Напередодні телепрем'єри шоу від "VIP Тернопіль" ми поспілкувалися з Тарасом в рамках проєкту "Інтерв'ю24". У розмові комік розповів, як з'явився образ Володьки, чи трансформувався гумор за час війни, а також поділився історією кохання, яка триває вже понад 20 років. Про все це та багато іншого – читайте далі.
Теж цікаво Євробачення – це музичні Олімпійські ігри, – інтерв'ю з креативним продюсером Нацвідбору 2025
Я – не персонаж, на ім'я Володька, – хто такий Тарас Стадницький і як він став коміком
Тарасе, ви досить медійний український комік, однак, ймовірно, є люди, які з нашого матеріалу можуть дізнатися про вас вперше. Що їм потрібно знати про Тараса Стадницького, перш ніж знайомитися з його творчістю?
У своїх стендапах багато розказую власне про Тараса Стадницького і пояснюю, що я – не персонаж, на ім'я Володька, який постійно зʼявляється в номерах шоу від "VIP Тернопіль", телепрем'єра якого буде вже 3 березня на "Новому каналі". Однак близько 80% людей, які відвідували наші концерти, бачили на корпоративах чи по телевізору, впевнені, що моє справжнє ім'я таки Володька. А також досі думають, що Таня (Песик, колега Стадницького, – 24 Канал) – моя дружина, і ми живемо десь у селі в Тернопільській області (усміхається – 24 Канал).
Поділюся дуже короткою біографією: я родом з невеличкого хутора Лозові, який адміністративно належить до села Боброїди Львівської області. Там прожив свої перші 18 років. Потім вступив до Національного університету імені Івана Франка на факультет прикладної математики й інформатики. Після закінчення працював шість років на видавництві, паралельно займаючись гумором. І вже з 2013 року я повністю занурився в гумористичну сферу.
Тарас Стадницький / Фото пресслужби
Чи пам'ятаєте свій перший виступ? Як це було?
Перший виступ відбувався під час гри в КВК. То були змагання між факультетами "Університетська осінь" 2001 року, на яких ми вперше зібрали команду "Хлопці з Інтернету" і дійшли до півфіналу. У мене навіть був сольний номер: грав сексуально стурбованого лева. Хоч ми й не виграли ту гру, але всі кайфонули. А ще остаточно зрозуміли: як же це прикольно, коли з твого гумору сміються.
Коли розпочинали свою кар'єру, на кого з коміків орієнтувалися, хто був для вас прикладом?
На початку 2000-х був переконаний, що мої виступи в різних КВК не можуть стати справжньою професією в майбутньому. І хоч у той час орієнтувалися на російські команди, 2007 року в змаганнях Вищої української ліги КВК ми були єдиною україномовною командою і…з нас теж сміялися! Тоді дійшли до фіналу і стали віцечемпіонами. Думаю, якраз у той момент усвідомили, що в нас є свій шлях.
Тоді цей чоловічок ще не мав сценічного імені, – як народився образ Володьки
Багато людей знають вас не як Тараса, а як Володьку. Як народився цей образ?
Образ народився доволі спонтанно ще в березні 2012 року. В той час я перевтілювався у Володьку й виступав монокомандою в Галицькій лізі КВК. Хоча ще тоді цей чоловічок не мав сценічного імені. Взимку 2012-го разом з "VIP Тернопіль" боролися за перемогу на Зимовому кубку президента в Києві. А вже 2013 року я остаточно влився в команду й почав виступати разом з ними на постійній основі. Тоді ж вирішили залишити харизматичного чоловіка в моєму виконанні. Але треба було пояснити, що цей персонаж робить у команді. І так на одній з репетицій придумали, що він зватиметься Володька, і це хлопець Тані з села. В той час я був значно молодший, без сивини, тож було легше повірити в цю легенду. І так вона тягнеться дотепер… Аж до власного прайм-шоу від "VIP Тернопіль" на "Новому".
Володька і Танька з "VIP Тернопіль" / Фото пресслужби
Чи не ображаєтеся, коли називають Володькою? Як ставитеся до такого?
Та ні, не ображаюсь. Але деколи після вигуків: "О, Володька! Здоров!" починається трохи фамільярність, а я таке не люблю. Хоч зараз дедалі частіше кажуть: "О, Володька! Та ні, ми знаємо, що ви Тарас, бо бачили ваші стендапи!". І це тішить (усміхається – 24 Канал).
У реальному житті ви схожі на своїх сценічних персонажів?
Звісно, щось у персонажів є від мене, а щось і навпаки – у мені є від них. Підозрюю, що якби моя доля склалася трошки інакше, то я міг би стати кимось із моїх персонажів. Напевно, Володькою, який обов'язково буде в телеконцертах на "Новому", було б стати легше, ніж Привидом з серіалу "Готель "Галіція" чи Чахликом Невмирущим з проєкту "Казки У".
У тебе немає другого дубля, – чи важко бути коміком в Україні
Наскільки важко бути коміком в Україні?
Думаю, складнощі є в кожній професії в Україні, і всі вони мають свою специфіку. Єдине, що окрім роботи на сцені чи знімальному майданчику, ти ще й стаєш публічною особою. А це змушує добре зважувати перед тим, як щось говорити чи робити.
Тарас Стадницький з фанатами / Фото пресслужби
Ви неодноразово долучалися до телевізійних проєктів, однак тішите глядачів і виступами на сцені. Що більше любите: сцену чи телебачення? У чому різниця між цими форматами?
Під час виступу на сцені в тебе немає другого дубля. Усе стається тут і в цю ж секунду. Але найціннішою є миттєва реакція й емоції, які отримуєш від глядача. Водночас телевізійні проєкти надовго. Навіть зараз можу натрапити на якісь серії чи проєкти, які ми знімали ще років 10 тому. Тож кожен з цих форматів дарує задоволення по-різному і те, за що я люблю їх.
Він перетворює деякі наші страхи на сміх, – як змінився гумор за час війни
Український гумор за час повномасштабної війни зазнав трансформацій. Як ви можете схарактеризувати ці зміни?
Мені здається, що гумор став злішим і грубішим проти нашого ворога та більш іронічним щодо нас самих. Він перетворює деякі наші страхи на сміх і так допомагає боротися з ними. Та разом з тим побільшало тем, на які не дуже коректно жартувати. Це ніби й можна робити, але ніколи не вгадаєш, якою буде реакція у відповідь.
А чи є у вас табуйовані теми для жартів?
Для мене немає табуйованих тем. Насамперед існує розуміння, що не всі жарти, які виникають у голові, варто озвучувати. І пам'ятати про доречність жартів для різних компаній. Якось ми в дуже тісному колі військових занадто чорно жартували. Усі відверто й щиро реготали з того всього. Та водночас я усвідомлював, що це можливо лише тут і зараз. Якби ми винесли озвучені теми й розмову в іншому середовищі та на іншу публіку – нас не зрозуміли б.
Які тренди домінують зараз у вітчизняному гуморі?
Зараз мене найбільше тішить, що в нас розвивається різноплановий гумор: і стендап, і ютуб-шоу, і формати тіктока. Деколи самі українці задають певні тренди. Як країна ми дуже довго жили в російськомовному середовищі. Якщо раніше в нас не було україномовного формату, то люди зазвичай шукали те, що їм подобається іноземною мовою, здебільшого російською. Тож круто, що зараз активно розвивається український гумор. Що більшу площину ми заповнимо українськими форматами, то краще для нас. Ось уже готуємо телепрем'єру гумористичного шоу від "VIP Тернопіль", яка відбудеться 3 березня на "Новому каналі".
Хто є еталоном українського гумору зараз?
Я інколи жартую, цитуючи свого кумира Геннадія Москаля: "Не сотвори собі кумира". Щоправда, він казав це трохи в іншому контексті (усміхається – 24 Канал). На мою думку, не можна сказати, що якийсь колектив чи комік є для мене еталоном. Водночас є багато тих, в кого можна і треба повчитися.
За час повномасштабної війни стали популярними багато молодих коміків. Хто з них приємно вразив вас?
Мені найбільше імпонує Андрій Сенч з нашого клубу Lviv City Stand Up. Але якщо говорити про загальноукраїнський рівень, то мене пре від Василя Байдака – і його гумор, і те, як він різнобічно розвивається.
Найімовірніше, буде зі мною до кінця життя, – як війна вплинула на гумор Тараса
Війна також вплинула й на кожного з нас. Як вона змінила особисто вас, вашу творчість?
Самому важко об'єктивно оцінити цей вплив. Але відповім так: він точно є. І, найімовірніше, буде зі мною до кінця життя.
Чи стало важче жартувати?
Хіба в тому плані, щоб жарти були коректні й доречні. Проте, напевно, найважче – розуміти грань і те, що вона постійно змінюється.
Чи є жарти, за які вам соромно?
Ніби немає. Але мої "віддані коментатори" точно знайдуть такі (усміхається – 24 Канал).
"VIP Тернопіль" на виступі / Фото пресслужби
А чи є щось у сучасному гуморі, що вас обурює?
Я з таким не стикався. Нещодавно однокласник приїхав з фронту додому у відпустку. І ми з ним та кількома однокласниками перетнулися на невеличкі посиденьки. Він промовив чудесну фразу, на мою думку: "Кажу дружині: "Ми вже немолоді, в нас немає часу сваритися, лише на те, щоб любитися" (усміхається – 24 Канал). Тож якщо мене щось обурює в гуморі, то я шукаю ті жарти, які подобаються і смішать. Немає часу дивитися чи слухати те, що не до вподоби. Краще витрачати його на улюблене, яке тішить і радує.
Ви вже пробували себе у зйомках серіалів, а чи хотіли б зіграти у повнометражному фільмі?
Мені однозначно був би цікавий такий досвід. Та поки що не запрошують на кастинги. А самому не вистачає впевненості ходити на них. Була пропозиція минулого літа, але в останній момент щось змінилося, тож ідея відпала.
Якийсь не дуже нормальний чоловік, – знайомство з дружиною та історія кохання
Тарасе, розкажіть про свою сім'ю, що в стосунках цінуєте найбільше?
Те, що з моїми поїздками й дуже різним нестабільним робочим графіком дружина ще не вигнала мене з хати (сміється – 24 Канал).
Тарас Стадницький з дружиною і дітьми / Фото пресслужби
Нещодавно пройшов День святого Валентина, поділитесь історією знайомства та кохання з дружиною?
Ми з дружиною вчилися на одному факультеті та жили в одному гуртожитку. Травневого вечора 2002 року Ірина сиділа на кухні нашого гуртожитського блоку з моїм однокурсником Михайлом. Вони грали щось на гітарі. Я якраз повернувся з пар, і Михайло запросив поспівати з ними. "Які співи? Сьогодні в мене траур – помер Лобановський!" – пафосно відмовився я і пішов до своєї кімнати. "Якийсь не дуже нормальний чоловік", – подумала тоді Ірина. А шість років потому ми одружилися (усміхається – 24 Канал).
Як любите проводити час із рідними?
Наш найпродуктивніший час на спілкування – це поїздки до моєї мами чи до мами дружини. У машині ми не користуємося гаджетами, обмежені в просторі, тому маємо можливість поспілкуватися досхочу. А ще вечорами любимо пограти в настільні ігри.
Тарас Стадницький з дітьми / Фото пресслужби
Роби, що можеш, з тим, що маєш, там, де ти є, – чи думав Тарас піти в ЗСУ
Багато ваших колег вже доєдналися до ЗСУ. А чи думали ви про те, щоб піти добровольцем?
Поки допомагаю колегам, брату та родичам, які на фронті. А ще військовим, які надсилають нам запити.
Настрої у суспільстві зараз дуже різні, щодня ситуація на фронті загострюється, ворог продовжує атакувати мирних українців. З якими мотиваційними словами ви б звернулися зараз до народу?
Кажуть, що Теодору Рузвельту належить фраза: "Роби, що можеш, з тим, що маєш, там, де ти є". Ось нею й намагаюся керуватися.