Вікова межа для соцмереж: чи може працювати обмеження для дітей до 16 років

Олександр Гайдамашко

Основні тези

В Україні обговорюють введення вікових обмежень на доступ до соціальних мереж для дітей до 16 років з метою зменшення ризиків маніпуляцій та залежності.
Дискусія зосереджена на відповідальності платформ за впровадження вікової верифікації та цифрову грамотність батьків, враховуючи вплив російського контенту та інформаційної війни.

Обмеження соцмереж до 16 років в Україні – чи можливо це

Як може працювати в Україні заборона соцмереж до 16 років / Колаж 24 Каналу/Depositphotos

Після досвіду кількох країн по всьому світу, в Україні також заговорили про вікові обмеження для доступу до соціальних мереж. Ідея стосується не лише формальної заборони, а й механізмів контролю, відповідальності платформ та ролі батьків. На тлі війни та інформаційних ризиків дискусія набуває особливого значення, через масовість російського контенту.

Чи реально обмежити доступ і зменшити ризики?

Народний депутат, голова комітету Верховної Ради з питань свободи слова Ярослав Юрчишин пропонує орієнтуватися на 16 років як умовну межу для користування соціальними мережами. За його словами, саме до цього віку триває активне формування когнітивних навичок, тому підлітки більш вразливі до маніпуляцій, залежності від віртуального середовища та алгоритмічного впливу, пише 24 Канал.

Дивіться також Заборонити соцмережі до 16 років? Юрчишин пояснює, чому Telegram і TikTok – загроза для українських дітей

Подібні дискусії вже тривають у низці країн – зокрема обговорюють нові правила Франція, Іспанія, Австралія, Велика Британія та Данія. У більшості випадків мова йде саме про 16 років як відправну точку для обмежень.

Окреме питання – що саме вважати соціальною мережею. Наприклад, Telegram позиціонується як месенджер, однак система публічних каналів фактично виконує функції соцмережі. Такі платформи, як TikTok, також згадуються серед найбільш ризикових через агресивну алгоритмічну стрічку рекомендацій.

Йдеться не про криміналізацію дітей чи покарання батьків. Основний акцент – на зобов’язанні платформ впроваджувати реальну вікову верифікацію. У багатьох країнах SIM-картки продаються лише за паспортом, що дозволяє прив’язати акаунт до реального віку користувача. В Україні система працює інакше, що створює технічні та організаційні складнощі.

Смартфони у школах

Окремий напрям – обмеження використання смартфонів у школах. У деяких європейських країнах учні здають телефони на час навчання.

В українських умовах це питання складніше через безпекові ризики – мобільний зв’язок часто є єдиним каналом комунікації під час повітряних тривог.

Інформаційна війна та російський вплив

Український контекст додає ще один фактор – інформаційну війну. За словами депутата, російські спецслужби активно використовують алгоритми соцмереж для вербування підлітків.

Нещодавній випадок на Закарпатті, коли юнаків через Telegram схиляли до виготовлення вибухівки, лише підсилив занепокоєння. Подібні історії не поодинокі.

Засоби контролю вже є, але ними не користуються

Водночас навіть без нових законів на більшості сучасних смартфонів уже є інструменти батьківського контролю. Проблема полягає в тому, що користуються ними вибірково. Тому дискусія фактично зводиться до трьох напрямів – відповідальність платформ, цифрова грамотність батьків і державна політика у сфері захисту дітей в онлайн-середовищі.

Україна може або дочекатися уніфікованих правил Європейського Союзу, або розробити власну модель, адаптовану до воєнних реалій. Остаточне рішення ще не ухвалене, однак сам факт публічної дискусії свідчить, що питання виходить за межі моральних оцінок і переходить у площину конкретних механізмів.