Заяви Дональда Трампа щодо розвідданих, можливе енергетичне перемир’я між Україною та Росією та нові загрози з боку Кремля можуть мати значно серйозніші наслідки, ніж здається на перший погляд. Водночас ситуація на Близькому Сході та дії російських спецслужб створюють додаткові ризики для України й Заходу.

Військовий оглядач з Ізраїлю Давид Шарп в ексклюзивному інтерв'ю для 24 Каналу пояснив, наскільки критичною залишається підтримка США для України, чим небезпечні хусити та як Росія посилює тиск на європейський оборонний бізнес.

Дональд Трамп вирішив пошантажувати нас розвідданими. Як пише Financial Times, президент США каже, що це Зеленський не хоче закінчення війни. Але ж ми розуміємо, що наше припинення дозволило б оживити російську військову машину, адже вона страждає від ударів по нафтових об'єктах. Наскільки важливо продовжувати, попри шантаж Трампа?

Росія, безумовно, страждає. Росія зазнає збитків від цього. Будь-який збиток – це або менше грошей на війну, або удар по рівню життя. Одне з двох, правда.

Можна, звісно, залишати витрати на війну тими самими, але тоді страждає рівень життя. Навіть Путін казав, що удари по НПЗ, якщо я не помиляюся, вибили 1% ВВП. Утім, це лише легка ілюстрація.

Взагалі, коли завдаються удари такого типу, звісно, до уваги повинні братися всі аспекти. Те, що партнерам України, і зараз Трамп не є винятком, не дуже подобаються українські удари по об'єктах, пов'язаних із нафтовою інфраструктурою Росії, не секрет.

І за адміністрації Байдена висловлювалися подібно. Не випадково Україна довгий час, наприклад, не атакувала танкерний флот Росії в Чорному морі без жодного зв'язку з безпілотниками. Звісно, і в Європі теж не дуже люблять зростання цін на нафту.

Є тут важливий елемент політичного маневру, коли Україні, з одного боку, важливо завдати максимальної шкоди Росії, з іншого боку – відповісти Росії хоч якось, хоча б частково на ті удари, які Росія, не соромлячись, завдає по Україні. З іншого боку, потрібно маневрувати між тими чи іншими побажаннями партнерів, щоб не стало гірше. Це дуже непроста ситуація, коли ти від когось залежиш.

Причому партнери можуть це в більш грубій публічній формі робити, як ми це бачимо останнім часом, можуть робити це завуальовано, але цю проблему ніхто не знімав. І, на жаль, тут не завжди просто знайти оптимальний підхід. Іноді кроки, які приносять успіх у конкретному напрямку, можуть принести проблеми в інших.

На жаль, таке життя, і завдання політика та стратега – знаходити максимально ефективний баланс для власної держави.

А далі важливо розуміти, що в Росії є чимало вразливих точок. І для того, щоб на ці вразливі точки найбільш ефективно тиснути, необхідний широкий спектр озброєнь і засобів ураження.

Якби в України був по-справжньому широкий спектр засобів ураження, Україні було б легше маневрувати, зокрема враховуючи або не враховуючи побажання партнерів. Завжди можна не враховувати побажання партнерів, але важливо розуміти, що через це можуть бути наслідки.

Відповідно, президенту Зеленському та українському керівництву належить виробляти максимально ефективну стратегію, таку, що максимально приносить користь для України, щоб, з одного боку, завдати Росії максимальної шкоди, а з іншого боку – робити все, наскільки це можливо, щоб не постраждали відносини зі Сполученими Штатами.

Бо можна скільки завгодно висувати претензії Трампу, але є речі, від яких Україна залежить. І якщо ці речі зникнуть, то це може негативно позначитися і на ситуації на фронті, і на можливості завдавати ударів у глибині Росії. Загалом усе це дуже непросто, усе це неприємно, і я можу лише побажати знайти тут оптимальне рішення.

А розвіддані можуть замістити Франція, Естонія, Європа може замістити американський обсяг і точність?

Очевидно, ні. Але це залежить від конкретних обставин. Розвіддані бувають найрізноманітнішого типу.

До речі, для завдавання удару по якомусь НПЗ також використовуються поточні розвіддані, і насамперед не ті, за якими повинні зрозуміти, де НПЗ розташований. Наприклад, де розташовані в поточний момент засоби ППО.

Одна справа, яку українці знають, а інша справа – на шляху. Якщо ти можеш завдяки розвідданим намалювати правильний маршрут так, щоб безпілотники обійшли засоби ППО, у тебе різко підвищуються шанси вразити той самий НПЗ, наприклад.

Загалом у європейських країн є деякі можливості, вони досить суттєві. Але в американців можливості більші. Це стосується і стартів балістичних та крилатих ракет. Це стосується своєчасного попередження. Це стосується, зокрема, дуже багатьох даних тактичного характеру.

Я не знаю, що саме зараз отримують українці від американців і в якому режимі, але вважається, що отримують. Були свого часу витоки, що під час українського наступу у 2023 році в буквальному сенсі вдавалося зрозуміти, що розташовано на сусідньому пагорбі і як це щось знищити або, навпаки, уникнути загрози.

Крім того, є й інші моменти, які теж не варто забувати. Американці постачають Україні допомогу, за рішеннями, ухваленими ще в адміністрації Байдена. Ця зброя і боєприпаси, замовлені на американських підприємствах або на іноземних підприємствах.

Американці постачають за гроші озброєння. Це дуже суттєво. Тому тут і в разі відсутності доброї волі теж можуть бути суттєві проблеми.

Залежність – це дуже і дуже погано. Тим більше, коли Трамп не соромиться у виразах. Ізраїлю доводилося стикатися з такою ситуацією дуже багато разів і з іншими адміністраціями, і навіть президент Трамп періодично проявляв нетерпимість.

Що вдіяти? Таке життя. І до цього життя потрібно оптимально пристосовуватися, звісно, наполягаючи на власних інтересах насамперед.

І бажано це робити на кулуарному рівні, терпляче, незважаючи на всю болючість ситуації, раз по раз роз'яснюючи, що до чого і чому. Виходу немає. Це боротьба за власну національну безпеку.

Інтерв'ю з Давидом Шарпом: дивіться відео

Очікувати раніше проханої нами ініціативи про дозвіл дати можливість використовувати Starlink для удару вглиб Росії на 200 кілометрів для точності вже, напевно, не варто, враховуючи, що Маск каже Трампу, що Україні потрібен інший президент. Напевно, про це варто забути?

Справа, по-перше, не зовсім у Маску від самого початку, і ми повинні звернути увагу, що майже 5 років минуло, і досі цього дозволу не дали. Хоча я впевнений, що це питання порушували навіть ледь не в перші місяці війни.

І тим більше я вважаю, що роль Ілона Маска тут другорядна. І американці, і за попередньої адміністрації, і за нинішньої, і не тільки американці, а й європейці вважають цей крок ескалаційним. Тобто вони побоюються, очевидно, того, що Росія, отримавши чутливі удари, може зайти далі.

А чутливі удари по російській території – це те, що принесуть Starlink, які діють за сотні кілометрів у глибині Росії.

Якби Вашингтон, тобто президент США, за сукупністю порад своїх наближених вирішив, що це те, що потрібно, і запропонував би це зробити Маску, я не думаю, що Маск би відмовився. Насамперед це політичне рішення.

І, на жаль, це одне з тих політичних рішень, які не ухвалювалися або ухвалюються із затримкою, в цьому випадку не ухвалюються протягом усіх років війни через побоювання ескалації.

Близький Схід: хусити, Саудівська Аравія і ризик великої ескалації

Коли Трамп просить нас не бити по НПЗ Росії, сам він розглядає відновлення ударів по Ірану. Після атаки на аеропорт Ер-Ріяда президент США допустив можливість нових військових дій проти Тегерана. Коаліція на чолі із Саудівською Аравією поклала відповідальність за напад на єменських хуситів і пообіцяла жорстку військову відповідь. Чи варто чекати ескалації? Саудівська Аравія діятиме сама по собі чи все-таки з Трампом? Який може бути тут результат і сценарій?

Конкретно щодо цього випадку він якраз говорив про зважування можливості відновити удари по хуситах. Однак проти Ірану така можливість завжди зважується.

І прийнято вважати, що шанси на відновлення бойових дій проти Ірану зростають після проміжних виборів, коли фактор проміжних виборів, неважливо якими будуть їхні результати, уже не буде заважати Трампу. Тоді шанси зростають.

Тим більше, що з Іраном ситуація дуже цікава. Іран перебуває в реальній блокаді, фізичній блокаді. Іран не здатний перешкодити проходу нафти через Ормузьку протоку.

Тобто вони атакують судна, але дуже неефективно. Американці проводять судна через Перську, через Ормузьку протоку. Загальна кількість нафти без іранської практично така, як і була до війни, що проходить через Ормузьку протоку.

Відповідно, для Ірану ситуація, коли він у блокаді, а з іншого боку всі начебто живуть як ні в чому не бувало, але з певними обмеженнями, абсолютно неприйнятна. І іранці, швидше за все, зірвуться і захочуть щось зробити, щоб цю ситуацію змінити.

Зірвуться – це або удари по арабських країнах, щоб перевернути стіл, або удари по американцях. Або американці вирішать, що в них усе одно вже зараз більшою мірою розв'язані руки, а Іран не виявляє готовності до компромісу з точки зору ядерної програми, і після виборів зроблять ті чи інші дії.

Цей окремий випадок із хуситами та Саудівською Аравією, на мій погляд, ситуація взагалі дуже цікава і показова. Удар балістичною ракетою середньої дальності, близько 1000 кілометрів, влучив в аеропорт, призвів до величезної шкоди, величезної кількості жертв, поранених.

Аеропорт для спадкоємного принца Саудівської Аравії Мухаммеда бін Салмана – це особливо важливе місце. Саудівська Аравія намагається стати таким міжнародним центром буквально всього. Залучають інвестиції, інвестують величезні власні гроші в різні проєкти. І аеропорт – це одна з вітрин.

Відповідно, коли балістика прилітає в аеропорт, це колосальний медійний збиток, окрім матеріального і людського, це ще й медійний збиток, який показує безсилля Саудівської Аравії проти ось цих хлопчиків у капцях. Але насправді все не так просто.

Багато з них у капцях, але це не заважає їм уміти воювати і, зокрема, запускати балістичні ракети. А багато з них у кадр не потрапляють, але в них усе добре з формою одягу і ще більш непогано з умінням воювати, і з володінням сучасними засобами.

Хусити атакували літак в аеропорту Ер-Ріяда / Reuters

Я нагадаю, ще понад 10 років тому вони успішно застосовували іранські безекіпажні катери. Вони запускають балістичні ракети по Ізраїлю на 2000 кілометрів. Безпілотники їхні атакували навіть Тель-Авів, заходячи з боку Середземного моря і облітаючи всю територію по Єгипту, не кажучи вже про саудівські об'єкти найважливіші.

І вони вміють діяти в рамках сухопутної війни на тій особливій території, якою є Ємен. Звісно, у них дуже хороші помічники. Це Корпус вартових ісламської революції, Хезболла.

Вони стріляли періодично балістикою по Ер-Ріяду і важливих об'єктах Саудівської Аравії, але або спрацьовувала ППО, або влучали не дуже точно. Цей випадок показовий і для Близького Сходу, і для міжнародної політики тим, що поки хтось кудись стріляє, але не влучає, здається, що ситуація під контролем.

Або ось тут ППО збиває, ось тут начебто промахнулися, у пустелі щось упало, нічого страшного, життя йде своєю чергою. І раптом одна з таких ракет влучає нарешті туди, куди хотіли ті, хто запускав. І все змінюється кардинально, тому що це вже стратегічні наслідки.

І наслідки дуже важкі, як я вже сказав, вони візуалізовані, до того ж і репутаційні. Якби ця ракета влучила в який-небудь житловий будинок десь у житловому районі в Саудівській Аравії з тими ж результатами, то ці результати, незважаючи на загибель такої ж кількості людей, були б менш страшними, менш проблематичними.

Сьогодні саудівці дуже і дуже важко постраждали. Це іміджевий удар для країни, яка є найбільшим виробником нафти і претендує на лідерство в ісламському світі, у сунітському. Вони намагаються максимально долучити до можливої операції проти хуситів усіх своїх партнерів, які впираються і не дуже хочуть воювати.

Тому що лізти пішки в сухопутну операцію проти хуситів не хоче ніхто, і самі саудівці. А не сухопутної операції недостатньо, скільки б ти їх не бомбив, оскільки вони товстошкірі і не особливо чутливі до втрат. Та й об'єктів важливих у них небагато.

Скільки б ти їх не бомбив, ти можеш лише посприяти своїм проксі, які можуть більш-менш успішно або менш успішно наступати, але ти не зможеш вирішити хуситську проблему. Американці, однак, явно перебувають під суттєвим пресингом з боку Мухаммеда бін Салмана.

Він дуже важливий для Сполучених Штатів і для Трампа особисто. Це найважливіший економічний партнер і покупець усього, чого завгодно американського, і потенційний інвестор. І коли саудівцям погано, вони шукають усіх, кого можна залучити, зокрема американців.

Трамп дуже не хотів як мінімум до виборів щось робити проти хуситів. Він чудово розуміє, що можна побомбити їх, але це суттєво не змінить ситуацію. Тобто без сухопутного наступу, який сьогодні нікому здійснювати, можна лише злегка поліпшити обстановку.

Але коли ракета влучає куди не потрібно, то ситуація стає терміновою. І ми бачимо, що тон президента США змінився. І, можливо, здається, що найближчим часом саудівський принц буде більш переконливим для нього.

До речі, незважаючи на дуже сучасну авіацію, це дуже показовий приклад. У Саудівської Аравії чудова матеріальна база з точки зору літаків та інших цікавих засобів озброєнь. Утім, вони є яскравим прикладом того, що не зброя, а люди – це головний фактор.

Якщо люди не навчилися користуватися цією зброєю. Якщо система і механізм не створені за багато років, а просто куплені ті чи інші компоненти за великі гроші, то система і механізм не є системою, а є чимось малоефективним.

Відповідно, саудівці не здатні на високому рівні з точки зору розвідки визначати цілі противника, не здатні ефективно діяти в реальному часі, не здатні здійснювати велику кількість бойових вильотів на день, яка дає інтенсивність.

І їхні ВПС, незважаючи на те, що про такі ВПС, напевно, мріяли б будь-які країни з точки зору матеріальної бази, не виявляють високої ефективності.

І завдання саудівців сьогодні за допомогою американців та інших не особливо охочих партнерів – підвищити ефективність своїх ВПС. Удари в реальному часі, більше вильотів.

Що я можу сказати? Якби в України була ось та матеріальна частина, яка зібрана саудівцями, я маю на увазі військово-повітряні сили, і якби припустити, що українці б їх освоїли на найвищому рівні, то війна з Росією йшла б за зовсім іншим сценарієм.

Але, як ми бачимо, у саудівців такого роду інструмент працює лише частково, навіть проти противника, який, здавалося б, мав би викликати сміх, а не повагу. Однак хусити не повинні викликати сміху ні в кого.

Чи спрацює енергетичне перемир'я між Україною та Росією?

Дональд Трамп оголосив енергетичне перемир'я між Україною та Росією. Ви вірите в перспективу того, що це реалізується?

Бувало таке, що прямо під час ефіру відбуваються найважливіші події. Одного разу Трамп уже оголосив про енергетичне перемир'я і щось на кшталт цього, але, як виявилося, він поквапив події.

Ми в найближчі хвилини і години зрозуміємо, що це таке. Але важливо зазначити таке: Росія порушить щось чи ні, це може залежати тільки від того, чи вигідно Росії порушити, чи, навпаки, чи вигідно Росії дотримуватися.

Батоги і пряники щодо Росії дуже суттєві при укладенні договору, у неї є величезний інтерес дотримуватися перемир'я. І навпаки, якщо батоги слабкі або Путін їх не вважає достатньо суттєвими, звичайно ж, вони можуть порушити в будь-який момент. Батоги – це насамперед українські можливості вогневого ураження.

Те, що Україна вже продемонструвала, те, що може продемонструвати найближчим часом, удари по російських найважливіших об'єктах – це підштовхує Росію до укладення того чи іншого перемир'я. Ймовірно, є ще якісь пряники від Сполучених Штатів.

Якщо в цілому Україну влаштує ситуація, коли за сукупністю батогів і пряників удари по важливих українських об'єктах не завдаватимуться, це подія зі знаком плюс. Безумовно.

І залишилося дочекатися роз'яснення, чи відбулося воно, і наскільки ця подія, наскільки цей договір на даний момент гіпотетичний, наскільки в ньому задоволені інтереси сторін. Якщо в Росії не буде інтересу його порушувати, якщо це вигідна для неї угода і насамперед заради безпеки власних об'єктів, то це буде найкращим стимулом.

Водночас, якщо це триватиме певний час, а потім зима, Росія може якраз накопичити ракети. Чи не може тут бути більше ризиків, ніж вигод?

Давайте ми поки міркуємо дуже гіпотетично, я якихось додаткових ризиків не бачу. Ситуація, я зараз говорю з військової точки зору, важка. Росія може атакувати вже будь-якої секунди українські об'єкти.

Не те щоб Росії потрібна була перерва, щоб після цієї перерви стати ефективною. Вони можуть бити по електростанціях та інших об'єктах тут і зараз щодня.

Ба більше, у Росії є ще вікно можливостей з точки зору реактивних дронів. І це вікно може звузитися або закритися. Я не впевнений щодо "закритися", але звузитися воно цілком може.

Якщо в України виявляться можливості, які лякають Росію, то шанси на зрив угоди різко падають. Україна теж повинна накопичувати в рамках перерви, угоди, перемир'я або по ходу бойових дій накопичувати можливості і покращувати їх.

Тільки власні можливості України є ключовим фактором у всьому, що стосується такого роду перемир'їв. Півтора року перемир'їв де-факто не було, хоча були ті чи інші негласні домовленості періодично між сторонами. Наприклад, зернова угода і так далі, коли не завдавали ударів по об'єктах одне одного.

Але зверніть увагу, зернова угода теж працювала не тому, що Росія з доброти душевної її уклала, а тому, що вони побоювалися наслідків з боку України. У цьому випадку наслідки з боку України були вельми суттєвими.

Якби вони були набагато суттєвішими, я б вам відразу сказав, і я це завжди говорив, шанси на те, що Росія піде на вигідне енергетичне перемир'я, різко б зросли. І шанси на те, що вона його порушить, різко б упали.

Тому що принцип тут простий. Якщо тобі боляче, ти завжди зважуєш ситуацію. А чи варта шкурка вичинки? Чи варто завдавати противнику ударів, якщо тобі ці удари будуть дуже і дуже чутливими?

Подивимося. Залишилося дочекатися результату, умов, що до чого. Але про перемир'я енергетичне говорили досить багато всі останні дні.

Ми знаємо, що Україна цього хотіла. Путін робив вигляд, що для нього це другорядне, третьорядне. Мовляв, йому важливіше завдати Україні шкоди. Цілком імовірно, він набивав ціну, намагаючись домогтися від Сполучених Штатів додаткових поступок. Ось і подивимося, що в підсумку сталося.

Замах на менеджерів – це якраз частина стратегії російської держави. Це цілком у правилах їхньої гри.

Повідомляється про можливий замах на прем'єра Польщі Дональда Туска, міністра оборони Владислава Косіняка-Камиша, а також Financial Times пише про те, що Кремль оголосив полювання на топменеджерів європейських оборонних компаній. Наскільки високі ризики тут, що вони почали реалізовувати свої погрози від весни? І яка мета – залякати європейських партнерів і на вищому військово-політичному рівні, і на рівні оборонних бізнес-компаній?

Політики, тим більше чинні, і керівництво бізнес-компанії – це кардинально різні речі. Замахи на політиків, такі, коли можна прив'язати спецслужби згідно з правилами гри, начебто не здійснюються зараз.

Я не бачу сенсу і не бачу причин, чому б Росії йти на цей крок, зокрема й тому, що це може скінчитися погано для її політиків. А ось із менеджерами зовсім інші обставини.

З приводу цієї змови щодо польських лідерів нам належить почути інформацію або її не озвучать. Там якісь повідомлення електронною поштою були. Можливо, це чиясь особиста ініціатива або ігри в залякування.

А ось на відміну від спроб навіщось здійснити замах на чинних політиків Польщі, замах на менеджерів – це частина стратегії російської держави. Це цілком у правилах їхньої гри. Вони вже здійснювали такого роду замахи. Ми це знаємо.

І завдання тут навіть не просто вбити або поранити конкретного керівника фірми чи, можливо, конкретного навіть інженера, тут бажання залякати. Мета Росії – це змусити західні країни змінити курс щодо підтримки України. І заради цього створюється атмосфера страху.

Якщо ти намагаєшся здійснити реальні замахи або навіть досить незграбні, це реальні кроки. Це не просто розмови. І ці кроки змушують багатьох задуматися, зокрема якихось західних політиків і конкретно керівників тих чи інших компаній.

Уявіть собі бізнесмена або того самого топменеджера, який живе – поживає, горя не знає, працює над розширенням власного виробництва, все в нього добре, і раптом він перетворюється на людину, яка є реальною ціллю для ворожих спецслужб. Тобто потрібно ризикувати, потрібно побоюватися за своє життя, міняти його умови в буквальному сенсі.

І деякі з таких людей поставлять собі запитання: "А навіщо воно мені потрібно? Навіщо я буду заради цієї України старатися, коли мені такі проблеми на мою голову?"

Це може мати певний ефект. Принаймні так вважають російські спецслужби. Ми знаємо достеменно подібного роду випадки.

Це інтерв'ю було скорочено, виправлено та відредаговано для кращого розуміння аудиторією.