Повна назва цих чудесних істот – мангрові листові слимаки (Elysia bangtawaensis). Вони належать до сакоглосанів, також відомих як "морські слимаки на сонячній енергії" - єдиної відомої групи тварин, які можуть фотосинтезувати. Але роблять вони це не напряму своїм тілом. Для цього вони використовують хитрий трюк.
Дивіться також Під морським дном знайшли нову екосистему, наповнену небаченими раніше істотами
Тваринний фотосинтез
Мангрові листові слимаки мають від семи до дев'яти гострих зубів, якими вони проколюють клітини водоростей, щоб потім висмоктати все корисне, що знаходиться всередині. Серед усього, що таким чином потрапляє до їх організму, є хлоропласти – клітинні структури, які рослини використовують для перетворення сонячного світла на цукор під час фотосинтезу. Elysia bangtawaensis не перетравлюють хлоропласти, а утримують їх у своєму тілі. Ті починають фотосинтезувати прямо в організмі слимаків, виробляючи поживні речовини. Вони зберігаються відносно тривалий час, дозволяючи тваринам не хвилюватися про пошуки нових харчів протягом двох-трьох місяців.
Хлоропласти не лише виробляють енергію, але й забарвлюють цих слимаків у темний, листяно-зелений колір (як опале листя мангрових дерев). Це допомагає мангровим слимакам зливатися з навколишнім середовищем і залишатися непоміченими потенційними хижаками, такими як ракоподібні та птахи, коли вони відпочивають у затінених басейнах серед мангрових дерев.
Коли через кілька місяців хлоропласти починають зменшуватися, слимаки набувають жовтуватого кольору. В цей момент їм потрібно поповнювати свої фотосинтетичні механізми новою порцією водоростей. Наївшись, слимаки знову набувають листяно-зеленого забарвлення.
Ще однією примітною особливістю цих тварин є те, що вони є гермафродитами, тобто кожен слимак має статеві органи обох статей. Для розмноження два слимаки міцно "обіймаються".
Автор знімка Нік Волпе пише у своєму фейсбуці, що мангровий слимак є "надзвичайно ефемерним": він "на короткий час з'являється в мангровому болоті сотнями, а потім жодного з них більше не побачиш десятиліттями". Уперше їх відкрили у 2016 році в місці, яке до цього досліджували десятки років, не знаходячи жодної особини. Тож імовірно, що в їхньому житті є певні цикли, як-от у цикад.