Розуміння цієї подібності може допомогти нам будувати кращі міста в майбутньому, вважає команда на чолі з кліматологинею Ізабеллою Капел-Тіммс з Університетського коледжу Лондона (UCL).
Дивіться також Російський Газпром потрапив у трійку найбільших у світі забрудників повітря
Деталі
Вчені описали стрімкий розвиток британської столиці в останні 180 років за допомогою математичної моделі. Вона показала, як місто перетворилося на розлогий мегаполіс, який ми знаємо сьогодні. Первісний Лондон, який існував у середньовіччі й відомий як "квадратна миля", був у понад 600 разів меншим за нинішні розміри міста.
Щоб досягти таких величезних масштабів, столиця росла, як ракова пухлина, з 1831 по 2011 рік. Математичні моделі показують, що до появи міської залізничної мережі населення Лондона було сконцентроване в невеликому центральному районі. Подорожі на далекі відстані до околиць були дорогими й складними. Використання поїздів дозволило перейти до приміського способу життя, що дало змогу мешканцям жити все далі й далі від центру.
Таку динаміку, на думку міжнародної команди дослідників, можна порівняти з тим, як кровоносні судини в ракових пухлинах проростають і розгалужуються, прокладаючи нові "дороги" в тканинах, що розвиваються. Цей процес, який називається ангіогенезом, дозволяє раковій пухлині рости більше, ніж на кілька міліметрів. Кровоносні судини доставляють кисень і поживні речовини до клітин далі, ніж це може зробити дифузія.
Той самий принцип справедливий для багатьох великих міст світу, таких як Вашингтон, Париж і Сідней, а також для різних систем громадського транспорту, окрім поїздів.
Коли вчені з UCL об'єдналися з дослідниками з Університету Сіднея, вони виявили, що австралійське портове місто зростало подібно до Лондона. Використовуючи дані з 1851 по 2011 рік, вони змоделювали залізничну систему Сіднея та його міське населення, яке розвивалося пліч-о-пліч.
Як і в Лондоні, двома найбільшими факторами, які, схоже, керували зростанням австралійського міста, були маса його населення та його взаємопов'язаність. Це ті самі фактори, які керують ростом ракової тканини.
Сьогодні світ переживає "прискорену урбанізацію та діджиталізацію", пояснюють автори дослідження, де міста "зазвичай розглядаються як великі машини або логістичні системи, якими можна керувати за допомогою втручань зверху вниз". Але насправді, стверджують вони, міста "поводяться як складні адаптивні системи, які еволюціонують — до певної міри — подібно до живих організмів".
Насправді ця аналогія з раком не нова, адже архітектори та науковці проводили таке порівняння і раніше. Однак лише зараз нове дослідження надає кількісні порівняння між міським та біологічним зростанням, які можуть виявитися корисними. Команда сподівається, що міські планувальники звертатимуться до біології у пошуках майбутніх рішень. Наприклад, політика, спрямована на регулювання розвитку автомобільних доріг, метро і залізничних мереж, може обмежити майбутні моделі міського зростання так само, як стратегії, спрямовані на контроль васкуляризації і взаємодії між клітинами, можуть пом'якшити ріст раку.