Історія про іншу реальність
Висока, струнка, з бездоганною зачіскою, ідеальні брюки і блуза, шийна барвиста хустка. В руках – досить велика сумка зі скромним лого Karl Lagerfeld. Вона пахла тонкими парфумами, була без грама зайвої косметики – з доцільним і стриманим макіяжем.
Вас також може зацікавити: Досить триматись за мамину спідницю: чому Росія досі залежна від України
Ця жінка виглядала достойно і круто. Такою жінкою хотіла б бути я. Коли мені виповниться 70 і більше.
Ми привітались, посміхнулись одна одній, я сіла в своє крісло – і заснула. А політ тривав годину, відстань між містами невелика. Пів годинки я десь і подрімала, і відкрила очі.
Жінка пожвавилась і ми почали розмову. Ну, як розмову, так, обмін репліками. Я не знаю англійської мови, на превеликий жаль. І не питайте мене, чому я досі її не вивчила. Тому, з мого боку, це був набір стандартних слів і фраз. Вона мене запитала, звідки я? Відповідаю, що з України.
І тут вона збуджується, скрикує, очі наповнюються слізьми:
– Ukraine?! Ukraine?! O, my God! (– Україна?! Україна?! О Боже!)
Із того, що я зрозуміла: її батька ще дитиною привезли з України, з села в Херсонській області. Ні вона, ні батько жодного разу не приїжджали в Україну. Але вона знає, звідки її коріння, цікавиться справами в Україні. Сказала, що займається бізнесом і у Вашингтоні у неї ділова зустріч.
Ще пів години ми намагались розмовляти. І це був мій сто третій раз, коли я дуже пожаліла, що не знаю англійської мови.
Обкрадені радянською владою
Прощалися ми вже як рідні. У неї не було багажу, але вона пішла разом зі мною отримувати мою маленьку валізу. Її зустрічав молодий чоловік із зовнішністю голлівудської зірки. Чи треба говорити, що він теж пішов забирати мою валізу?
На прощання ми обійнялися, вона стиснула мою руку:
– Ukraine! What happiness! (– Україна! Яке щастя!)
Читайте також: Я ненавиджу ту прокляту державу
Сказати чесно, про що я думала, дивлячись їй вслід?
Думала, що якби її батько, а, значить, і вона, залишились там, в херсонських степах, то її життя точно було б іншим. Іншою була б зачіска, туфлі, шийна хустка. І, скоріше за все, не було б лого Karl Lagerfeld на її повсякденній сумці...
І це не лише про цю канадську прекрасну жінку. Це про те, що у нас у всіх – у малих, дорослих, ненароджених і знищених, – вкрала радянська влада.