Ці історії – це жива війна: підсумки проєкту СВОЇ, що допоміг змінити життя наших героїв

СВОЇ – це 82 історії різних людей з різних міст, яких об'єднало одне – війна докорінно змінила їхнє життя. Усім їм довелося покинути рідний дім через російських окупантів і будувати життя наново в інших містах чи селах.

Зверніть увагу В укритті чи без світла – але завжди з нашими читачами: як команда 24 каналу пережила 2022 рік

Мільйони переглядів та десятки міст: СВОЇ у цифрах

За час існування проєкту ми розповіли 82 історії з 9 областей: Київської, Чернігівської, Сумської, Харківської, Донецької, Луганської, Запорізької, Херсонської та Миколаївської.

Нашими героями стали люди, які через війну виїхали з Харкова, Києва, Чернігова, Сум, Запоріжжя, Маріуполя, Сєвєродонецька, Миколаєва, Ірпеня, Херсона, Золочева, Бородянки, Рубіжного, Дергачів, Лисичанська, Прилук, Волновахи, Слов'янська, Бахмута, Каховки, Попасної, Краматорська, Бучі й Токмака.

На сайті 82 історії наших героїв зібрали понад 2,2 мільйона переглядів. Ще 34 історії були опубліковані у форматі відео на нашому каналі в YouTube – там їх переглянули сумарно понад 550 тисяч разів.

Люди різні, а горе – спільне: про кого ми розповідали у проєкті

Усі наші герої до повномасштабного вторгнення Росії були зовсім різними. Хтось будував нове життя після того, як окупанти забрали їхній дім у 2014 році, хтось будував плани на майбутнє, розвивав власний бізнес, радів життю і навіть не підозрював, що настане день, коли доведеться покинуте усе. Хтось до вторгнення жив у маленькому селі чи містечку, хтось у великому місті, та біда спіткала усіх одна.

Наші герої – люди, які втікали від війни або виїжджали з окупованих територій, коли життя там стало нестерпним. Історії у всіх різні, але спільне одне – усі вони знайшли новий дім в іншому місті. Знайшли друзів та підтримку, будують нове життя і мріють про повернення додому після перемоги та відбудови.

Також ми розповідали про людей, які евакуйовували свій бізнес в інші міста чи про волонтерів, які вивозили тварин з-під обстрілів. Останнє – дуже показова річ, яка доводить, що для українців будь-яке життя є цінним, у тому числі й тварин, а десь по той бік кордону навіть людське життя не варте нічого.

Про всі історії в одному тексті не розповісти, але всіх їх ви можете знайти тут.

Хто працював над проєктом

Над цим масштабним проєктом працювала без перебільшення уся наша команда – журналісти, SMMники, оператори, монтажери тощо. За кожною історією, яку ми вам розповідали, стояв великий обсяг роботи – від пошуку героя до вичитки фінального тексту, публікації на сайті та в соцмережах.

СВОЇ – проєкт, який має 2 сезони. У першому ми розповіли 10 історій людей, які виїхали під обстрілами зі своїх домівок або постраждали від російської агресії. Завершуючи той цикл історій ми й подумати не могли, що через кілька місяців СВОЇ стануть наймасштабнішим проєктом на нашому сайті. 

Проєкт СВОЇ почався стихійно. Ми не знали, як правильно, лише відчували, що повинні зафіксувати злочини цієї війни. Російська агресія позбавила дому багатьох українців і це пекельно боліло. Бо дім – це значно більше, ніж стіни. А ось, як зцілити душі людей, які кинули усе, аби врятуватись, як допомогти адаптуватись у новому місті і зробити так, щоб вони не втратили віри у перемогу? Ми ставили собі ці питання перед кожною розмовою. А в результаті самі ж отримували потужний запас незламної енергії. Українці воістину незламна нація. Росії ніколи не перемогти наших людей, бо кожен з нас, попри пережите, до кінця готовий боронити себе і країну. Ми бачили цю готовність в очах Сергія з Харкова, який внаслідок російського обстрілу втратив дружину, в очах Наталі з Лисичанська, яка виїхала, щоб врятувати сина і чули з вуст 5-річного Артема – теж з Луганщини. Усі ми СВОЇ у своїй країні. І ми єдині,
– підкреслила Анастасія Лукашевська, авторка першого сезону проєкту.

Щемлива історія маленького Артема з Луганщини: дивіться відео

Після нетривалої перерви ми зрозуміли, що можемо розповісти ще багато історій, але дещо змістили акценти. Цей рік став трагічним для кожного і кожної з нас, то ж метою наступного сезону проєкту стала надія – розповісти про те, як люди звикали до нових міст, облаштовували нові оселі та як їм допомагали раніше не знайомі люди.

Нашими героями стали лікар, якого за переховування у Маріуполі українських військових хотіли розстріляти, але він вирвався. Жінка, чоловік якої потрапив у полон, а вона втратила весь бізнес і почала все з початку на Заході. Мама, яка з двома маленькими дітьми місяць жила у метро Харкова, а тоді кілька днів їхала до Львова. Дівчина, яка переїхала з Донеччини на Прикарпаття і там знайшла свою долю, вийшла заміж. Студент, у якого росіяни двічі відбирали дім – у Криму й Херсоні.

Після першого сезону ми зрозуміли, що історій так багато і вони всі такі особливі, що нам потрібно розповідати ще і ще. Найбільш пишаюся тим, що історії СВОЇх вплинули і змінили життя людей. Хтось знайшов роботу, хтось друзів, хтось житло. Комусь вирішили допомогти благодійні фонди. Хтось допоміг зафіксувати злочини Росії, чиїсь свідчення стали вирішальними. СВОЇ зафіксували українців у моменті найбільшого страху та відчаю. Ці історії мають пам'ятати не лише ми, українці, але й цілий світ. Ці історії – це жива війна. Не з підручників та фотографій, а із емоцій людей – така, яка вона є, оголена і страшенно болюча,
– наголосила Анастасія Зазуляк, головна редакторка сайту.

І, мабуть, найбільш приємним для кожного журналіста чи журналістки є те, що наша робота допомогла героям інтерв'ю. Наприклад, одна з наших героїнь завдяки нашому проєкту змогла знайти нове житло.

СВОЇ – проєкт, що допомагає / Скриншот

Кожен, хто працював над історіями, які з'являлися у межах проєкту, переживав їх. Повірте, ми й самі не раз плакали від того, що чули від наших героїв після розмов з ними.

Емоції журналістки після розмови / Скриншот

"СВОЇ. Непрості історії тих, хто поїхав з дому, аби повернутись". Під таким гаслом ми записали кілька історій, які згодом дали старт великому й дуже щемливому проєкту. Пам'ятаю, як у квітні ми говорили з нашими першими героями – мамами з маленькими дітьми. Було важко слухати розповіді їх втечі від російської окупації, прицільних обстрілів, фільтрацій. Але що мені запам'яталося найбільше, так це маленький усміхнений хлопчик Артем з Лисичанська, який постійно повторював "Я з України!". Він говорив це усвідомлено і з гордістю, ніби хотів закарбувати всім, що його дім, його місто – це Україна і ніяк інакше. І навіть будучи у прихистку у Львові, він також вдома, з іншими українцями, він свій і зі СВОЇми. За 9 місяців ми розказали майже 100 історій неймовірних людей, яких Росія вигнала з дому, але вони знайшли новий дім і рідних людей в інших регіонах, безпечніших. Кожна з цих історій про страх і про надію. Про дім і про втечу. Про українців, які втікали, і які приймали. Про нас. Про СВОЇх у своїй країні,
– наголосила Наталя Боднар, шеф-редакторка сайту.

Завершення СВОЇх: а що далі?

Ми розповіли лише маленьку частинку історій людей, життя яких докорінно змінила війна, але цей проєкт став одним із наймасштабніших для нашої команди. Попри те, що СВОЇ завершуються, наша робота триває.

Цього року наш народ продемонстрував свою силу та незламність попри всі випробування, які випали на долю нашої держави і ми не можемо не розповідати про це. Наступного року в нас будуть нові проєкти, нові герої та нові історії.

Не захоплюватися українцями неможливо, тож ми зробимо усе, аби закарбувати у пам'яті історії про нашу незламність та нашу силу й зробимо все, аби ніхто й ніколи не забував про те, що ми пережили, аби наступні покоління українців пам'ятали ціну свободи й історію власного народу.