Як давня катастрофа допомогла реконструювати технологію ткацтва?
Поселення Кабезо Редондо, розташоване поблизу сучасного Аліканте, було засноване приблизно у 2100 році до нашої ери та процвітало протягом тисячоліття. Це було багате місто, про що свідчать знахідки ювелірних виробів із золота й срібла, слонової кістки, скляного намиста та екзотичних морських черепашок, пише Phys.org.
Дивіться також Скіфська могила в Україні приховувала стародавній "токсичний" секрет
Однак найціннішою знахідкою для науки виявився об'єкт, що пережив масштабну пожежу. За оцінками, вона сталася десь між 1507 і 1428 роками до нашої ери. Вогонь зруйнував увесь будинок, але дах, який обвалився, надійно законсервував під собою предмети повсякденного вжитку, що дозволило їм зберегтися до нашого часу.
Серед руїн дослідники виявили залишки вертикального ткацького верстата, конструкція якого складалася з дерев'яних балок, глиняних обважнювачів і мотузок із рослинного волокна. Це унікальний випадок, адже органічні матеріали, такі як дерево та текстиль, надзвичайно рідко зберігаються в археологічних шарах.
Так виглядав ткацький верстат тоді, коли його використовували / Зображення Ricardo Basso
Аналіз показав, що каркас верстата був виготовлений із місцевої алепської сони, йдеться в дослідженні, яке опублікували у журналі Antiquity. Науковці ідентифікували вертикальну стійку довжиною понад 1 метр та менші поперечні балки. Для кріплення елементів конструкції використовували плетені мотузки з трави еспарто, фрагменти якої знайшли безпосередньо на деревині.
Особливу увагу вчених привернули 49 глиняних обважнювачів циліндричної форми. Вони були розташовані групами, що дозволило припустити, як саме нитки основи кріпилися до верстата. Цікаво, що всі вони мали масу близько 200 грамів, зазначає Science, що значно менше за стандартні зразки того періоду, які зазвичай важили від 400 до 900 грамів.
Така легкість інструментів вказує на технічний зсув у виробництві: імовірно, майстри переходили від грубого лляного полотна до роботи з делікатною овечою вовною. Тонкі вовняні нитки потребували меншого натягу, щоб не обірватися під час роботи.
Обважнювачі / Фото Ricardo E. Basso Rial та інші автори/Antiquity
Дослідники припускають, що на такому верстаті можна було виготовляти не лише просте полотняне переплетення, але й складніші тканини, такі як саржа. Якщо обважнювачі розміщували у чотири ряди, це дозволяло створювати щільний та еластичний текстиль з діагональним візерунком. Це свідчить про високий рівень інженерного мислення стародавніх ткачів, які точно розраховували необхідну вагу для кожної нитки.
Залишки стародавнього ткацького верстата / Фото Ricardo E. Basso Rial та інші автори/Antiquity
Залишки стародавнього ткацького верстата / Фото Ricardo E. Basso Rial та інші автори/Antiquity
Виробництво тканин у Кабезо Редондо було частиною щоденного домашнього життя. Про важливу роль цієї справи свідчать навіть фізичні особливості мешканок селища: на передніх зубах жінок, похованих у будинках, виявили характерні сліди. Це наслідок багаторічної звички перекушувати нитки та притримувати волокна зубами під час роботи.
Ткацький верстат знайшли на відкритій платформі розміром 4,20 на 1,80 метра, яка, ймовірно, слугувала спільним простором для кількох домогосподарств. Це вказує на кооперацію між сусідами, які разом займалися прядінням та ткацтвом.
Схема поселення. Червона крапка вказує на місце знахідки / Фото Ricardo E. Basso Rial та інші автори/Antiquity
