Неадекватна оцінка можливостей України та слабкості Росії призвела до повільних темпів постачань зброї та санкційного тиску на Москву. Проблема будь-яких далекоглядних прогнозів полягає в тому, що диктатори, які остаточно втратили розум, ніколи не спираються на реальні дані, коли планують свої злочини. Втім, попри те, що світ досі перебуває у певній турбулентності, 2022 зрештою став переломним та визначив певні тенденції. 24 Канал, спираючись на аналіз західних аналітиків, вирішив спрогнозувати, яким може бути 2023 для України та світу.

До теми Відродження Європи та двополярна система з Китаєм: як 2022 та війна змінили світ

Одним із головних висновків, який світ зробив з 2022 року стало те, що Україна виявилася набагато стійкішою та сильнішою державою, ніж того очікували на Заході, а тим паче в Росії. Ідея росіян про "легку прогулянку" перетворилася на понад 100 тисяч загиблих російських військових, тисячі одиниць знищеної техніки та жорстку ізоляцію від решти світу.

Владіміру Путіну не вдалося захопити всю Україну, а території, які він "урочисто" оголосив новими регіонами Росії, поступово повертаються під український прапор. Військово-політичне командування України не соромиться у прогнозах. Політичні та військові діячі прогнозують вихід на кордони 1991 року вже до кінця цього року. Водночас це дуже сильно залежить і від рішучості Заходу в питаннях постачань зброї та техніки, а також фінансової підтримки України.

Чому Захід досі вагається

Натомість Захід все ще вагається щодо передачі танків, які є складовою частиною в запиті Залужного. Наразі ситуація виглядає доволі складною, адже жоден із основних союзників України не хоче першим йти на цей крок. Ця позиція додає сумніву військовим експертам щодо реалістичності таких постачань.

Натомість українські дипломати запевняють, що робота над цим питанням не вщухає ні на день, наголошуючи, що ще не так давно Україна навіть і мріяти не могла про ті типи зброї, які сьогодні так активно збільшують втрати росіян у звітах Генштабу.


Українcькі воїни ведуть важкі бої на Донеччині / фото NYT

Візит Володимира Зеленського до США став ключовою подією наприкінці року. Західні ЗМІ почали роздуми на тему того, що Джо Байден міг обговорювати зі Зеленським різні варіанти завершення війни. При чому, навіть ті, які в Україні могли б сприйматися як капітулянтські. Згодом, голова МЗС Дмитро Кулеба спростував ці твердження, заявивши, що "мирні плани", які б грали на руку Росії взагалі не підіймалися під час особистої розмови президентів України та США.

Вже після візиту президента в США, Україна провела низку контактів з представниками інших країн, які підтвердили наміри продовжувати підтримку. Генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберг також заявив, що збільшення постачань зброї прискорюють закінчення війни. Наступним ключовим моментом, який має визначити вектор підтримки з боку Заходу називають зустріч у Рамштайні, яка має відбутися вже у січні. Якщо підтримка України буде продовжуватися, а за деякими типами зброї – збільшуватися, повна деокупації українських територій виглядає цілком реалістичною.

Низка західних видань вважає, що війна в Україні не закінчиться до кінця цього року, а буде продовжуватися в 2024. Вони посилаються на нерішучість Заходу в питаннях постачання техніки, а також на те, як російська влада готує населення до довготривалого конфлікту. Нові хвилі мобілізації разом із закритими кордонами дозволять росіянам ще тривалий час здійснювати тиск на фронті, а можливо навіть і піти в новий масштабний наступ, хоча й успіх такої атаки оцінюють доволі низько.

Владімір Путін від початку планував це вторгнення для того, щоб продати його населенню та здобути певний ступінь легітимності ще на 12 років свого правління, після виборів у 2024 році. Задля цього, російський диктатор і переписував конституцію Росії, де фактично обнулив терміни свого правління. Політичні експерти вважають, що Кремль готує підґрунтя, щоб перенести голосування на 2023 рік та навіть залучити до нього жителів окупованих територій України.

Водночас поки невідомо чи збирається сам Путін балотуватися на новий термін. Кремлівські "соціологи" малюють високі рейтинги підтримки війни з Україною, які наразі й можна вважати рейтингами популярності Владіміра Путіна. Водночас кожна хвиля мобілізації суттєво знижує ці показники, а економічна ситуація в країні, що поступово погіршується під тиском санкцій, лише прискорює це падіння.


Рейтинги Путіна все ще високі / фото AFP / Getty Images

З огляду на це, Кремль не відкидає варіанти транзиту влади від Володимира Путіна до іншого керованого ним кандидата. Сам Путін у такому випадку має обійняти почесну посаду, але фактично залишитися другою людиною в державі.

Швидше за все, Владімір Путін задля збереження своєї влади та досягнення того, що він може продати росіянам як "перемогу" у війні, робить ставку на нерішучість Заходу в підтримці України, а також очікує розколу всередині наших союзників.

Для цього Путіну не так важливо пройти через власні електоральні цикли, як дочекатися подібних змін у США та Європі. З огляду на риторику тих же радикальних "трампістів", ймовірно, Путів вважає, що це його єдиний шанс хоч якось вийти з ситуації.

Одним із найбільших здивувань 2022 року став частковий провал Республіканської партії на проміжних виборах у США. Зазвичай, партія, яка перебуває в опозиції до чинного уряду перехоплює повний контроль над Конгресом, але демократам вдалося зберегти за собою Сенат і віддати Нижню Палату з доволі низькою перевагою республіканців.

Чому "Червоного цунамі не сталося"

Західні експерти пояснювали такі невтішні результати Республіканської партії занадто радикальною позицією трампістського крила серед республіканців. Риторика багатьох кандидатів від експрезидента була не просто направлена проти діяльності Демократичної партії, а сконцентрована саме на припиненні постачань зброї та допомоги Україні, подекуди переходячи до відверто проросійських висловлювань.

Таким чином, трампісти фактично вистрілили собі ж у коліно, адже на президентських виборах однією з головних претензій демократів до Трампа була саме проросійськість тодішнього президента та його позитивне ставлення до Владіміра Путіна. Сам Трамп тоді всіляко це заперечував, наголошуючи, що він просто намагався проводити виважену зовнішню політику. Втім, сьогодні його наближеність до Путіна стає все більш очевидною.

Дональд Трамп хоче знову забрати владу в США / фото AP

Водночас Трампа ще зарано списувати з розрахунків. Опитування у Сполучених Штатах дуже сильно відрізняються та свідчать про те, що боротьба за вплив всередині Республіканської партії наростає. При цьому, мовиться не лише про цих двох. Серед республіканців є ще низка амбітних кандидатів.

Політичні експерти в США вважають, що велика кількість учасників майбутніх праймеріз може зіграти на руку Трампу. Поки менш впізнаванні кандидати будуть боротися між собою, Трамп гратиме на цьому, посилюючи свій вплив.

Президент Джо Байден також має намір оголосити про балотування на другий термін вже найближчим часом. Байден сьогодні має доволі низькі рейтинги схвалення, а також він є найстаршим президентом США. На момент інавгурації у 2024 році йому виповниться 82 роки. Втім, Байден все ще залишається найпопулярнішим політиком від Демократичної партії, отже якусь альтернативу чинному голові Білого Дому серед демократів відшукати важко.

Водночас попри те, що проти Трампа нині відкрито низку кримінальних справ, це не завадить йому вести президентську кампанію. Навіть обвинувальний вирок не спинить Трампа, адже в США кандидат може обиратися навіть з в'язниці. Отже, ймовірне повернення Дональда Трампа може стати однією з основних тем в американській політиці протягом всього року.

Реакція Європи на війну в Україні стала справжнім здивуванням для Владіміра Путіна. Кремль очікував розбрату серед європейських країн, робив ставку на енергетичну залежність від російської нафти та газу, а також сподівався, що потік мігрантів з України спровокує внутрішню кризу в Євросоюзі. Зрештою, всі ці прогнози провалилися.

Європейці відчули, що безпека, до якої вони звикли виявилася радше ілюзією, адже на континенті все ще залишаються режими, здатні підірвати увесь світовий порядок, встановлений після Другої світової війни, заради своїх політичних амбіцій. З огляду на це, Україна дійсно виявилася форпостом Європи, якому вдалося стримати загрозу зі Сходу.


Європа аплодує Україні за сміливість та захист спільних цінностей / скриншот з відео

2022 став роком розв'язання давніх проблем, навколо яких тривалий час точилися дискусії всередині Європейського Союзу:

  • ЄС вдалося здихатися залежності від російських енергоносіїв. Диверсифікація постачань нафти та газу призвела до різкого падіння долі РФ на європейському ринку. Жорсткого стрибка ціни при цьому не відбулося, а навіть навпаки, ціна того ж газу постійно падає.
  • Не менш важливим є також питання безпеки. Європа нарешті зрозуміла, що питання миру на континенті повністю залежить від здатності силою цей мир захистити. Таким чином, очікується просування безпекових реформ на рівні європейських інституцій та закладення основ майбутньої європейської армії. Для цього Європа має розширити положення про колективну оборону та зміцнити партнерство зі своїми союзниками.

Сьогодні одним з ключовим союзників ЄС, який фактично захищає всю Європу, є Україна. Для допомоги нашій державі європейці витрачають великі суми коштів та боєприпасів, проте це також дало змогу вдихнути нове життя у ВПК європейських країн. Зрештою, це може стати визначальним у майбутній обороноздатності всього Європейського Союзу.

Російське вторгнення в Україну продемонструвало Китаю, що їхній головний союзник у протистоянні з Заходом виявився далеко не таким потужним, як він сам себе малював тривалий час. Водночас стало очевидним, що "маленька переможна війна" завжди може обернутися тотальним провалом для агресора, а реакція світу може виявитися вкрай жорсткою.

Лідер Китаю Сі Цзіньпін наприкінці року провів онлайн-зустріч з Владіміром Путіним де оголосив 2023 рік роком "розвитку стратегічного партнерства" між двома країнами. Втім, за гучною назвою, це партнерство передбачає ще більшу залежність Росії від китайської економічної машини, а також активне поглинання російських ресурсів Китаєм – фактично за безцінь.


Про що домовились Путін та Сі / фото ZUMA PRESS

Росія навіть запропонувала Сі Цзіньпіну відвідати Москву, проте в Пекіні заявили, що конкретний час такого візиту наразі важко прогнозувати. Ймовірно, китайський лідер не хоче занадто зближуватися з токсичним образом Владіміра Путіна. Втім, з огляду на їхні періодичні контакти з Кремлем, режим, який нині склався в Росії, дуже вигідний самому Китаю.

Чому Китаю вигідно тримати на повідку режим Путіна

Демократизація Росії, про яку так мріють російські ліберали, ймовірно, найменш вигідний варіант розвитку подій для Китаю, адже тоді це означало б початок зближення Росії зі Заходом, що прямо вплинуло б на безпеку КНР. Пекіну вигідно підгодовувати чинний російський режим, щоб він міг утримуватися на плаву та продовжував перекачувати свої ресурси на Схід.

Водночас захоплення контролю над Тайванем також не відходить з планів китайської влади. Китай, схоже, поки відклав ідею прямого військового вторгнення, з огляду на провали Росії в Україні. Втім, це не означає, що Пекін не буде намагатися тиснути на Тайвань політично. Вже в 2024 році тайванці обиратимуть президента, тож Китай може посилити лобізм своїх прибічників на місцях. Тайванські політики, наближені до Китаю, цьогоріч можуть всіляко виступати за зближення з Пекіном, задля уникнення військового зіткнення.

Слід очікувати, що протягом всього року Китай нарощуватиме військову напругу навколо Тайваню, щоб надати своїм прихильникам на острові додаткових аргументів на користь поступок. Водночас якщо тайванці знову оберуть продемократичну владу, це може вибити Сі Цзіньпіня з рівноваги та змусить його вдатися до радикального кроку та розпочати пряме військове вторгнення.