Зазначається, що автор матеріалу The New Yorker, письменник Чарльз Духігг, навмисно влаштувався на роботу в OpenAI й працював над статтею "протягом декількох місяців", досліджуючи всю цю ситуацію ще задовго до звільнення Альтмана. Він пише, що деякі члени правління вважали засновника й керівника компанії "маніпулятивнім і підступним", маючи особливе занепокоєння з приводу його спроб маніпулювати незалежною Радою директорів, щоб спонукати до звільнення однієї з її членів, Хелен Тонер, з якою в Альтмана виник конфлікт.
Дивіться також Один рік ChatGPT: як найпопулярніший штучний інтелект змінив цілий світ
Деталі розслідування
Ми вже писали про драму, яка розгорнулася між Альтманом і Тонер, яка обіймає посаду директорки з питань стратегії та грантів на фундаментальні дослідження в Центрі безпеки й нових технологій Джорджтаунського університету. Вона написала статтю, в якій критикувала ставлення OpenAI до питань безпеки, натомість вихваляючи методи конкурента, компанії Anthropic. Інші видання згадували, що Альтман порушував питання про те, чи не було б доречно вивести Хелен Тонер зі складу Ради директорів, оскільки вона поставила під загрозу репутацію OpenAI, але ми й уявити не могли, до яких методів він удався, щоб цього досягти.
Як пише Чарльз Духігг, Альтман почав звертатися до окремих членів правління, наполягаючи на звільненні Тонер. У цих переговорах він "спотворював" думку інших членів правління, "нацьковуючи їх одне на одного, й брешучи про те, що думають інші люди". У таких приватних переговорах, він стверджував, що інші члени Ради вже погодилися з його думкою, щоб підштовхнути співрозмовника слідувати прикладу, хоча насправді жодної згоди ні від кого не отримав. "Подібні речі відбувалися роками", – сказав Духіггу його співрозмовник з OpenAI.
Відносини між Альтманом і правлінням OpenAI стали неспокійними. Деякі з шести членів Ради вважали Альтмана маніпулятором і підлабузником — якості, характерні для генеральних директорів технологічних компаній, але обурливі для членів Ради, які мали досвід роботи в академічних установах або в некомерційних організаціях. Вони вважали, що Сем збрехав,
– йдеться в статті The New Yorker.
Це узгоджується із заявою головного операційного директора OpenAI Бреда Лайткепа незабаром після звільнення Альтмана. Він тоді заявив, що це рішення було прийнято "не у відповідь на зловживання або щось, пов'язане з нашими фінансовими, діловими, безпековими практиками або практиками безпеки/приватності. Це був розрив комунікації між Семом і радою директорів". Це також може пояснити, чому правління не бажало публічно вдаватися в подробиці ситуації.
Усе це накладалося на триваючий процес пошуку AGI, надрозумного універсального штучного інтелекту, який перевершить людину. Автор згадує, що в компанії точилися постійні дебати між Альтманом і Радою, і що з кожним разом вони "отримували десять балів божевілля".
Важко сказати, чи члени Ради директорів були більше налякані розумними комп'ютерами, чи тим, що Альтман вийде з-під контролю,
– пише Духігг.
Повна версія статті The New Yorker, прочитання якої займає близько години, розкриває більше про історію співпраці Microsoft з OpenAI та розробку ChatGPT, а також про її власні системи Copilot. Стаття також пропонує погляд на тристоронню реакцію Microsoft на драму з Семом Альтманом.