Про його історію йдеться в наданих для 24 Каналу матеріалах.
Яким було життя в Донецьку до приходу росіян?
"Нос" народився та закінчив школу в Донецьку, пройшов строкову службу та повернувся додому з чіткими планами на майбутнє. Навчатися, працювати, у вільний час ходити на матчі улюбленого "Шахтаря" на сяючу "Донбас Арену".
Попереду ціле життя, і хто б міг подумати, що незабаром він буде змушений залишити місто, яке досі називає найкращим у світі.
У 2014 році його рідний Донецьк змінювався поступово. Люди, яких знав усе життя, почали виїжджати, у місті ставало дедалі більше озброєних людей у формі, а разом із ними зростала й антиукраїнська пропаганда.
Усі бігборди були в триколорі, прославляли нашого ворога та вікову дружбу. Спочатку залишалася надія, що все це ненадовго, але восени стало зрозуміло, що попереднє життя закінчилося.
"У жовтні 2014 року до мене додому прийшли з повісткою, – згадує "Нос" момент, коли його терпець увірвався. – Забрали паспорт та сказали місце, де мав з'явитися за тиждень. Якраз активно набирали до батальйону "Восток", агітатори працювали по місту. Саме тоді зрозумів: кіна не буде. Треба збиратися і їхати".
Виїжджати було страшно. На блокпостах перевіряли документи та речі, а у "Носа" був військовий квиток, через який він особливо переживав. Але питання, залишатися чи ні, вже не стояло.
Сьогодні він пояснює своє рішення дуже просто: "Вони кажуть про захист Донбасу від бандерівців, але насправді забрали в мене дім. Дім, у якому я не був уже 12 років. Для мене Донецьк – найкраще місто в світі. Я навіть встиг трохи попрацювати в донецькому аеропорту. Займався пакуванням багажу. Коли дізналися, що на строковій службі вивчив азбуку Морзе, запросили до центру керування польотами. На жаль, якраз після цього в аеропорту почались бойові дії".
Після такого досвіду свобода перестає бути абстрактним поняттям. Для "Носа" вона вимірюється дуже конкретними речами: можливістю жити у своєму місті, ростити там дітей і самому вирішувати, яким буде твоє життя завтра.
Бо окупація – це не лише чужі прапори, блокпости й люди зі зброєю. Це життя, в якому хтось інший починає вирішувати за тебе.
Як "Нос" зустрів повномасштабне вторгнення?
Після виїзду з Донецька "Нос" пішов до Збройних Сил України. Служив у розвідувальній та штурмовій ротах, отримав звання сержанта та бойовий досвід.
У 2019 році звільнився та повернувся до цивільного життя. А 24 лютого 2022 року почалась повномасштабна війна. На той момент він мешкав у передмісті Києва, мав дружину і маленького сина.
"Готувався. Не в сенсі, що точно знав дату, але серед ветеранів усі розуміли: щось буде. Ми з хлопцями мали план дій на випадок, якщо росіяни підуть великими силами. Ліг спати, а зранку розбудив малий, б'є по обличчю. Розплющив очі – дружина сидить бліда, а з вікна видно вибухи в районі Василькова", – поділився спогадами "Нос".
Того ж дня він разом із сусідами почав облаштовувати укриття в підвалі, допомагав територіальній обороні, а пізніше працював із колишніми побратимами на Запорізькому напрямку. Згодом повернувся до війська і врешті опинився в Силах спеціальних операцій.
Що каже боєць про свої обов'язки на війні?
Сьогодні "Нос" очолює підрозділ безпілотних авіаційних комплексів 4-го полку ССО "Рейнджер". За роки війни працював на різних напрямках, але не любить ділити бойові завдання на важливі й неважливі та не шукає в них якоїсь особливої романтики.
І додає, що сержантська посада – саме для нього: "Мені краще самому виконати завдання, ніж передавати його через кілька ланок. Сказали – зробив. Сержант ближче до людей і до реальної роботи. У сучасному війську це дуже важлива, навіть визначальна роль".
Кілька разів намагався дізнатися у "Носа" про найпам'ятнішу операцію, врятовані життя, або знищену техніку. І кожного разу хлопець уникав відповіді.
Є люди, є позиції, є інші підрозділи, які на тебе розраховують. Якщо десь недопрацював, це може коштувати комусь дуже дорого. Тому немає романтики про "найкрутіший вихід". Ти ніби виконав щось нескладне, а воно, як потім дізнався, є частиною багатоходової операції. І як тут оцінювати свою роботу? Нехай це роблять інші,
– пояснив військовий.
Найбільш емоційним днем війни для "Носа" став перетин російського кордону під час операції на Курщині. Людина, яка колись була змушена тікати зі свого дому через російську окупацію, через 10 років сама опинилася на тому боці – у країні, яка цю війну почала.
"Сам факт перетину кордону був для мене дуже особистим, – каже спецпризначенець. – Ворог прийшов до мене додому, а одного дня я заходжу на його територію. Саме на Курщині у мене наче крила виростали. За перші 4 доби спав кілька годин. І нормально себе почував, жодної втоми".
За роки війни робота "Носа" змінювалася. Сьогодні його підрозділ шукає та уражає цілі за допомогою безпілотних систем. Раніше були інші завдання, інші умови і зовсім інший характер роботи. Зокрема, острови Херсонщини, де військові тижнями не виходили з води.
"Перед заходом у Кринки висадилися на острові. Це помітили росіяни і пішли на штурм. Ми одного ліквідували, ще один, поранений, утік. Потім з'ясувалося, що загиблий був підполковником "Шторм Z" на прізвище Мирний. Ми ще жартували, що прізвище в нього зовсім не мирне. Але найцікавіше, що в нього знайшли блокнот із зашифрованими записами про групу, зброю, позиції та маршрути, а ще телефон".
Для "Носа" ця історія – ще один приклад того, що результат бойового завдання не завжди можна оцінити в момент його виконання. Те, що спочатку виглядає як окремий епізод, згодом може дати інформацію, важливу для роботи інших підрозділів і наступних операцій.
Саме такі задачі нині виконують прості хлопці та дівчата, більшість з яких ще віднедавна і гадки не мали про військову справу. "Звичайні люди – надзвичайні задачі", – кажуть у Силах спеціальних операцій.
Коли сержант "Нос" здійснить свою мрію та повернеться в Донецьк?
Нині відповіді на це питання немає ні в нього, ні в його побратимів. Що він робить – щоденно, спокійно, без зайвих слів виконує свою справу.
Запускає БпАК, вистежує та знищує ворога. Не через любов до війни і не через бажання жити нею доводиться воювати. А тому, що маючи досвід окупації, дуже добре зрозумів просту річ: якщо свою свободу не захистити, хтось інший обов'язково спробує вирішити за тебе, як тобі жити.
Для "Носа" ця історія досі не завершена, бо його дім чекає на нього в Донецьку. Саме про це відео Сил спеціальних операцій "Наша залежність – Незалежність України", створене до 35-річчя Незалежності України. Про людей, які сьогодні воюють заради можливості одного дня повернутися до звичайного життя у вільній країні.
Дивіться повне відео про роботу ССО