Що змінилося після Революції Гідності в Україні

За кілька днів до початку Революції, я втратила роботу. Олігарх Сергій Курченко, пов’язаний із Януковичем, у 2013-му році купив журнал "Кореспондент", у якому наша команда працювала багато років. Менеджмент Курченко встановив нові правила – про Януковича або добре, або ніяк, жодних розслідувань про нього або його родину. Більшість колективу журналу звільнилася на знак протесту проти цензури. І я теж.

Курченко, який втік у Росію і сьогодні продовжує там займатися бізнес-махінаціями, у тому числі з окупованими територіями, все ще залишається власником деяких українських медіа.

Під час Революції, я ж розпочала фейсбук-проект "Єлюди" про рядових учасників Майдану, а після Майдану повернулася у традиційну журналістику.

Читайте також: Про сірого кардинала української політики – Віктора Медведчука

Коли сьогодні іноземні колеги запитують, що ж змінилося в Україні за останні 4 роки, я намагаюсь, насамперед, розповідати про позитив. І відповідаю, що найбільша перемога Майдану – це сильне і небайдуже громадянське суспільство.

Людей важче ввести в оману політичними балачками і обіцянками, українці стали більш вимогливими до політиків і вже не дивляться на владу, як на високу матерію, яка має право робити усе, що їй заманеться.

Також з’явилося нове покоління політиків і чиновників, які вперше потрапили у державні органи, парламент і державні корпорації. Вони стали подразником для старої політичної еліти. Їм ще не вдалося остаточно зламати корупційну систему, але принаймні вони публічно говорять про теперішні проблеми.

За часів Януковича, така публічність, була неможливою. Я вже не кажу про те, яку роль після революції в українській політиці посів Фейсбук.

Відкриті дані, система ProZorro, децентралізація, нова патрульна поліція, модернізація армії, реформа "Нафтогазу", безвіз з ЄС – це теж усе відбулося за останні 4 роки. Але, на жаль, багато чого і не відбулося.

Читайте також: Як протести під парламентом перетворилися на мітинги проти влади

На мою думку, найбільше нам не вистачає, справедливості. Адже багатьом людям з влади вигідне збереження старої корупційної системи, вони на ній заробляють і посилюють політичний вплив.

Приклад для порівняння. Нещодавно, я була в Норвегії. На зустрічі у центрі, який досліджує корупцію у різних країнах світу (у Норвегії досліджувати корупцію нецікаво – там її майже не має), мене запитали, що змінилося в Україні після Революції. Я відповіла, що є багато позитивних змін, наприклад, створення нових антикорупційних органів: НАБУ і САП.

Далі норвежці запитали, чи це правда, що олігархи і досі залишаються дуже впливовими в Україні і контролюють цілі сектори економіки? "Правда", – відверто відповіла я. "І в них і досі є зв’язки у парламенті?" – наївно запитували норвежці. "У них є їхні люди в парламенті", - пояснила я. "А як же тоді розірвати зв’язок між старим і новим?", – дивувались дослідники. На жаль, останні роки показують, що старе не відступає, а дуже часто повертається і посилює свій вплив.

Після Майдану Україна не стала країною, у якій половину ВВП забезпечує малий і середній бізнес, як у Польщі, а залишилась країною олігархів – політичних і бізнесових.

Та й Президент віддає перевагу не розривати сумнівні зв’язки, а домовлятися з усіма.

Голова держави, крім того, страждає на ту саму хворобу, що і всі його попередники – він дуже чутливий до будь-якої критики та не виносить політичних опонентів. Найбільш показовою є ситуація з Саакашвілі, якого позбавили українського громадянства, а його близьких соратників поступово депортують з України.

Читайте також: Які брудні ігри точаться в українській політиці

Залишається величезна проблема і з судами. Суспільство продовжує чекати справедливих судових вироків, у справах, які розслідує НАБУ, а не затягування процесів. Без антикорупційного суду ми будемо чекати ще довго.

Сумно також спостерігати за тим, як проросійські політики повертають свій вплив. Найбільш характерний приклад – Віктор Медведчук, кум Путіна. У нього все чудово в Україні, і в бізнесі, і в політиці.

Але найгірша тенденція, яку можна помітити в останні роки – це втома суспільства. Дехто втомився боротися, а дехто спостерігати за політикою і нескінченними скандалами. Попри все, я сподіваюсь, що і на п’ятий, і на десятий рік після Майдану, суспільство буде і далі тиснути на владу, вимагаючи справедливості. Завдяки цьому і відбуваються реформи. Також мрію про часи, коли Україна буде досліджувати корупцію, як у Норвегії, – лише на рівні теорії, а не повсякденної практики.