Усі ці ритуали робили з однією метою – захистити людину від лиха чи хвороб та зробити так, щоб людина жила довго й щасливо. Щоправда, методи для цього обирали такі, що зараз від них перехоплює подих.
Ритуальні голосіння нареченої
У давнину дівчина починала гірко плакати за кілька днів до самого весілля. Вона мала тужити під час розплітання коси, виготовлення вінка та при прощанні з батьківською хатою. За мелодикою та текстами ці передвесільні пісні майже повністю збігалися з похоронними голосіннями. У свідомості предків дівчина "помирала" для свого рідного роду, аби "народитися" в родині чоловіка. Якщо наречена не виплакувала всі сльози за звичаєм, це вважалося поганою прикметою – вірили, що тоді вона проливатиме їх усе сімейне життя.
Символічне "запікання" дитини
Ритуал, від опису якого стискається серце, століття тому вважався єдиним шансом урятувати недоношене або хворе немовля. Малюка повністю обгортали житнім тістом, залишаючи тільки отвори для дихання, клали на дерев’яну хлібну лопату й тричі коротко відправляли у теплу (згасаючу) піч. Тісто символізувало материнську утробу, а піч – очисну силу вогню. Вірили, що так дитина "допікається", набираючись сил для життя.
Навіщо у давнину "запікали" дітей / Magnific
"Закопування" та передача хвороби
Коли людина важко хворіла, недугу намагалися віддати стихіям чи потойбічним силам. Зістрижене волосся, нігті або сорочку хворого, просякнуту потом, відносили на роздоріжжя й закопували в землю із замовляннями. Перехрестя вважалося межею між світами. Вірили, що хвороба залишиться там або її "забере" той, хто першим наступить на це місце. Також речі хворого могли залишати в дуплі сухого дерева, аби дух недуги заплутався й дав людині спокій.
Більшість із цих ритуалів давно стали надбанням історії. Щоб краще зрозуміти побут та світогляд наших предків, читайте також про те, як у давнину українці відганяли блискавку від хати.