"Впевнена" перевиконала відведену їй роль, – інтерв'ю з куратором Львівського тижня скульптури

Напередодні відкриття "Тижня скульптури" ми поспілкувалися з куратором виставки та одним із її організаторів – артменеджером та засновником артцентру "Я Галерея" Павлом Гудімовим. Про роль скандальної "Впевненої" в організації виставки, масштаби проєкту, очікування від нього та важливість мистецтва під час війни – читайте в ексклюзивному інтерв'ю 24 Каналу.

Зверніть увагу "Навіть якщо ти – не героїчний герой, можеш зробити класне": інтерв'ю з письменницею Матолінець

"Не на часі" – це про бажання прикрити бездіяльність: чому культура важлива під час війни

Стрийський парк – пам'ятка садово-паркового мистецтва національного значення. Думаю, немає сенсу питати, чому саме це місце ви обрали для створення скульптурного маршруту, однак цікаво, які потрібно було пройти етапи для того, аби втілити цей проєкт в життя?

Перший процес – це попередні домовленості з власниками скульптур Юрієм Сташківим і мистецьким об’єднанням "Червоне і чорне", тому що далеко не всі хочуть їх перевозити, бо це відповідальність, ризики і так далі. Другий момент, звісно, це розмова з Львівською міською радою, яка або приймає це рішення, або не приймає. Третій момент – це розмова з керівництвом парку. І Львівська міська рада, і парк чудово це прийняли.

Потім – робота експертної групи, яку створюють з управління архітектури, управління екології, дирекції парку тощо. Тобто, розумієте, створюється група і технічні служби, і відповідно це все не те що там бюрократизація якась, це нормальний робочий процес для того, щоб позбутися тих проблем, які можуть виникнути через якісь неузгодженості.

І після того йде погодження екологічної комісії, яка є обласною, і як або дозволяє, або забороняє. З цим дійсно були певні моменти, але нічого складного, як виявилося. Ми пройшли комісію, отримали резюме, що ніяких проблем для природи, екології й історії парку немає. Тому що це пам'ятка садово-паркового мистецтва. Це ж не просто міський парк, це національна пам’ятка. От, власне, ці всі ці етапи треба було пройти, для того, щоб цей проєкт був у Стрийському парку.

Павло Гудімов – один зі співорганізаторів заходу / Фото Івана Магуряка, 24 Канал

Чи були на цих етапах ті, хто казав, що організація подібних заходів під час війни може бути недоречною?

Багато хто знає мою завзятість, і, знаєте, сьогодні ми говоримо про те, що завжди можна прикритися війною, пандемією, що завжди є важливіші питання, є проблеми, і так далі. "Не на часі". І оце "не на часі" стало таким мемом.

Якщо людина каже, що культура не на часі, то, можливо, ця людина взагалі не розуміє, що є фундаментом для країни та народу.

Завжди, я вважаю, треба витримувати нормальний баланс, в тому числі і державної підтримки, якої, на жаль, тут немає. Тому що, коли ми говоримо про ситуацію з захистом країни, це, звісно, дуже важливо – захищати фундаментальні речі. Однак якщо не захищати культуру, то ми і далі будемо слухати російські пісні, дивитися їхнє кіно.

Павло Гудімов – один зі співорганізаторів заходу / Фото Івана Магуряка, 24 Канал

Я вважаю, що рівень української культури достатньо високий. Але вона була довгі роки маргіналізована. Усе. Годі.

Ця війна для того, щоб нарешті українська культура стала відкритим, дуже таким підтриманим, гордим процесом. Дуже чекаю на зростання державного рівня культури, бо зараз мені приємно, що говорять про те, що Юлія Федів має стати новою міністеркою культури. Якщо це станеться, якщо їй не будуть суперсильно заважати, я думаю, це буде революційне рішення для української культури.

Це непроста робота. Якби Юлія не працювала в Українському культурному фонді, скажімо так, у чолі українського культурного фонду, я би тоді міг засумніватися, що вона може впоратись з такими обов’язками.

Зараз у мене купа претензій до державного управління культурою. Але я б сказав так: культурою не можна управляти. Це неможливо. Можна тільки допомагати. У західних країнах культура – це живий процес. Управління могло бути в радянські часи. Узагалі це слово треба забрати раз і назавжди. Ніякого управління. Медіація, відділи, але ніякого управління. Культура – це живий процес. Український культурний фонд у свої кращі роки довів, що більше 90% подач – це незалежні інституції. Ось вам статистика.

Коли ми говоримо про "не на часі", комусь вигідно, щоб нічого не відбувалося. Тому що ми прикрили свій бездіяльний зад. Це дуже вигідна позиція. І саме такі люди, які ні***а не робили, робити не будуть, будуть заважати. І вони будуть робити це в різних, іноді в таких, скажімо, продуманих формах. Однак час змінився. Ми живемо в інший період.

Перевиконала свою роль, – про скандальну скульптуру "Впевнена"

Не можу не спитати про "Впевнену", яка зчинила чималий галас. Коли ви обирали її для облаштування композиції в Стрийському парку, чи задумувалися про те, що реакція на неї буде такою різкою? Чи передбачали ви такий варіант?

Передбачалося, що буде реакція, але що вона буде настільки різка – ні. І ніхто не думав, що це буде настільки всеукраїнська хвиля. Тому що ми думали, що будуть локальні дискусії, кілька круглих столів. Однак це все перейшло у всеукраїнський дискурс завдяки соцмедіа та журналістам. Мені страшно подобається, що журналісти зайняли дуже позитивну позицію щодо цього. Майже немає слабких матеріалів. Взагалі мені дуже подобається, що рівень журналістики виріс.

Такої різкої реакції на "Впевнену" ніхто не очікував / Фото Івана Магуряка, 24 Канал

Якщо повернутися до прогнозів, то я, коли презентував план виставки комісії, розповідав, що є от така скульптура, такого плану, і те, що ця робота буде резонансною. І всі з цим погодилися.

Вона ж дуже нестандартно виглядає і випадає з розуміння публічного простору і норм. Хоча хто ці норми встановлює? Ніхто. Норми тільки закони встановлюють. А закони – це зовсім не про це. Це про порнографію, це про насилля і так далі. Тобто норми встановлюють ті, хто роблять – художники.

Ось і в цьому випадку я дуже зрадів, що це такий резонанс. Він нам грає дуже сильно на руку в популяризації мистецтва як такого, як один з ньюзмейкерів. Це дає можливість створити такий суспільний діалог навколо твору мистецтва. А це – іронія. Мистецтво має провокувати цей діалог. І багато хто проявився як достатньо необізнана людина, багато хто навпаки проявився як суперобізнаний. І мені дуже сподобалося, що це все не закінчилося тільки на "Впевненій". Це такий цілий ареал аналогів, співставлень, аналітичних статей про соціальну психологію, про мистецькі твори, про архаїку. Тобто це те, що дає нам розуміння того, що культура є драйвом, а не просто обслуговує щось. Тут ніяких обслуговувань немає.

Тобто зі своєю роллю "Впевнена" впоралася повністю?

Я б сказав, вона перевиконала очікування, план і так далі. Це талант Корчового і правильно взята тема. Він як інтуїт, напевне, все-таки розуміє, що це тема, яка може зачепити. Просто не було можливості. Тому що там виставка, музей істориків, клас, але це все закриті бульбашки.

"Впевнена" повністю виконала своє завдання на "Тижні скульптури" / Фото Івана Магуряка, 24 Канал

Тому я думаю, що всі зрозуміли, що це ефект вибуху. У доброму розумінні слова "вибуху".

Чому інші скульптури не викликали такої реакції? Наприклад, "Нащадок Героїв" – чоловічий торс з членом. Чи просто через "Впевнену" на інші роботи люди не звернули уваги?

Ви знаєте, коли ми говоримо про "Впевнену" – це особливо реалістичне зображення. Люди почали приміряти на себе цей образ. "Нащадок Героїв" – це все-таки така цитата з історії мистецтва, з архаїки, з перших цивілізацій. Це форматована робота, без рук, без ніг. І ми не приміряємо її на себе.

"Нащадок Героїв" – робота, яка, на відміну від "Впевненої", не отримала такого ажіотажу, попри свою відвертість / Фото Івана Магуряка, 24 Канал

Якби люди були обізнані, можливо, більше б говорили про "Близнюків" як про дуже конкретно конфліктну роботу. Але її мало помічають. Тому що, дійсно, "Впевнена" забрала на себе весь етер. До речі, коли ми минулого разу робили "Тиждень скульптури", привозили Корчового і так само говорили про нього, він не забирав на себе весь етер.

"Близнюки" – робота, яка, на думку Гудімова, заслуговує найбільше обговорень / Фото Івана Магуряка, 24 Канал

Зараз у головному проєкті, який називається "Нове і старе", з 20-го вересня будуть так само сім скульптур Корчового. І ви побачите, що це буде баланс. Тому що виникає ефект хіта, розкрученості, впізнаваності картинки. Це те, що відбувається, наприклад, у "Джоконди". Це такий архетип. Я ж не просто так називаю її фронтвумен. Ми не просто так говоримо, що це "Джоконда". Тобто так і є. Але за тим всім йдуть дуже різні – різкі, іноді не дуже, філософські чи просторові рішення. Коли ми говоримо про "Тиждень скульптури", то він ще навіть не відкрився, але вже відбувся.

Роль "Впевненої", як не дивно, ввести людей в культурний контекст і дати зрозуміти, що це не феномен тих, хто багато їсть. "Впевненій" нічого не заважає. Вона є лакмусовим папірцем. То ж і в чім річ? Мозок має просто переключитися. "Впевнена" – це той рецепт, який треба для України. "Впевнена" – це Україна. Це дуже така знакова робота. Я не хочу там перетворювати це все на патетику якусь. Я точно хочу сказати, що натяк художника має бути почутим. А хто має розум, той побачить більше. Хто не має, той побачить тільки її форми.

Чому саме "Впевнена" викликала таку різку реакцію і чому лише зараз

А чи ще якась скульптура викликала таку ж різку реакцію, як "Впевнена"?

Ви бачили, можливо, цю скульптуру, що тепер стоїть на залізничному вокзалі? Вона називається "Прямостоячий". Це велика колона, на якій стоїть на двох ногах, без рук, без голови, чоловічий потужний торс з членом. Без ерекції. І вже пішли питання, чому треба всім дивитися на той член. Але це класна робота Володимира Семківа. Минулого року вона була показана як музейна, тепер вона моментально організовує простір вокзалу.

Коли в "Укрзалізниці" сказали, що львівський та київський вокзали доєднуються до тижня скульптури – це було надзвичайно важливо. Це настільки приємно, що люди в управлінні таких компаній розуміють важливість мистецтва.

"Прямостоячий" – робота, яка зараз встановлена на залізничному вокзалі у Львові / Фото "Я Галерея"

"Впевнена" – робота 2021 року, яка майже 2 роки стояла у Каневі. І таких обговорень вона за цей час не викликала. Однак як тільки її привезли до Львова – одразу ж скандал на всю країну. Як ви гадаєте, чому так і наскільки добрим є те, що у Львові так бурхливо реагують на мистецькі твори?

Це можна перевірити під двома кутами. З однієї сторони, можна сказати – а що краще, просто толерантне сприйняття чи все-таки жорсткі обговорення? "Впевнена" – це не львівський феномен. Більше львівський феномен був, звісно, Ксавер Моцарт. Там вже почалося, звісно.

Але коли ми говоримо про "Впевнену", то розуміємо, що вона тригернула всю країну. А Львів просто грамотно запустив цю хвилю. Львів у тому розумінні просто фантастичний. Тобто це дійсно був вибух. Я міг би сказати, що це дуже крутий варіант, коли через прийняття чи не прийняття розвивається цей стиль. Я вважаю, що кожне висловлення, навіть найдурніше чи грубе і так далі, воно було на своєму місці в контексті Львова. І в контексті України. І воно зробило цей ефект. Тому я ще раз кажу, всім вдячний за участь. Всім, хто прийняв активну участь в Львівському "Тижні скульптури".

Це феномен, бо Канів так не тригерило. Хоча і Юрій Сташків казав, що перші роки їх хотіли вигнати з цим мистецьким симпозіумом. А потім звикли. Та й тут звикли.

Близько 400 робіт: масштаби "Тижня скульптури" у Львові

Та не Стрийським парком єдиним. Який загалом масштаб цьогорічного проєкту? Скільки експонатів зможуть побачити відвідувачі протягом всього "Тижня скульптури"?

У публічних просторах це буде близько 400 скульптур. Але тут питання не в кількості, тому що є інсталяції. Наприклад, проєкт Кауфмана як інсталяційний проєкт. І його можна вважати одним твором, хоч складається він з чималої кількості скульптур.

Далі є музейні фонди, є приватні колекції, є серії скульптур. Там буде та сама виставка Миколи Малишка з різних років, з 80-х років до сьогоднішнього року. Тобто цей фестиваль показує таке багатство нашого мистецтва.

І чому тема "старе і нове"? Це взаємодія. Ми не хочемо ховатися тільки за сучасністю чи тільки за класикою. Ми хочемо говорити про безперервну взаємодію. І це не тільки українські автори. Я випросив у колекціонера Павла Мартинова деякі скандинавські скульптури, які страшенно люблю. І слава Богу, у нас є класні колекціонери, у нас є люди, які захоплюються скульптурою. Я думаю, що з кожним роком їх ще буде більше. І такі фестивалі стануть явищами нелокальними.

Я курую це другий рік, але це не означає, що я буду курувати кожен рік. Це ж великий ресурс, я не завжди його маю. І що мені дуже хочеться, так само як і всім, щоб цей фестиваль був і міжнародною платформою, щоб це був такий найбільший форум просторового мистецтва, який би відбувався у всьому Львові. Тобто і в музеях, і в галереях, і в просторах. І щоб він збирав так само сотні тисяч людей, які приїжджають на цей форум і розуміють, що вони отримують неймовірну програму, яку вони не отримують ні в Києві, ні в Харкові, ні в Ужгороді. А саме тут. Для цього треба цю стабільність. І зараз ми цю стабільність підтверджуємо в час війни, але випробування війною – це одна справа, а випробування миром – це інша справа.

Не чекаємо на перемогу, а наближаємо її: чому "Тиждень скульптури" розпочався під час вторгнення Росії

"Львівський тиждень скульптури" відбувається вдруге і вже вдруге під час повномасштабної війни. Чи вбачаєте ви символізм у тому, що такий проєкт відбувається в часи, коли чимало українців тільки відкривають для себе глибину української культури та її багатство?

Тут символізм у всьому. Найперше у цій війні, яка ніяк не налазить взагалі на тверезу голову. Це дикість і це символізм – боротьба світла з темрявою. І саме ця символіка є в тому, що люди, які не могли обрати собі якусь ідентичність – вони таки обирають її, хто не зміг обрати – обирайте іншу, будь ласка. Тікайте, їдьте, а ті, хто лишається, ті, хто вибирає Україну як свою ідентичність, українську культуру, вони не можуть без того. Я вважаю, що культура саме в такий час має виконувати дуже важливу роль. Це є та зачіпка, те програмування, той зміст і цінність, заради чого взагалі всі ці випробування.

І мені здається, з тим моментом, як ми швидко вчимося як країна, як суспільство, ми можемо дуже чітко розібратися в тому культурному коді, і нарешті забезпечити певне процвітання через культуру, через, назвемо так, гуманітарний якийсь такий зріз. Тому я ж культуру широко розглядаю, це не тільки скульптура, картина, вистава. Культура – це всі аспекти, від того, як ти живеш, де ти живеш, з ким ти живеш, що ти їси, що ти дивишся, наскільки в тебе пластичний мозок, наскільки ти відкритий до нового, наскільки ти знайомий з феноменами сучасності. Культура – це все. Наскільки ти фізично розвинений.

Я вважаю, що саме у війну ми маємо навчитися гідно жити, процвітати, і це буде наша відповідь. Нещодавно був круглий стіл, де якраз і було озвучено учасниками, що коли ті, хто захищали нас на фронті, повернуться, вони не побачать розгублене суспільство без цінностей та з незрозумілою позицією. Вони побачать суспільство, яке розвивається, і влиються в це все. І приймуть навіть достатньо такі, може, непрості форми якогось суспільного діалогу.

Роботи у публічному просторі популяризують мистецтво серед дітей також / Фото Івана Магуряка, 24 Канал

Але гірше всього – це пасивність, невизначеність, "не на часі". Це ідеальний формат, який може не просто сповільнити, а просто знищити нас, знищити зсередини. Тому що не забувайте, у нас завжди в кожного є внутрішній ворог. Він страшніший, ніж зовнішній ворог.

Внутрішній ворог сидить у кожному з нас. І це не в плані того, що ми можемо ділити нас на регіони, мову, культуру. Ні. Це внутрішній ворог і він глибше. І ось тут, мені здається, культура якраз і вивільняє цього внутрішнього ворога.

Нові імена, інтерес і нові масштаби: які очікування від виставки у самих організаторів

Масштаб "Тижня скульптури" не може не вражати, але все ж цікаво, якими є ваші очікування від цього заходу?

По-перше, я людина не результату, а процесу. Я очікую процесу. Я очікую дуже багато від конференцій, які зараз Академія мистецтв організовує. У мене багато очікувань від студентського конкурсу творчої скульптури. Мені хочеться нових імен, нових свіжих думок. Мені хочеться нарешті на тій конференції про мистецтво в публічному просторі почути оцю дуже слушну і важливу думку про те, як ми собі бачимо майбутнє, як ми дивимося на минуле.

Я хочу побачити десятки тисяч людей, які прийдуть дивитися цю виставку і кожен знайде для себе привід для усмішки чи сльози. Я хочу побачити певну вдячність від аудиторії за велику пророблену роботу. Я знаю, що зараз, в час війни, це велике нахабство і ризик робити такі блокбастери. Але ми не будемо чекати перемоги, ми будемо її створювати через такі проєкти. Бо оце очікування, це є, скажімо так, доля слабких.

Ми живемо зараз, ми радіємо, процвітаємо, плачемо, сумуємо, але ми живемо повноцінним життям. Оце тиждень скульптури, в цей час, це є усвідомлена, впевнена презентація нашого повноцінного життя. Ось я очікую таких результатів, але я думаю, що ми будемо мати дуже великий хвіст від тої події. І тут питання вже інше – а що буде очікувати аудиторія вже надалі? Чи цей фестиваль стане таким бажаним, чи він виснажиться через 2 – 3 роки?

Далі, мені хочеться, щоб це спровокувало великий інтерес. Скульптура – дуже складний жанр, треба туди інвестувати багато сил, зусиль, матеріалу, грошей. Мені хочеться, щоб ті інвестиції пішли в просторове мистецтво. Ось, як Юрій Сташків, людина, яка не машину купує, а скульптуру замовляє. І таких людей мало б бути більше. Це дуже вплине на колекції скульптури, і я це так само очікую, тому що це задання певного тренду. Бо раніше галереї взагалі скульптуру не показували. А тепер це буде.

Павло Гудімов очікує, що такі заходи популяризуватимуть скульптуру серед українців / Фото Івана Магуряка, 24 Канал

Всі зрозуміють, що скульптура – це дуже важливий вид мистецтва. Є деякі музеї, які повністю присвячені скульптурі. І я думаю, що нам би у Львові треба було б мати якусь львівську колекцію скульптури, яка пізніше переросте в якийсь феномен. Через скульптуру можна дивитися на час, на спогади. І, можливо, в галузі скульптури будуть створені якісь твори саме завдяки цій платформі. Воно вартує того.

Тільки давайте ще відверто говорити, у нас скульптура довгий час була, особливо, якщо ми говоримо про львівську школу кераміки і так далі, просто як декоративне мистецтво якесь. Скульптура не займала тої ніші, яку мала займати. Це певна проблема навіть термінології. Завдяки цьому фестивалю ми розуміємо, що ми вже розмиваємо поняття. Це не ідоли, які на площі стоять. Скульптура – це все, що просторове.

Я думаю, що і ви праві, і я правий, і ті, хто любить, не любить, хоче, не хоче, вони всі праві. Це класно, що саме цей жанр так зачепив, і цей жанр має величезний потенціал у фестивалі. Ось це важливо. Тому що не кожен жанр може вийти на таку аудиторію. Скульптура готова говорити з мільйонами, і вона це робить.