Сергій Якутович - унікальний художник, чиї роботи знаходяться поза часом та жанрами

Сергій Якутович давно вийшов за межі такого поняття, як художник. Він - феноменальний, він такий один, - каже галерист Павло Гудімов.

Дитинство Якутовича минуло у батьківській майстерні. Там, серед клаптиків маминих живописних робіт, татових гравюр та численних книжок - і почав складатися його унікальний авторський стиль. З 14 років юнак професійно займається мистецтвом.

“Я виріс у такому середовищі, що просто є мистецтво, але воно було поза середовищем. Коли ти приїздив на захід, там всі казали – “що з тобою робити? В якому контексті тебе сприймати? Якщо тебе сприймати як приїжджого з тодішнього Радянського Союзу - то ти не звичний для нас дисидент””, - розповідає художник Сергій Якутович

З 1976 року художник активно співпрацює з видавництвами України та Росії. До часів Незалежності він ілюструє чи не усю класику світової та вітчизняної літератури: твори Пушкіна, Толстого, Дюми, Гончара, Гоголя, малює картини до французького епосу "Трістан та Ізольда", оформлює книжки Ліни Костенко. Загалом - майже дві сотні видань.

Робота художника не залишається непоміченою. На початку кар’єри Якутович стає наймолодшим заслуженим художником Радянського Союзу, володарем чималої кількості нагород на Батьківщині і за кордоном. Щоправда, усі вони, за словами самого художника, - просто даність. Ніби підтвердженням його словам стає маленький ведмедик з кухонного столу - з орденом родини Мазепи на плюшевих грудях.

“Я нікуди ніколи не лізу. Всі ці, навіть погони, я просто брав їх, бо просто прийшов час”, - каже художник Сергій Якутович.

Автор випускає унікальну графічну серію з портретів усіх українських гетьманів. Кожен з них - не просто сторінка з підручника по історії, а - жива людина.

Шукає себе Якутович і у кіно. Стає головним художником фільмів "Молитва за гетьмана Мазепу" Юрія Іллєнка, телефільмами "Ще як ми були козаками", "Загублений рай". А у 2005 долучається до масштабного проекту - фільму Володимира Бортка "Тарас Бульба". Якутович малює понад 2,5 тисячі ескізів і майже всі вони входять до фільму.

“Я побудував 480 метрів декорацій, але сказали - "слишком красиво!". Там є маленька частина. От, наприклад, у фільмі, хутір Тараса - один до одного. Так, як намальовано, - так і побудували”, - розповів художник Сергій Якутович.

Я ще такого художника не бачила. Художника по-костюмах, який малює не тільки костюм для образу, а він промальовує фігуру, типаж, героя, таким, який він існує насправді, і він його одягає, - каже керівник театру Ірина Ступка.

Після прем’єри критики наголошують - фільм варто дивитися, щоправда, лише через роботу художників та гру Богдана Ступки. Останній відіграє у творчості художника значну роль - надихає. До 70-літнього ювілею актора той випускає серію графічних робіт, в кожній з яких - не просто Ступка в ролі, а її багатогранна структура.

“Неповторно, я не знаю, хто ще так робить? Це все правда. І сам Якутович - це така людина, як небожитель. І такі його роботи”, - сказав актор Євген Нищук

У 2009 наважується Сергій Якутович і на сміливий арт-проект. Істини щодо безсмертних образів з книжок Гоголя відтворює у інсталяціях з пластикових скульптур, відео та музики. Проект за підтримки ЮНЕСКО показують у Парижі, Львові, Москві та Києві.

Червоною ниткою у творчості Якутовича стає і тема жінки. Різна в картинах - цнотлива чи відверта, в житті художника вона одна - дружина Ольга.

“Ми дорослішали поруч, ставали художниками поруч, будували родину, весь час поруч. В житті я жив спочатку для батька, а потім я жив для неї. 4 роки - що я там придумував, якісь проекти і тому подібне, але оговтатись я не можу. І, напевно, ніколи не оговтаюсь”, - каже художник.

Смерть дружини робить з Якутовича ще й філософа-одинака. Він - поза медійним простором. У тиші, серед численних книжок, відкриває для себе слово.

“Раніше, коли я читав книжки, я розумів, що треба все це проілюструвати, бо в мене весь час картинки-картинки. А тепер відкривається слово - безкінечне, зі своїм звучанням”, - розповідає Сергій Якутович.

Ілюстрації з-під пальців художника виходять за межі людської уяви, невеликий аркуш живе власним життям. Щоправда, після серйозних проблем зі здоров’ям ювелірно сплітати образи на папері Якутовичу все важче.

Втім, сповнений ідей він не покладає рук - планує взятися за ілюстрації до творів Лермонтова, викладає в університеті та працює над фільмом "Поводир" Олеся Саніна. Жартує, що у найгіршому випадку у нього все вийде, та досі потай мріє про власне кіно.