Протезування не закінчується в операційній: як побудувати систему, що повертає людину до життя

Ця історія показує, чому протезування не можна зводити до медичної операції чи до процесу отримання протеза. Насправді це значно довший шлях, цілий марафон відновлення, повернення до знайомих активностей,  до того життя, що було до травми. Далі читайте в ексклюзивній колонці для 24 Каналу.

Зауважте "Чоловік боявся, що я його покину": як підтримка партнера впливає на реабілітацію військового після важкого поранення

Реабілітація не завершується після виписки з лікарні

Звісно, медицина відіграє важливу роль під час операції, лікування, загоєння та допротезної реабілітації. Але після того, як людина готова до протезування, починається наступний етап, у якому на допомогу приходить ціла низка інших спеціалістів. Тих, які допомагають зробити протез частиною повсякденного життя.

Саме про це ми говорили на Всеукраїнській конференції до 10-річчя Українського товариства ерготерапевтів. Реабілітація не завершується після виписки з лікарні, вона продовжується вдома, на роботі, у громаді. Ерготерапія допомагає людині з протезом знов стати повністю самостійною: займатися повсякденними справами, користуватися транспортом, працювати, виховувати дітей тощо.

Протезування є цілісним маршрутом: від операції до відновлення активного життя. Саме здатність поєднати медичну допомогу, етап встановлення протеза, реабілітацію та подальшу підтримку робить систему справді ефективною.

Водночас цей маршрут не може бути однаковим для всіх. Є люди, які вперше отримують протез після ампутації: для них важливо пройти весь шлях лікування та реабілітації.

Але є й ті, хто долає процес вдруге або втретє, є ті, хто потребує лише ремонт протеза чи налаштування окремих елементів. Тобто далеко не завжди потрібна госпіталізація й проходження всіх етапів знову. Саме тому Мінсоцполітики працює над новим державним стандартом соціальної послуги протезування: щоб підтримка була доступною на будь-якому етапі. І щоб для виконання окремого запиту не потрібно було проходити все з початку.

Звісно, на сьогодні система має низку викликів.

Які виклики стоять перед системою протезування?

Є проблема з тим, що процес оцінюється більше, ніж результат – це потрібно змінювати. Адже головним показником успіху має бути не кількість виготовлених виробів, а те, наскільки вони допомагають людині бути самостійною й жити повноцінно.

Також і держава, і пацієнт мають чітко розуміти, з чого складається ціна протеза: робота фахівців, вартість деталей і, власне, рентабельність виробу.

Ще одна проблема галузі – кадровий дефіцит. Маємо великий розрив між тим, скільки протезів нам потрібно і скільки їх випускають українські виробники за рік. Що це означає? Потрібно інвестувати у підготовку нових фахівців.

Саме тому Мінсоцполітики ініціювало розробку Дорожньої карти розвитку системи протезування в Україні і на початку року цей документ був затверджений. Тепер працюємо над змінами до відповідного закону. 

Зміни охоплюють весь маршрут людини: підвищення якості протезування, розвиток спеціалістів, вдосконалення маршруту пацієнта, цифровізацію процесів, прозоре ціноутворення та наближення української системи до міжнародних стандартів.

Паралельно завершуємо підготовку нової моделі формування вартості протезів. Вона передбачає електронний каталог комплектувальних, рамкові угоди з провідними світовими виробниками та прозору структуру вартості.

У державному бюджеті на 2026 рік на забезпечення допоміжних засобів реабілітації передбачено майже 6,9 мільярда гривень. Ще понад 1 мільярд гривень – на забезпечення виробами підвищеної функціональності за новітніми технологіями. 

Але навіть найбільші інвестиції не матимуть очікуваного результату, якщо система оцінюватиме лише кількість виданих протезів. Успіх реформи визначатиметься тим, скільки людей повернулися до активного життя після протезування.

Тому ми змінюємо підхід. У центрі системи стоїть не виріб або їх кількість, а людина та її можливості.