Дніпропетровську область звільнили не повністю: чи продовжиться успішний наступ ЗСУ?

Попри заяви вищого політичного керівництва, українцям ще не вдалося повністю звільнити Дніпропетровську область. Про це пише Костянтин Машовець.

Новопавлівський напрямок

Російські війська у смугах своєї 29 загальновійськової армії (угруповання військ  "Схід") та 90 танкової дивізії (угруповання військ "Центр") продовжують вести активну оборону вздовж річки Мокрі Яли, аби запобігти подальшому просуванню передових підрозділів Збройних Сил України на схід, північніше та південніше від дороги N-15 Запоріжжя – Донецьк.

Наразі ворог, попри контратаки, які він здійснив у напрямку Дачне – Новопавлівка та Горіхове – Новопавлівка, не зміг утримати свої позиції як на північ, так і на південь від вказаної дороги. Хоча в районі Філія – Новопавлівка – Горіхове – Дачне залишається досить значна "сіра" зона, де одночасно фіксується кілька невеликих ворожих піхотних груп.

Росіяни всіма силами намагаються утримати їх у районі Новопавлівки та Філії, аби зберегти здатність блокувати просування підрозділів ЗСУ вздовж річки Вовча, у напрямку Дачного. Однак на південь від дороги українські військові все ж змогли переправитися через річку Мокрі Яли в районі між місцем її злиття з річкою Вовча та селом Піддубне і вийти на рубіж Ялта (село) – Зірка.

Очевидно, українські війська також змогли не лише звільнити село Піддубне, а й наблизитися до околиць села Запоріжжя (не плутати з містом). Таким чином, противник утримав свої позиції вздовж річки Мокрі Ялі лише на південь від дороги N-15. 

ЗСУ в цьому напрямку змогли не лише дістатися до рубежу Піддубне – Мирне, а й наблизитися до сіл Комар і Перебудова із заходу. 

Таким чином, можна стверджувати, що підрозділи російської 36 окремої мотострілецької бригади, 430 мотострілецького полку та частково 228 мотострілецького полку, що діють у цьому напрямку, поки що не можуть повністю зупинити просування українських підрозділів по обидва боки дороги. Хоча, очевидно, їм вдалося досягти певної стабілізації фронту вздовж річки Мокрі Яли на ділянці від Перебудови до Федорівки. 

Також слід зазначити, що наступ українських підрозділів поки що не відрізняється достатньо високим темпом, навіть у тактичному плані. З цією метою, у більшості випадків, їм доводиться вести досить динамічні та вперті бої, часто відбиваючи контратаки противника, який, у цьому сенсі, вперто "чіпляється" за кожну зручну позицію, укриття та рубіж оборони.

Більше того, очевидно, що противник навіть намагається контратакувати в певних районах і напрямках, прагнучи таким чином обмежити ділянки активних дій українських підрозділів з флангів. 

Наприклад, у напрямках Федорівка – Воскресенка та Федорівка – Олександроград противник досить наполегливо проводив подібні дії, ймовірно, намагаючись прорватися до власних заблокованих дрібних піхотних груп, які продовжують фіксуватися у районі Січневого, Воскресенки та Олександрограда. В результаті, росіяни не досягли значного успіху (просунувшись у західному напрямку приблизно на 800 – 1000 метрів), але їм вдалося створити з південного флангу певні труднощі для українських підрозділів, що діють в напрямку Мірне – Комар.

Олександрівський напрямок

Ворог продовжує досить вперті оборонні дії й в смузі своєї 36 загальновійськової армії, посиленої силами і засобами 120 дивізії морської піхоти, а також 68 армійського корпусу. 

Попри низку гучних заяв офіційних представників українського військово-політичного керівництва про "повне визволення" Дніпропетровської області, її невелика частка продовжує утримуватися противником в районі на південь Березового – захід від Запорізького – Новомиколаївка – північ від Калинівського, а також на південь від Новогеоргіївки.

Крім того, у тилу ударних тактичних груп ЗСУ, на території Дніпропетровської області України, продовжують фіксуватися невеликі залишкові групи ворожої штурмової піхоти, причому досить глибоко. Наприклад, у районі сіл Гай, Вишневе, на північний схід від Радісного.

Проте слід визнати, що наразі ЗСУ таки змогли просунутися в смузі російської 36 загальновійськової армії у південно-східному напрямку зразу на кількох ділянках та напрямках на глибину від 5 – 6 до 12 – 15 кілометрів, досягнувши певного тактичного ефекту.

Зокрема, у напрямку Січневе – Маліївка їм вдалося просунутися на південь від останньої, розпочавши бої за неї. Очевидно, ЗСУ в цьому районі повільно, але досить наполегливо просуваються до району Шевченко – Бурлацьке – Привільне – Вільне Поле. Звідки вони отримають можливість, у значній мірі, впливати у вогневому відношенні на важливий логістичний "хаб" противника в районі Великої Новосілки та Времівки. Принаймні, передові позиції Збройних сил України в районі Маліївка вже знаходяться менше ніж за 5 кілометрів від села Шевченко.

Також ЗСУ змогли прорватися з півночі, вздовж річки Ворони до північних околиць Комишувахи, одночасно просуваючись у напрямку Тернове – Новогеоргіївка, фактично наближаючись до Комишувахи з південного заходу. У разі подальшого просування українських підрозділів на напрямках, які сходяться на схід від Комишувахи (з боку Маліївки та Новогеоргіївки), противнику стане дуже важко утримати саму Комишуваху, і ймовірність просування ЗСУ до вищевказаного району значно зросте.

Водночас внаслідок досить запеклих боїв, що тривали кілька тижнів, ЗСУ змогли звільнити села Березове та Запорізьке, підійшовши менше ніж на 3 кілометри до села Темирівка. А це, у свою чергу, створює досить очевидні передумови для фізичного "перерізання" ЗСУ важливої для противника рокадної дороги – Гуляйполе – Велика Новосілка.

Вони також змогли утримати позиції на південний захід від Калинівського, відбивши достатньо наполегливі контратаки російських підрозділів у напрямку Новомиколаївка  – Вербове, де противник явно намагався "зайти за лівий фланг" української ударної тактичної групи, яка просувається уздовж східного берега річки Янчур у напрямку Красногірське – Привілля.

Щодо наступу Збройних Сил України по обох берегах річки Янчур, то він за останні тижні також отримав досить значний тактичний розвиток. В цьому сенсі ЗСУ, очевидно, змогли не лише звільнити села Рибне і Красногірське, а й розпочати бої за Павлівку та Привілля. На протилежному березі річки, ймовірно, вони досягли північної околиці села Солодке.

Таким чином, українські підрозділи, що діють по цьому напрямку, майже впритул наблизилися до ключового тактичного "вузла" оборони противника в районі сіл Успенівки та Нововасилівського. 

Незважаючи на те, що ЗСУ змогли досягти досить значних тактичних результатів на низці ділянок під час свого наступу, який тривав кілька місяців, усе це ще не призвело до системної дезорганізації оборони противника (навіть на тактичному рівні) та значного оперативного ефекту. В першу чергу це стосується правого флангу та тилу сусідньої із російської 36 і 5 загальновійськової армії. Що, очевидно, було головною метою цього українського наступу.

Так, протягом поточного місяця росіяни дещо знизили наступальну активність у своїх смугах (зокрема через перегрупування), але не надто. Вони продовжують інтенсивні "інфільтраційні" дії штурмових (піхотних) груп на ділянці від села Добропілля до села Чарівного у загальній дирекції Гуляйполе – Оріхів.

Український наступ продовжується

Я поки що не можу з упевненістю сказати, що наступальні дії ЗСУ на Новопавлівському та Олександрівському напрямках вже повністю припинені. У цьому сенсі можна лише зазначити явне уповільнення їхнього темпу. Оскільки наразі стає очевидно, що бої на тих ділянках і напрямках, де просувалися ЗСУ, сьогодні мають досить запеклий характер із дуже мінливими для українських військ результатами. 

Більше того, реальний темп наступу (2 – 3 кілометри за кілька тижнів боїв) поки що не дає нам можливості сподіватися на те, що ЗСУ досягнуть значного оперативного ефекту на цих напрямках вже у найближчому майбутньому.

Справа навіть не в тому, що проєкт Deep State вже вважає за необхідне вказувати на своїх картах глибину та розмір просування ЗСУ за останні місяці, ніби натякаючи нам, що припинення українського наступу найближчим часом дуже ймовірне. 

Те, що внаслідок наступальних дій ЗСУ на Новопавлівському та Олександрівському напрямках, коли вони отримали кілька перспективних у плані подальшого свого розвитку тактичних можливостей, зовсім не означає й не означало раніше, що вони зможуть досягти цього на практиці. З однієї простої причини – ЗСУ просувалися(ються) на цих напрямках дуже обмеженими силами та засобами. 

Крім того, слід пам'ятати, що наразі ситуація в Східній стратегічній операційній зоні для ЗСУ явно не покращується. Російське військове командування стратегічного рівня ще не відмовилося (або, точніше, не відклало) виконання свого задуму щодо наступальної операції на Слов'янсько-Краматорському напрямку, хоча й зіткнулося там з низкою значних труднощів.

У цьому сенсі, на мою думку, найяскравішим показником може бути використання російським військовим командуванням більшості своїх стратегічних і оперативних резервів.

Очевидно, що Генеральному штабу ЗСУ, а також безпосередньо генералу Драпатому, протягом найближчого часу доведеться зробити дуже складний вибір  – продовжувати наступ обмеженими силами та засобами у Південній стратегічній операційній зоні, з досить суперечливими перспективами (насамперед щодо можливості впливу цього наступу на загальну стратегічну ситуацію), сподіваючись все ж таки досягнути чогось більш "значного", або зосередитися на відбитті російського наступу в Східній стратегічній операційній зоні.

Встигнути одночасно там і там не вдасться.