Може, подорослішає і йому щось інше сподобається. Але ні, він вивчився, і 2 липня (2019 року – 24 Канал) йому виповнилося 18 років, а 29 липня він підписав контракт", – пригадала Марина Жураховська.
Віталій хотів бути десантником і обрав 95 ОШБр, що базувалася в Житомирі. Пані Марина згадує, з яким захопленням син розповідав про стрибки з парашутом, навчання в Австрії та побратимів.
"Про саму війну майже не розповідав – не хотів, щоб я переживала, і завжди говорив: "Мамо, в мене все нормально, в мене все добре", – пригадала Марина Жураховська.
Віталій з сестричками / Фото надане 24 Каналу
Вискочив і почав дострілювати окупантів: про неймовірний бій на Харківщині
Побратими згадують Віталія як хорошого і надійного бійця. Він завжди залишався на позитиві навіть у найнебезпечніших ситуаціях. Найкращий друг, який бився з Віталієм пліч-о-пліч майже три роки в 95 ОШБр "Айс", розповів, що той наче завжди готувався до бою і ніколи не ховався.
"Айс" пригадав, як вони разом утримували позицію під Сулигівкою на Харківщині, на яку наступали росіяни. Вони закидали ворога гранатами, а потім Віталій вискочив з позиції і почав добивати окупантів, які тікали.
Він вискочив на поле і почав їх дострілювати, а тоді підбіг до мене, посміхається і каже: "Ти бачив, як я навалив їх?". Тобто, він не боявся. Він був вірним своїй справі до останнього й ніколи не підвів би. Надійний, сміливий, правильний. На таку людину можна було б покластися, навіть якщо б ви його не знали,
– наголосив "Айс".
Віталій Смольковський / Фото надане 24 Каналу
Не міг лишатися в тилу: як таємно долучився до ГУР
Повномасштабне вторгнення Віталій зустрів під Горлівкою на Донбасі. Потім були інші гарячі точки: Ізюм на Харківщині та Слов'янськ на Донеччині. А у 2023 році, після контузії, його визнали обмежено придатним і перевели в рідний Іванків Київської області до роти охорони. Але хлопець не хотів відсиджуватися в тилу.
Мені було так спокійно, коли він повернувся. Він був удома, я знала, що він плюс-мінус у безпеці. Але він не зміг… Він казав мені: "Мамо, я не можу тут бути",
– поділилася Марина Жураховська.
На службі в Іванкові він пробув близько року, а потім перевівся до Інтернаціонального легіону Головного управління розвідки. Про намір перевестися до ГУР мамі не сказав ні слова – розповів уже після переведення.
У складі групи ГУР "Афіна" воював у Торецьку, де восени 2024 року отримав поранення в шию. Після місяця в лікарні та реабілітації знову повернувся в стрій. А в травні 2025 року відправився на ротацію у Запоріжжя.
Повертався із завдання, але його "вполював" дрон: про останній бій
Востаннє пані Марина бачила сина 30 березня 2025 року – перед ротацією. Проте він постійно намагався бути на зв'язку, щоб мама не хвилювалася, і попереджав, коли йшов на завдання, де не було можливості зв'язатися.
У квітні під час обміну з полону повернувся однокласник Віталія. Він дуже хотів зустрітися з ним і планував на кілька днів приїхати до Києва. Треба було лише на день вийти на завдання, але назад він уже не повернувся. Увечері 12 травня 2025 року він загинув.
"Я завжди хвилювалася, і тут 13 травня, а він не пише і не дзвонить. Але я подумала, можливо, він просто втомився чи ще щось. Ближче до 12-ї години мені зателефонували і сказали, що він отримав поранення, несумісне з життям. Я не дуже пам'ятаю ту розмову. Я тільки запитала, чи змогли його забрати", – пригадала Марина Жураховська.
З побратимами сина з ГУР пані Марина познайомилася лише на похороні. Тоді хлопці, які вижили, розповіли, що сталося на останньому завданні Віталія.
Того дня він був із трьома побратимами: "Тоні", "Добрим" і "Херсоном". Вони поверталися після успішно виконаного завдання, але в цей момент їх засік російський дрон. Хлопці сховалися в підвалі, але по них почали бити. Від першого удару загинув Максим Вілісов із позивним "Добрий". Від другого удару загинув Віталій.
"Тоні" і "Херсон" вижили. Вони й надалі підтримують зв'язок з пані Мариною, приїжджають на роковини Віталія та часом зустрічаються з нею. Саме вони допомогли організувати місце пам'яті про Віталія на Майдані Незалежності.
Більше немає радості: про життя після втрати сина
Найважче, зізналася пані Марина, повірити, що сина більше немає. Ще в 15 років він поїхав на навчання й додому приїжджав лише на вихідні. Вона звикла, що Віталій просто не вдома, що ось він може подзвонити або написати повідомлення.
Віталій з родиною / Фото надане 24 Каналу
Після загибелі Віталія мамі повернули його телефон. Іноді вона переглядає фото на ньому і надсилає собі в телеграм. А потім бачить повідомлення від сина. Знає, що це не він, але серце щоразу розривається від болю.
"Мені так тяжко без нього. Наче більше немає радості в житті. Нічого мені не допомагає. Я вже й до лікарів ходила, але нічого не можу зробити з цією пустотою, що лишилася після його загибелі, нічим не можу її заповнити", – поділилася пані Марина.
Віталій Смольковський – хлопчик, який вирізав з дерева пістолети та змушував сестру грати з ним у "війну" – здійснив свою дитячу мрію й став військовим. Та ціною цієї мрії стало його життя, а для рідних – біль, який залишиться назавжди. Як і пам'ять про нього, що зігріватиме їхні серця.